Скільки коштує українець?

Життя людини — безцінне, так? Про різні, серйозні і не дуже, способи оцінити вартість українця і їх результати.

(фото не моє, але якщо ви його власник, звертайтеся)

Зовсім недавно, на минулому тижні я сходив на відкриту лекції у KSE, "Особисті фінанси в епоху нестабільності" з Михайлом Колісником.

Чудовий лектор, багато веселого і нового для нефінансистів (для фінансистів – менше, гарні фінансисти у всі ці ігри вже зазвичай грались), миле товариство, заповнена зала і розумні питання.

І серед розумних штук, які там прозвучали, досить інтригуюче запитання:

Скільки коштує людина? 

Кістковий мозок (до $30 000), волосся ($350), серце (до $250 000), кілька літрів крові (~$100), дві нирки (разом до $200 000), печінка (до $150 000)...

В сумі, за досить неточними оцінками одного знайомого знайомого лікаря і інформацією цієї статті, виходить більше за півмільйона доларів США. Якщо врахувати ще й цю статтю, то при "тотальному" розпилі людини на органи можна заробити мільйони і мільйони.

Якщо говорити точно, це схоже на нашу біологічну вартість.

Тільки ми про зовсім інше.

$104 калію, $28 натрію, $9,83 кисню, $7,77 рубідію, $5,94 фтору, $1,60 водню...

В сумі, якщо вірити вже цій статті, якщо розібрати людину на елементи, вийде близько 160 баксів за досить помірними цінами квітня 2011 року. 

Цікаво, найдорожчі в людині лужні метали — калій з натрієм. Тому якщо хочете коштувати більше — їжте банани, щедро соліть чай... і ковтайте золоті бабусині перстні.

Це, напевне, хімічна вартість людини.

Тільки ми збираємося розмовляти про цілком іншу річ.

Скільки коштує людина. Без жартів

З фінансової точки зору, речі — "активи" коштують стільки, скільки вони заробляють. 

Скільки ж заробляє фінансовий актив "звичайна людина"?

Припустимо, ця людина — дуже середній українець і працює в середньому ціле життя від випуску з університету у (досить умовно кажучи) 22 і аж до пенсії у 60 років. В сумі — 456 зарплат.
Дехто працює трохи більше: починає раніше, закінчує пізніше чи "впахує" на двох роботах одночасно; більшість — трохи менше: скоріше за все, людина буде якийсь хоч разок робити паузу між роботами. 

Наш гіпотетичний українець перестав би бути аж настільки середнім, якби не отримував середню заробітну плату. Якщо вірити офіційним даним (скептичне пхе! про зарплати в конвертах), дуже середньостатистична зарплата в Україні — 4299 гривень.

Зробимо так, щоб ця зарплата росла на певний фіксований відсоток, як це робить зарплата середнього українця. Конкретно, на 16,4% за рік, якщо брати з кінця 2005-го.

На практиці це зростання здебільшого пов’язане з ростом рівня цін, але цього мало: середня зарплата і в принципі, і в Україні росте на кілька відсотків швидше за ціни. Ріст зарплат має в середньому відображати зростання ВВП на душу населення.
Можна очікувати якогось чудового зростання ВВП  в Україні (ПЕРЕМОГА!!11) або його жахливе падіння (ЗРАДА! і #всепропало) протягом всіх найближчих 30-40 років, але найкращі прогнози на такі довгі терміни — підкреслено консервативні. Якщо взяти десятирічний період, зростання зарплат включає інфляцію і додаткові +2,1% на рік. По-моєму, це нормальні гарні числа.

Думаю, фінансисти вже здогадуються, що відбувається.

Для повного щастя нам лишилося тільки прийняти якусь ставку інвестування — правдоподібну високу (щоб можна було похвалитися перед друзями) і одночасно досить низькоризикову (щоб не прийшлося одного разу хвалитися тим, що всі заощадження вилетіли в трубу).

Найпростіший варіант — просто використати безінфляційну й безризикову ставку... звідкись. Ось, наприклад, у США є такі собі Treasury Inflation Protected Securities (TIPS) — захищені від інфляції держоблігації, які зараз приносять до 1% на рік. Сумно, що ця ставка не має ніякого стосунку до української економіки — і я досі не зустрічав українця, який тримає гроші в американських TIPS’ах. Дійсно сумно.

Натомість, звичайний українець цілком може вкладати гроші в банківські депозити під звичайні українські ставки. 

На графіку нижче видно, як ростуть з 2005-го покладені в банк гроші нашого пересічного українця, його зарплата і рівень цін. Цікаво, до речі, що до 2010 депозити не покривають навіть ріст цін, а зарплата, нагадую, росте куди швидше — я б навіть сказав, тривожно цікаво.
В середньому з 2005 ціни ростуть щорічно на 14,3%, зарплати — на 16,4% депозити — на 17,2%. Безінфляційна ставка виходить 2,9%, зростання зарплат — 2,1% щороку.

