Показ дописів із міткою несерйозно. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою несерйозно. Показати всі дописи

вівторок, 1 вересня 2015 р.

Скільки (в українцях) коштує корупція?

Для початку рекомендую прочитати першу статтю циклу — про те, скільки насправді коштує 1 українець.

Кажуть, загальний обсяг державних закупівель за тендерами, опублікованими у "Віснику державних закупівель" — 155 мільярдів гривень

Кажуть, Економія Міноборони на 68 перших електронних закупівлях тягне на 48,5 з 318,7 мільйонів гривень або 15%. Якщо і далі система Prozorro (так, це безсовісна реклама —  хоч і не оплачувана) буде тримати такі показники, виходить близько 24 гіпотетичних мільярди гривень, не зекономлених в 2014 році.

Кажуть, цього досить, щоб придбати 14 тисяч звичайних українців за нормальною ціною в 1,69 мільйони гривень за одного. Або 13 тисяч середньостатистичних чиновників — у них трохи вища середнья зарплата — за ціною 1,8 мільйони кожен.

До чого насправді я веду у цій частині?

Кожен з українських чиновників відповідає за певну частину економіки/суспільства України — або еквівалентну їй суму грошей щороку.
З державними закупівлями найпростіше — це гроші у найчистішому вигляді. Кілька чиновників Міноборони з прикладу вище відповідали за 319 мільйонів гривень, які в межах прийнятих "правил гри" можна було так чи інакше використати.
Так само просто оцінити у грошах сферу відповідальності у сфері державних доходів — податків чи мит.
Трохи складніше працюють всі інші види чиновницької діяльності — дозволи, довідки, переговори, призначення, управління, підготовка документів — але так чи інакше їх можна прирівняти до певної суми грошей. Можливо, йдеться про штраф, який виписав чи не виписав співробітник ДАІ, дозвіл, який надав чи вирішив не давати чиновник з якогось міністерства, документи, які були підготовані вчасно чи взагалі ніколи...

В міжнародному рейтингу Transparency International Україна — на 142 місці з 177 країн за рівнем  сприйняття корупції, десь між Росією, Угандою, Бангладешем і Кенією.
Ні, я цілком невипадково наголошую на наших африканських "сусідах"  — якщо вірити даним OECD у цій чудовій інформаційній/агітаційній листівочці (рекомендую, дуже гарно зроблена), корупція обходиться у 25% ВВП Африки. Або 10% витрат на ведення бізнесу в середньому в усьому світі. Або мінімум 5% інвестицій.

Корупція — це дуже, дуже дорого. І її дуже багато в Україні.

Якщо вірити цьому опитуванню TNS, 54% українців давали хабаря за останній рік (про це дрібний текст на відповідній схемці). Можна дати зовсім невеличку суму за особливо сумлінне виконання роботи, як в охороні здоров’я (як робили 45% опитуваних) чи сфері освіти (23%). Дати "відшкодування" за неотриманий штраф ДАІ (19%). Поділитися чесно чи не дуже заробленими грошима з податківцем (6%). Від щирого серця передати хабаря міліції (11%), суду (4%) чи прокуратурі (4%).
Імовірно, рівень корупції навіть трохи вищий — не всі будуть спокійно розказувати соціологу: "так, я за останній рік (неодноразово) порушував статтю 369 Кримінального кодексу України".

Відповідно, рано чи пізно будь-якому чиновнику — і що на вищому він рівні, то раніше — може трапитися громадянин з пропозицією покерувати своєю сферою відповідальності якимось неочікуваним, але однозначно прибутковим чином.

Ззнову повертаючись до прикладу Міноборони, переплатити у контрактах на суму 319 мільйонів всього 48 (нагадую, це близько 15%). За цю суму можна було б повністю купити 27 українських чиновників (цікаво, скільки людей всього мають стосунок до цих закупівель? 27 — це дуже багато) — але лише частиною з неї постачальник поділиться в вигляді "відкату", а решту залишить собі. Homo economicus (сленг: людина раціональна з економічної точки зору), звісно, зважить ризики, але...

Можна ще переплатити за реконструювання легендарного за своєю 5,3-мільярдною вартістю стадіону "Олімпійський" і отримати цілих 30% відкату від загальної вартості робіт. А це вже близько 900 повністю куплених чиновників.
Чи один чиновник, якого купували 893 рази підряд.
Чи один гіпотетичний — і, головне, цілком економічно раціональний (хоч і не дуже обережний) — чиновник, який дуже-дуже сильно боявся міліції, СБУ і прокуратури, оцінював свої шанси взяти хабаря і втратити все як 99,89%, і вимагав настільки здоровенного хабаря, щоб все одно лишитися в виграші. 

