СіМ: Роботу – роботам, ч.1

або роботи плачуть електричними сльозами 

Взагалі, на кінець вересня планувалася зовсім інша стаття, але роботи, Бранко Міланович і розмови про страх перед майбутнім дали тему й натхнення для коротшої і куди менш технічної історії. Якоюсь мірою – продовження циклу "Соціум і Майбутнє".

Отже, чи варто чекати, що залізноголові роботи з майбутнього прийдуть і заберуть наші роботи?

Технології і продуктивність 

або екскурс в Індустріальну революцію для тих, хто про неї не здогадується

Технологія не стоїть на місці і постійно розвивається – і з кожним днем допомагає досягати все більшого. 

250 років тому перші машинні прялки могли замінити до трьох четвертин жінок, зайнятих в текстильній індустрії: якщо вірити даним цієї статті, одна працівниця з "дженні" могла випускати до 4 разів більше ниток за працівницю зі звичайним олдскульним пряльним колесом (яке практично нічого не коштувало і було в Британії тогочасною нормою). 

Кажуть, ця технологія свого часу стала одним зі стовпів Промислової революції, яка виростила сучасну цивілізацію з аграрного минулого.

В кінці того ж XVIII століття запатентували перші машини для очищення бавовни (наприклад знамениту машину Вітні), які могли замінити одним до 25 працівників. Що дійсно цікаво, в цьому випадку не було ні особливого безробіття, ні знецінення робочої сили, навпаки: вивільнених рабів направили напряму на виробництво дефіцитної бавовни замість її обробки.  

Спільна риса цих двох винаходів – вони збільшують продуктивність виробництва: 

один працівник + нова машина = Х працівників на старій машині/без машини

Ось це загадкове "Х" описує максимальну кількість безробітних на одного зайнятого, яких можна очікувати від остаточного впровадження технології. Пряльна машина (не плутати з пральною машиною!) зробила непотрібними до 75% робітниць, бавовняна – до 96%. 

Ці революційні числа – явно завищені, звісно. По-перше, ми говоримо про дуже обмежені ринки: очищення бавовни чи прядіння – лише один з багатьох етапів текстильної промисловості, яка навіть в цілому не має такої вже й великої частки ВВП: щойно звільнені безробітні зовсім скоро знайдуть нову роботу в іших секторах. По-друге, треба мати на увазі, що технологічний прорив здешевлює продукцію і сприяє розширенню виробництва і більшому залученню робочої сили. В найбільш граничному випадку діє так званий ефект Джевонса: технології для економії ресурсу (тої ж робочої сили, вугілля чи нафти) сприяють його вищому споживанню. 

Згадаємо й інший винахід вже початку XIX століття – телеграфний апарат. В вікі написано, наскільки  довго до його винаходу займала пересилка кореспонденції: з Лондона до Нью-Йорка – 12 днів, до Сингапуру – 45, до Сіднею – 73 дні. Скільки працівників і коней треба було б загнати, щоб переслати лист з Лондона до Нью-Йорка миттєво? Жодного. До появи телеграфної мережі це просто не було можливо: як винахід, телеграф сам створив свій ринок. 

Лишається одне питання: чому я вирішив згадати про прялку, телеграф й Індустріальну революцію?  

Роботономіка

або жива залізна рука, яка прийде і забере (джерело)

Ще не забули про страшне число "Х", про яке ми говорили на кілька абзаців вище?

Для роботів найближчого майбутнього (і я не лише про залізноголових чуваків – псевдоінтелектуальні алгоритми, програми й автоматизовані механізми теж підходять) в лівій частині "рівняння" вже просто нема працівника. Якщо власник встановлює досить таких роботів, з компанії можна звільнити всіх працівників, раніше задіяних в процесі виробництва. 

Унікальність роботів в тому, що вперше за всю історію ми наблизилися до повністю автоматичних механізмів, які дійсно можуть повністю замінити людину. Вдосконалена прялка, навіть в найгіршому випадку, могла замінити не більше 75% працівників в дуже вузькій галузі – роботи можуть замінити 100% працівників у більшості галузей. 