Наша умовна "інвестиція" з 456 щомісячних безінфляційних платежів по 4299 грн. зі ставкою 0,8% річних.

Для нефінансистів, які досі не впізнали, що ми далі робимо, підкажу — тепер ми хочемо розрахувати "теперішню ціну" нашої гіпотетичної інвестиції. Що це означає?

Скільки грошей треба інвестувати під 0,8% річних (плюс інфляція), щоб забираючи щомісяця трохи більше за 4 тисячі гривень наш українець міг прожити ціле життя з 22 до 60 років і забрати останню "зарплату" рівно перед пенсією?

Чесно, я б не взявся розраховувати це на листочку — але для таких штук в Екселі є чудова формула "PV" або Present Value. У неї досить просто закинути параметри і отримати просте число...

1,69 мільйони гривень. 73 тисячі американських баксів.

Якщо покласти цю суму на депозит і знімати рівними порціями, така інвестиція повністю замінить роботу нашого середнього українця. Мало того, податків з неї сплачується відчутно менше.

І, фактично, це число може дійсно справедливо вважатися його ціною.

Виходить на диво небагато, правда? Трохи більше, ніж сума хімічних елементів, але куди менше, ніж якщо просто розібрати органи.

Сумно, але факт.

P. S. Для тих, хто заробляє суттєво більше (чи менше), але в принципі погоджується з іншими умовами — для розрахунку власної ціни помножте свою зарплату на 393.

Інфляція спільна та особиста

Last week we mourned the death of inflation in an obituary, and some of you wrote in to say you saw inflation in your town. There are even rumors that inflation was seen riding shotgun in a white Cadillac driven by Elvis.

Основна причина написання статті

Напевне, ви ніколи не думали про інфляцію в такому контексті. Навіть більш імовірно, на вас ніколи не наїжджав білий Кадиллак з Елвісом за кермом. Життя бентежне.

Думаю, досить багато з вас, читачів блогу, впевнені, що нинішні низькі числа інфляції, публіковані Держкомстатом (за 2012 рік або ці, більш нові, дані за перший шматок 2013 року) — ілюзія: "Буває брехня, жахлива брехня і статистика".

Втім, як завжди в економіці, в монети є як мінімум дві сторони.

Різні кошики

Панянки бувають різні. Чорні, білі, червоні...

Першою цікавою проблемою є те, що люди різні і споживання в них теж різне – хай навіть агрегується в межах кошика. Наприклад, в США значно зросли ціни на послуги охорони здоровя – і, відповідно, життя значної кількості хворих та пенсіонерів стало набагато дорожчим.

Залежно від переліку того, що людина щодня купує в магазині, вона може широко "керувати" своєю ставкою інфляції.

Якщо повернутися до тієї чудової таблички за 2012 рік, то умовний громадянин, який споживає лише "інші їстівні тваринні жири" (сало!), алкогольні напої, користується послугами водопостачання і каналізацією, може зауважити інфляцію на рівні 5-7% (залежно від співвідношення сала та алкоголю в споживанні).

На противагу алкоголіку, описаному вище, теж не дуже різносторонній громадянин, який витрачає гроші лише на яйця й овочі (дієта в людини, не чіпайте), може кричати про суттєве падіння своїх витрат (на 20-22% за 2012 рік). Непогано.

Залежно від структури "раціону" умовного громадянина його індивідуальну інфляцію можна зробити будь-якою від -22% до +7%. А зважаючи на те, наскільки сильно відрізняються бажання, смаки та інтереси людей, на протилежних кінцях цього спектру завжди будуть якісь люди. Звісно, навіть в такому випадку не можна досягти індивідуального рівня інфляції в 25%, який був середнім для населення в 2008 році (фінансистська частина моєї душі додає "якщо не шортити" і соромиться).

Невраховане...

Беззмістовно, як рахувати зорі на нічному небі

Другою проблемою є те, що ІСЦ, як не крути, не може враховувати всіх цін.

Теоретично, всі (реальна ситуація, як завжди, теоретично прямує до теоретичної) операції і їх ціни враховуються тільки при визначенні дефлятора. Нагадаю, зараз він обчислюється на квартальній основі і з немаленьким запізненням.

ІСЦ і його злий брат-близнюк ІЦВ надаються частіше і більш своєчасно, але "платять" за це шириною покриття.