Ні, я зовсім не настільки наївний, щоб думати, що хоч хтось серйозно вірить, що в 2012-му ув’язнювали 99,89% чиновників, які отримують хабаря. Але наш гіпотетичний держслужбовець (чи його молода команда) міг вимагати надбавку за свої високі моральні стандарти, патріотизм і релігійність.

Кажуть, весь зведений бюджет України в 2014 розміром  523 мільярди гривень — його повного "розпилу" вистачить вже на 290 тис. "середньостатистичних українських чиновників".
Кажуть, тіньовий сектор в Україні тягне на 47% ВВП, 736 мільярдів гривень або вже 409 тис. українських чиновників щороку. Це трохи менше половини чиновників з майже мільйона зайнятих в галузі "Державне управління й оборона; обов'язкове соціальне страхування".

Кожному з цих чиновників рано чи пізно може трапитися сфера відповідальності, яка у десятки і сотні разів перевищує його "загальну вартість".
Імовірно, частина з них знатиме про практичний спосіб монетизувати (перевести в грошову форму) свої повноваження.

Патріотизм, мораль чи страх перед невідворотним покаранням — всі ці штуки підвищують необхідний розмір "відкату". Кожного разу, коли керівництво МВС починало більш строго ставитися до корупції у ДАІ, самі міліціонери, за чутками, лише починали вимагати більше грошей — через додатковий ризик, який меншим хабарем вже не покривався.

В числі перших антикорупційних заходів варто просто поставити ціну людини, яка приймає рішення — її зарплату — в залежність від масштабу відповідальності. Чи просто збільшити, як обіцяє Дмитро Шимків, попри весь опір Мінфіну пробує Володимир Омелян чи тихенько і потрошки роблять у моєму рідному Мінекономрозвитку.

Disclaimer. Так, у мене тут є прихований егоїстичний інтерес: тоді мені ніколи-ніколи більше не прийдеться бачити, як (найімовірніше, щирий патріот) людина зі сторони блідне, почувши на яку зарплатню може розраховувати як державний службовець.  

понеділок, 17 серпня 2015 р.

Скільки коштує українець?

Життя людини — безцінне, так? Про різні, серйозні і не дуже, способи оцінити вартість українця і їх результати.

(фото не моє, але якщо ви його власник, звертайтеся)

Зовсім недавно, на минулому тижні я сходив на відкриту лекції у KSE, "Особисті фінанси в епоху нестабільності" з Михайлом Колісником.

Чудовий лектор, багато веселого і нового для нефінансистів (для фінансистів – менше, гарні фінансисти у всі ці ігри вже зазвичай грались), миле товариство, заповнена зала і розумні питання.

І серед розумних штук, які там прозвучали, досить інтригуюче запитання:

Скільки коштує людина? 

Кістковий мозок (до $30 000), волосся ($350), серце (до $250 000), кілька літрів крові (~$100), дві нирки (разом до $200 000), печінка (до $150 000)...
В сумі, за досить неточними оцінками одного знайомого знайомого лікаря і інформацією цієї статті, виходить більше за півмільйона доларів США. Якщо врахувати ще й цю статтю, то при "тотальному" розпилі людини на органи можна заробити мільйони і мільйони.
Якщо говорити точно, це схоже на нашу біологічну вартість.

Тільки ми про зовсім інше.

$104 калію, $28 натрію, $9,83 кисню, $7,77 рубідію, $5,94 фтору, $1,60 водню...
В сумі, якщо вірити вже цій статті, якщо розібрати людину на елементи, вийде близько 160 баксів за досить помірними цінами квітня 2011 року. 
Цікаво, найдорожчі в людині лужні метали — калій з натрієм. Тому якщо хочете коштувати більше — їжте банани, щедро соліть чай... і ковтайте золоті бабусині перстні.
Це, напевне, хімічна вартість людини.

Тільки ми збираємося розмовляти про цілком іншу річ.

Скільки коштує людина. Без жартів

З фінансової точки зору, речі — "активи" коштують стільки, скільки вони заробляють. 
Скільки ж заробляє фінансовий актив "звичайна людина"?