Кажуть, коло 45% сучасних робіт (до речі, звіт вже річної давності) вже за сучасного рівня технологій можуть повністю робити машини. Якщо алгоритми розпізнавання тексту досягнуть рівня людини, це число виросте до 68%. Звучить страшно? 

Якщо читати "маленькі букви", не так сильно: йдеться про окремі маленькі види діяльності. Професія – офіціанта, наприклад – не може бути замінена машиною в цілому, але окремі етапи роботи може виконувати машина: приймати замовлення чи носити тарілки, наприклад. Автоматичні меню і маніпулятори, алгоритми обробки природної мови і генерації тексту, навігаційні системи і дрони-транспортери не можуть замінити цілу професію – але можуть висмикувати з неї цілі складові. Тобто майже половина (або, в перспективі всього одної технології, дві третини) діяльностей можуть бути автоматизованими.

Той же звіт каже, що всього 5% професій вже сьогодні може бути автоматизовано повністю. Вже вчора – дослідження встигло злегка застаріти. 

Куди більше професій, які під загрозою уже в найближчому майбутньому, коли якість технологій, машин й алгоритмів ще трохи покращиться. Гуглотранслейт ставить під загрозу роботу перекладачів, а Skype вже досить давно пропонує таку ж фішку для перекладу дзвінків. Автоматичні автомобілі, за яких недавно почав говорити новий неочікуваний прихильник, створюють загрозу для професії водіїв... а якщо поєднати роботизацію з уберизацією перевезень, виходить взагалі катастрофа – особисті авто можуть взагалі стати непотрібною розкішшю (тонна сферичного скепсису). Машина для створення наративів Quill зовсім скоро почне витісняти клерків, аналітиків і журналістів (і мене!), узагальнюючи  дані і описуючи тренди замість людини. Якщо вірити тому ж звіту McKinsey, і дуже високооплачувані професії теж під загрозою автоматизації – роботу CEO, наприклад, вже зараз на 20% можна автоматизувати – що куди менше, ніж потенціал автоматизації роботи ремонтника чи ландшафтного дизайнера.

Вже в найближчому майбутньому занять, які зможуть повністю виконувати автомати, стане куди більше. Якщо вірити цьому дослідженню, до 47% професій (у США, звісно) під загрозою повної автоматизації вже в найближчому майбутньому. Економічний звіт Обами каже, що роботи можуть замінити людину в 83% вакансій у низькооплачуваних професіях (до 20 доларів на годину зарплати – або 62% всіх працівників) або потенційно зробити безробітними 51% працівників у США – і це взагалі не враховуючи вплив на більш високооплачувані роботи.

Страшно? Має бути.

Три (насправді, дві) заповіді Бранко-оптимізму 

або 1) добрий неантропоморфний 2) телеграф 3) на сонячних батареях

 

Один економіст – його звати Бранко Мілановіч – мудро й правильно написав про страх перед роботизацією і міфи, які цей страх підживлюють.

Міф 1: Роботи заберуть вашу роботу назавжди.  

Економісти знають, що в короткостроковій і довгостроковій перспективі світ виглядає дуже по-різному. В короткостроковій перспективі, дійсно, роботи можуть просто витіснити людину з її професії – замінити собою офіціантів, клерків чи CEO. В довгостроковій – цих роботів треба встановлювати, ремонтувати, розробляти: роботизація створить цілі професії з обслуговування автоматів та інформаційних систем. 

Все як завжди було: звільнені й невдоволені з часом перепрофільовуються, не вічно ж їм бути безробітними? Кожен технологічний прорив супроводжувався передчасними страхами про масове вічне безробіття, але щоразу цього не траплялося. Чому це має статися цього разу? Чому особисто я боюся, що це станеться саме цього разу?

Проблема в тому, що більшу частину нових робіт, які ми може створити роботизація, вона і поглине. В індустріальну революцію машини змогли частково замінити жінку-прялку – але створили роботу для монтера, ремонтника, інженера й винахідника. Цього разу роботи вперше так само ставлять під загрозу і зайнятість у супутніх галузях.