Список товарів і послуг, ціни яких враховуються в ІСЦ, цілком відкритий і доступний за цією адресою. В цьому списку не знайдеш ні новеньких круїзних яхт, ні устриць, ні навіть банальної гірчиці – і люди, які велику частку своїх доходів витрачають на подібні, не враховані в ІСЦ товари можуть мати абсолютно будь-який особистий рівень інфляції (думаю, знизу він досить строго обмежується -100%, а згори – нескінченністю; але хто я, аби ставити такі перепони для польоту вільної душі експериментатора?).

...і інші нерепрезентативні товари

Просто сказати "рис". Рис! Соціальний рис!

Перший чіткий пункт наведеного трохи вище списку – рис. 

Здавалося б, досить просто оцінити динаміку цін на рис, правда? Кому цікаво, хай підстрахує Держкомстат і побудує індекс ціни рису. 

Все, що треба – кожного місяця записувати ціни на рис. Ой! Який саме рис? Круглий, довгий, полірований? Виробництва якої фірми? Якої якості? В якому магазині? Що робити, якщо його раптом не буде на прилавку, вибраний магазин чи виробник рису вийде з бізнесу?

Відповідно, до товару, який один буде використовуватися для представлення всіх подібних товарів, існує цілий перелік дивних статистичних вимог.

Розумні люди кажуть, цілком можливі маніпуляції даними щодо ІСЦ з боку Держкомстату: нинішнє рекордно повільне зростання цін не може бути викликане офіційно прийнятими причинами: довіра і впевненість населення не з'являється нізвідки і не зникає в нікуди, а фактори пропозиції не можуть пояснити все. Також не може аж так сильно діяти дійсно жорстка політика НБУ (а з цим я б посперечався!) чи світова макроекономічна ситуація (так, світ зараз явно не "перегрівається", але рекордно низька українська інфляції лишається рекордною і на фоні країн-контрагентів). Виходить, низька інфляція пояснюється використанням в статистиці активно регульованих, соціальних цін! (скепсис)

Хоча я не надто довіряю цьому наративу, раціональне зерно в ньому є. Соціальні ціни – зручний політичний і економічний інструмент, і в Україні вони використовуються. Найбільше регулюються ціни найбільш масових продуктів великих виробників, зазвичай з значною участю держави в підприємстві. 

Відповідно, соціальні ціни, по-перше, репрезентативні – відображають значну частку проданого товару в кожній з категорій і мають значний зв'язок з середньою ціною. По-друге, всі потрібні дані зручно збирати: виробників мало, вони здалеку видимі й схильні до співпраці з державними органами. По-третє, ІСЦ все ж повинен відбивати в першу чергу ціну життя мас, а чисельно найбільша частина населення значною мірою (я б сказав "непропорційно") залежить саме від регульованих соціальних продуктів.

Одним словом, соціальні ціни використовують в статистиці. І це факт. Чи ідеальний це варіант?

Ні, в нього є кілька недоліків: соціальні ціни сильно залежать від політичної ситуації в країні і як адміністративний засіб цілком можуть використовуватися для маніпуляції її соціальним становищем. Крім того, як читачі цього блогу могли зауважити з останньої статті ЕВДГ про банки (а саме з прикладу про активи банків, Керв'єлів і міні-Керв'єлів), рідкісні різкі коливання, характерні для регульованих цін, викликають надлишкову волатильність базового показника порівняно з частими маленькими коливаннями за тих самих абсолютних значень змін. Відповідно, оцінка ІСЦ з широким використанням соціальних цін буде характеризуватися вищою волатильністю, ніж оцінка для тої ж країни і періоду, яка формувалася з інших цін.

Є сенс замість соціальних цін використовувати щось інше? Ні, не думаю, що знайдуться якісь інші репрезентативні ціни, які матимуть близький рівень зручності – відповідно, такого сенсу нема. 

Чи призводить використання соціальних цін в статистиці до довгострокового викривлення відображення цін в офіційних джерелах? Ні, знову ж таки: постійно стримувати динаміку цін неможливо, середня інфляція за кілька років вже має бути нечутливою до таких маніпуляцій. 

Чи псує це короткострокові ціни? Так, причому створює дисбаланси як в реальному світі, так і в статистиці – і що довше ведуться маніпуляції, то більші. 

Відповідно, кілька відсотків інфляції протягом останніх місяців чи навіть року могло зникнути з офіційної статистики в результаті їх орієнтації на соціальні ціни (не безслідно: треба лише дочекатися наступного їх "зсуву").

Висновки

Як бачимо, визначення інфляції – складна кухня з купою можливих приправ і прийомів. Втім, якщо чиясь особиста інфляція дуже сильно відхиляється від офіційної, цій особі не слід відразу починати звинувачувати шефа в застосуванні всіх можливих брудних прийомів з його кухарської книги – для початку слід задуматися, що ж саме вона замовляє. Хай особиста інфляція лишається особистим питанням.