Припустимо, ця людина — дуже середній українець і працює в середньому ціле життя від випуску з університету у (досить умовно кажучи) 22 і аж до пенсії у 60 років. В сумі — 456 зарплат.
Дехто працює трохи більше: починає раніше, закінчує пізніше чи "впахує" на двох роботах одночасно; більшість — трохи менше: скоріше за все, людина буде якийсь хоч разок робити паузу між роботами. 

Наш гіпотетичний українець перестав би бути аж настільки середнім, якби не отримував середню заробітну плату. Якщо вірити офіційним даним (скептичне пхе! про зарплати в конвертах), дуже середньостатистична зарплата в Україні — 4299 гривень.

Зробимо так, щоб ця зарплата росла на певний фіксований відсоток, як це робить зарплата середнього українця. Конкретно, на 16,4% за рік, якщо брати з кінця 2005-го.
На практиці це зростання здебільшого пов’язане з ростом рівня цін, але цього мало: середня зарплата і в принципі, і в Україні росте на кілька відсотків швидше за ціни. Ріст зарплат має в середньому відображати зростання ВВП на душу населення.
Можна очікувати якогось чудового зростання ВВП  в Україні (ПЕРЕМОГА!!11) або його жахливе падіння (ЗРАДА! і #всепропало) протягом всіх найближчих 30-40 років, але найкращі прогнози на такі довгі терміни — підкреслено консервативні. Якщо взяти десятирічний період, зростання зарплат включає інфляцію і додаткові +2,1% на рік. По-моєму, це нормальні гарні числа.

Думаю, фінансисти вже здогадуються, що відбувається.

Для повного щастя нам лишилося тільки прийняти якусь ставку інвестування — правдоподібну високу (щоб можна було похвалитися перед друзями) і одночасно досить низькоризикову (щоб не прийшлося одного разу хвалитися тим, що всі заощадження вилетіли в трубу).

Найпростіший варіант — просто використати безінфляційну й безризикову ставку... звідкись. Ось, наприклад, у США є такі собі Treasury Inflation Protected Securities (TIPS) — захищені від інфляції держоблігації, які зараз приносять до 1% на рік. Сумно, що ця ставка не має ніякого стосунку до української економіки — і я досі не зустрічав українця, який тримає гроші в американських TIPS’ах. Дійсно сумно.

Натомість, звичайний українець цілком може вкладати гроші в банківські депозити під звичайні українські ставки. 
На графіку нижче видно, як ростуть з 2005-го покладені в банк гроші нашого пересічного українця, його зарплата і рівень цін. Цікаво, до речі, що до 2010 депозити не покривають навіть ріст цін, а зарплата, нагадую, росте куди швидше — я б навіть сказав, тривожно цікаво.
В середньому з 2005 ціни ростуть щорічно на 14,3%, зарплати — на 16,4% депозити — на 17,2%. Безінфляційна ставка виходить 2,9%, зростання зарплат — 2,1% щороку.


Наша умовна "інвестиція" з 456 щомісячних безінфляційних платежів по 4299 грн. зі ставкою 0,8% річних.

Для нефінансистів, які досі не впізнали, що ми далі робимо, підкажу — тепер ми хочемо розрахувати "теперішню ціну" нашої гіпотетичної інвестиції. Що це означає?

Скільки грошей треба інвестувати під 0,8% річних (плюс інфляція), щоб забираючи щомісяця трохи більше за 4 тисячі гривень наш українець міг прожити ціле життя з 22 до 60 років і забрати останню "зарплату" рівно перед пенсією?

Чесно, я б не взявся розраховувати це на листочку — але для таких штук в Екселі є чудова формула "PV" або Present Value. У неї досить просто закинути параметри і отримати просте число...

1,69 мільйони гривень. 73 тисячі американських баксів.

Якщо покласти цю суму на депозит і знімати рівними порціями, така інвестиція повністю замінить роботу нашого середнього українця. Мало того, податків з неї сплачується відчутно менше.

І, фактично, це число може дійсно справедливо вважатися його ціною.

Виходить на диво небагато, правда? Трохи більше, ніж сума хімічних елементів, але куди менше, ніж якщо просто розібрати органи.

Сумно, але факт.

P. S. Для тих, хто заробляє суттєво більше (чи менше), але в принципі погоджується з іншими умовами — для розрахунку власної ціни помножте свою зарплату на 393.