Так, нових роботів треба буде створювати й налагоджувати – але з цим цілком справиться дрібка не замінених високотворчих спеціалістів (це якщо роботи не опанують творчість) і нові ж роботи. Тому точно не варто очікувати серйозної компенсації втрачених вакансій за рахунок підйому обслуговуючих і пов’язаних професій.

Чи міф це? Є всі шанси, що ні – і цього разу технологія збирається змінити правила гри назавжди. 

Міф 2: Потреби скінченні і вичерпні.

Пам’ятаєте телеграф? Роботизація теж створить багато цілком нових ринків і потреб.

Найпростіший пошук "future jobs" дає цілі списки абсолютно божевільних для сучасності професій. Космоархітектор, цифродетектив, термоядерний інженер, телепат, спеціаліст з Robot Relations. Менеджер-спрощувач, ностальгіст чи робопсихолог. Архітектор доповненої реальності, розробник аватарів, спеціаліст з цифрових валют і ще 52 нових професії (футурологи продумали цей список куди краще, ніж журналісти – свої). Гейткіпери, бустери, демілічі й симулякри з більш художньої (і водночас технічної, особливо зважаючи на десятирічний вік) літератури. Зрештою, майже сучасна вакансія оператора 3д принтерів.

Ми захоплюємося цими неочікуваними новими професіями – але насправді вони матимуть менші наслідки, ніж нам здається і хотілося б. Втім, історія показує, що "футуристичні" раніше професії сьогодні не є серйозною складовою ринку праці.

Якщо вірити Бюро статистики праці у США, найбільш поширені професії – дуже архаїчні: продавці, касири, офісні працівники, кухарі, медсестри, офіціанти, спеціалісти з обслуговування клієнтів, прибиральники, грузчики, секретарі й адміністратори. Це не гейм-дизайнери, архітектори чи маркетологи, яких вважають найінновативнішими професіями зараз. Навіть не комп’ютерні спеціалісти, бухгалтери чи інженери, які як масове явище з’явилися вже в XX столітті. Більша частина працівників зараз зайняті в старих, знайомих ще у 1900, не кажучи навіть про 1950ті, професіях.

Виходить, "оновлення" вакансій відбувається не так вже й швидко, але раніше його було досить, щоб компенсувати повільне витіснення робітників через технології (якщо врахувати, як "завмерли" медіанні доходи – в найближчому минулому вже не повністю). Сьогодні ж технології будуть витісняти робітників швидше, ніж будь-коли до цього – але чи створить це автоматичний сплеск в "нових" професіях? 

Не думаю. Але – на це можна хоча б надіятися.

Міф №3 у статті Мілановича стосується зовсім не роботів, а іншого виду апокаліптики. Часом кажуть, що закінчиться нафта (чи якийсь інший важливий ресурс – уран, чисте повітря, вода чи дрова) і ми всі помремо на постапокаліптичних руїнах. Чесно, страх вичерпання ресурсів зовсім протилежний до страху перед роботами, і я теж вважаю його пустим міфом. Останній сплеск ресурсної паніки закінчився разом з фрекінгом і початком розробки шельфів, а тепер питання вічного зростання ціни нафти взагалі не стоїть.  

Висновки, або обіцянки роботосоціології

Тепер ми знаємо, що роботи можуть прийти і знищити роботу більшої частини людства.

Це стосується не лише низькооплачуваних працівників з механічною роботою. Так само вже найближчим часом можуть постраждати і більш "елітні" професії. Навіть тим, хто не потрапить під хвилю скорочень, прийдеться конкурувати з мільйонами нових безробітних. Хоч це й зачепить найбільш низькооплачувані професії, але роботизація загрожує й більш престижним вакансіям.

Наступні питання, на які я планую дати відповідь вже найближчим часом: як з цим може існувати суспільство, що можуть зробити уряди і чому таки не варто боятися роботів.

Соціум і майбутнє ч. 1, Проблема

Все бентежно, все тривожно, все дуже-дуже страшно. Париж, Новий Орлеан. З часів, коли я надумав почати писати про радикалізм, додалися ще Ніцца, Стамбул, Мюнхен і ще кілька дрібніших інцидентів. Війна в Україні, з ЄС виходить Брекзіт, в США виграє Трамп, схід повільно переварює ІДІЛ.

Не стоїть те, що ні за яких обставин не мало б падати; що мало б зникнути ще десятиліття тому – ось тут, монументальне і непохитне. На небі палає кривава зірка, всі пророцтва вказують на неминучий кінець, корови народжують двохголових телят... Звісно, я жартую і перебільшую – але все це триває прямо зараз, і людство відчувають невпевненість більше, ніж будь-коли в минулі десятиліття.

В цьому циклі я збираюся поговорити про "майбутні тенденції майбутнього" і тривожну сучасність, а ще звідки беруться паскудні -зми (радикалізм, популізм тероризм, расизм, комунізм, фундаменталізм та інші).

Що відбувається?

Маленький автомобільний заводик в Детройті, AP Photo/Carlos Osorio

Ми звикли дивитися в майбутнє з оптимізмом, якщо не впевненістю: ВВП, попри періодичні кризи, росте, глобалізація зближує економіки і відкриває нові ринки, щомісяця з’являються нові цікаві штуки і пристрої, жити стає цікавіше і дійсно дешевше. Сучасність принесла нам практично безкоштовний зв’язок з будь-якою точкою планети, безмежний доступ до інформації, небачені раніше розваги, недосяжне ще кілька десятиліть тому різноманіття – і надійні перспективи ще дешевшого транспорту і комунікацій, ще якіснішої медицини, ще цікавішої їжі. Сумарний добробут цивілізації – "пиріг" – постійно росте, і кожному може дістатися все більший його шматок.

Тільки це не все: глобалізація і технології не лише творять, а й знищують – не менше.

Вони вбили, наприклад, американську автомобільну промисловість в Детройті – а саме місто в ході довгого спаду і шалених соціальних проблем "стиснулося" з 1,8 мільйона жителів в 1950 до 700 тисяч в 2010, з 12% рівнем безробіття і 44 вбивствами на 100 тисяч населення (це десь вдесятеро вище, ніж в Україні) – обидва показники практично безпрецедентні для США. Тепер автомобілі на експорт – куди дешевше і якісніше, чому звісно варто порадіти – виробляють в Японії, Канаді чи Кореї, а США їх імпортує. У США з кожним роком купують все менше автомобілів – тому їх виробництво для цього депресивного ринку дійсно краще перебазувати кудись в інші країни.

На папері – гра з позитивною сумою: автомобільна індустрія вже давно зріла і в деяких випадках навіть старіюча галузь, за яку нема сенсу триматися. На сьогодні ринкова капіталізація (якщо спрощувати, вартість) дорослої, серйозної й респектабельної компанії General Motors – 48 мільярдів доларів, нової й ультрасучасної (наскільки може бути сучасною ще одна версія рухомої карети початку ХХ століття) Tesla Motors – 34 мільярди, майже 90% з яких магічно з’явилися після 2013. Нові індустрії – Гугл, Еппл, Тесла, Убер, ми постійно чуємо їх назви – куди кращий напрям використання вивільнених ресурсів. І варто тільки радіти, що замість виробництва автомобілів для ринку, який постійно звужується, робоча сила і капітал перенаправляться на щось цікаве й корисніше.

В реальності сучасний прогрес технологій і торгівлі – гра з позитивною сумою, за яку ще прийдеться боротися з всім світом, і платити серйозними соціальними наслідками. Крім розміру пирога постає глобальне питання "як оте все ділити". 

Безробіття – це просто

Як для початку – очевидне безробіття. Автомобілебудування в Детройті – дуже простий і давній приклад, але безробіття в сучасності не обмежується архаїчними галузями.

У новій глобалізованій економіці життєвий цикл навіть найбільш провідних компаній дуже стрімкий: фірма за десятиліття проходить з етапу виникнення геніальної ідеї і зростання (Uber чи Tesla) крізь коротку зрілість (Google/Alphabet чи Microsoft), старіння (Apple, якщо не з’явиться нового геніального СЕО) і темрява в кінці, яка тільки у разі чуда може змінитися новим циклом (Yahoo та Nokia).

Останній такий цикл в тій же самій Nokia тривав з 2004 і до моменту, поки вони не втомилися боротися й не продали Microsoft свій мобільний бізнес на початку 2014 (що цікаво, обвалу це не зупинило і Microsoft списала вже десь 8 мільярдів на цій угоді). Різниця в кількості працівників між піком циклу і його початком/кінцем – 80 тисяч людей (виділено червоною частиною стовбців), які спочатку пішли працювати в Nokia, а потім – шукати нову роботу. Якщо просте "80 тисяч" звучить не досить вражаюче – це 2,5% працюючого населення Фінляндії або четвертина всіх фінських безробітних.

Якщо вірити даним OECD, середня тривалість безробіття в Фінляндії станом на 2014 – 10,7 місяців. Це, звісно, куди більше, ніж середній кваліфікований інженер чи програміст з Nokia шукатиме собі нову роботу – але непогано дає уявлення, наскільки навіть в чудовій Фінляндії не миттєвий пошук нового заняття. І все одно це куди краще, ніж бути середнім безробітним у Чехії – майже 30 місяців.

І що швидшою й мобільнішою стає економіка, що частіше з’являються і прогресують нові ідеї та підприємства, то частіше для кожного "представника працездатного населення 15-64 р" настає час виголошувати монолог несподівано звільненого працівника з Up in the Air:

Terminated Employee: I just... I guess you leave me dumbfounded. I don't know where this is coming from. How am I supposed to go back as a man and explain this to my wife that I lost my job?

Але навіть з тими, хто працює постійно, не все просто.

Зростання нерівності

Колись, насправді зовсім недавно, я вже писав про масштабованість, "Звичайнестан" – монотонну реальність класичної фізики, і "Екстремістан" – світ магічних розподілів з товстими хвостами. Для тих, хто не читав або не пам’ятає, нагадую:

У нудному світі Звичайнестану люди проживають ціле життя без великих чи звичайних потрясінь і без помітної нерівності. Як завжди, хтось може бути вищий чи нижчий, важити більше чи менше, бути трохи багатшим чи трохи біднішим – але основа завжди формується середнім представником. Якщо в звичайний типовий райончик Звичайнестану (а за визначенням вони всі типові) спуститься дослідник-інопланетянин, він, просто глянувши навколо, зможе дізнатися абсолютно все про цю цивілізацію – як ми можемо зрозуміти все (чи як мінімум дуже багато) про птахів, просто спостерігаючи їх життя в одному лісі: зі збільшенням кількості спостережень результати дослідження дуже швидко стабілізуються. Почесним гербом Звичайнестану можна вважати криву нормального (або Гауссового розподілу): всі великі відхилення від середнього дуже рідкісні і по мірі збільшення різко стають ще рідкіснішими. 

Ілюстрацію я позичив звідси. На ній класно видно. як швидко стає астрономічно малоімовірним будь-яке сильне відхилення від "центру". p.s. Якщо говорити про, наприклад, зріст, середнє (позначка "0") в чоловіків в Україні 175 см, відхилення ("сигма") – коло 7 см. Тобто чоловіків зростом  від 168 до 182 см – коло 70%, а вищих за 196 см – трохи менше півтора на сотню. 

В реальному світі є багато речей зі Звичайнестану: ріст і вага людей, кількість опадів, IQ, автокатастрофи й інші страхові випадки. Природа і явища, які зазнають впливу багатьох незалежних факторів, взагалі зазвичай тяжіють до нормального розподілу – настільки, що цей розподіл свого часу таки назвали "нормальним".
Цивілізація Екстремістану наповнена божевільними випадковостями і чорними лебедями. Хтось може бути багатим, як Крез, а його сусід матиме лише борги – аж поки не знайде скриню з діамантами. "Кар’єрна драбина" тут схожа на роботу артиста чи рок-музиканта: хтось ціле життя обмежений ролями в рекламі і музикою в переході, хтось – отримує мільйонні гонорари і збирає цілі стадіони слухачів. Успіх є наслідком шансу й випадковості, а не довгих і методичних зусиль, що створює величезну нерівність – для аналогії уявляємо світ, який складається майже виключно з "унилих буржуа" та геніїв-мільярдерів. Насправді, генії лише трохи розумніші й успішніші за їх більш звичайних сусідів – але в Екстремістані працює правило "winner takes all": переможці отримують непропорційно великий шматок пирога, а зовсім незначної переваги часом досить для гігантського стрибка вперед і вгору.
Найцікавіший наслідок життя в Екстремістані – з вибірки, як завгодно великої, не можна зробити хоч наскільки надійний висновок про всю цю країну. Досліджуєш ти життя десятка людей чи сотні, результати залежать тільки від того, наскільки багато "екстремальних" представників до неї потрапить.

Один з найцікавіших наслідків технологізації і глобалізації – ми самі й наш світ повільно і з великим скрипом переміщаємося зі Звичайнестану в Екстремістан. 

Один "вірусний" кліп Gannam Style подивилися більше 2,6 мільярдів разів; такої кількості переглядів не вийшло б організувати навіть якщо щотижня проводити легендарний Вудсток протягом 100 років. Будь-який молодий гурт (так, це реклама), якщо йому не пощастить стати "вірусно популярним", може ніколи – за все майбутнє існування Сонячної системи, наприклад – не досягти такого показника. І проблема нового гурту чи музиканта в підземному переходів зовсім не в тому, що його музика в 20 мільйонів разів менш якісна – просто їм поки не перепало феноменального щастя, а першу тисячу фанатів зібрати найскладніше.

Проблема такої ситуації в тому, що "пиріг" – гроші, які люди можуть витрачати на ту ж саму музику – не може рости так само вибухово, як популярність Psy чи Джастіна Бібера. Якщо хтось виграє так багато, іншим лишається куди менше ресурсів. 

Що це означає для зайнятих в індустрії? Класичний ефект winner-takes-all або "переможець отримує все". На дуже крутій інфографіці справа цілком видно наслідки: зарплати розподілені досить тісно, але практично всюди є екстремістанівські переможці, "зірки", які безнадійно далеко відірвалися від всіх своїх переслідувачів. В шістдесятих – в повній версії графіки за посиланням можна подивитися візуалізацію даних за 1960, 1980, 2000 і 2014 – зарплати були досить схожими за структурою, але не було плям на правій частині шкали доходів. В старі-добрі 60-ті практично не існувало "зірок", а всі працівники отримували приблизно набагато рівномірніші доходи – причому ця проблема однаково відчувається і біднішими, і більш успішними працівниками.

В результаті виходить така дивна ситуація, коли постійне зростання ВВП – і, відповідно, середнього доходу населення – часто компенсується зростанням нерівності. На черговому графіку трохи нижче видно не особливо красивий наслідок цієї тенденції: середній дохід у США росте швидко і постійно, медіанний – повільно і не завжди. Абстрактне середнє багатство зростає, конкретне багатство звичайної, середньої сім’ї – ні. Частково це пов’язано зі зміною структури домогосподарств і іншою нудною демографією – але ідея все одно та ж сама:

Навіть в дуже успішній країні життя "звичайної" сім’ї не стає кращим.

Графік реального ВВП на душу населення (червоний, постійно зростає) і реального медіанного доходу домогосподарства (синій і сумний), FRED

Сума

Про нерівність пише Пікетті в своєму "Капітал..." (краще за Маркса?). Про це буквально половина статей св. Кругмана чи більшості демократів серед моїх улюблених блогерів (Делонг, НойСміт, Тома). Про це навіть співає Абба (насправді, ні).

Так чи інакше, нерівність росте швидше і стабільніше за економіку. І якою б великою проблемою це не було б саме по собі, наслідки – більші. І гірші. 

Які ж?