UBI й консюмеризм: нащо бізнесу ліві

В попередньому пості про UBI ми зачепили одне цікаве і зовсім неочевидне питання: чому Кремнієвій долині так подобається в принципі правий універсальний базовий дохід? І чому вони так вперто хочуть розширити універсальний дохід в рази за гроші платників податків?

А взагалі — чому той чи інший бізнес тягне вліво (чи вправо)? 

Споживачі ліві й праві

Насправді, є немало цікавих матеріалів про партійний перекос в економіці — звісно, на прикладі США.

Якщо взяти досить старі дані за 2014 (2 роки правління Обами, до дебюту Трампа ще стільки ж), оформлюється досить чіткий розрив: індустрія розваг, освіта, ІТ і медіа — за демократів, добування, сільське господарство і будівництво — за республіканців. Фінанси — помірно республіканські, виробники ліків — помірно за демократів.  

Якщо взяти новіші дані про найбільших політичних благодійників за 2020, в цілому виходить така ж картинка:

Фінанси й інвестування перейшли до демократів, зате республіканською стала нерухомість. В цілому, все чесно відображає перемогу на виборах: внески республіканцям 82% до внесків демократам — а в 2022, імовірно, баланс в черговий раз поміняється. Зрештою, в 2020 демократи виграли все і отримали рекордну кількість донатів — щоб наступного разу виграли республіканці, до їх табору мають перейти цілі індустрії. 

Чому це все так важливо?

Партійні портрети і індустрії

Існує така штука, партійна демографія. 

Фінансово забезпечені люди, якщо вірити П'ю, частіше республіканці: 72%  республіканців можуть прожити на заощадження 3 місяців і більше, і всього 58% демократів (всього по країні — 51%: партійні в цілому успішніші, ніж помірковані). Фінанси — центристська, зміщена в бік республіканців індустрія.

Власники будинків — з гігантською перевагою республіканці (86% проти 50-60%), інвестори — скоріше республіканці (76% проти 60-65%), зате "мають паспорт" (закордонний — тобто подорожують/можуть подорожувати) набагато частіше демократи. Нерухомість — дуже республіканська, фінанси, як я вже сказав, помірно республіканські. Готельний і туристичний бізнес (на жаль, нема дрібнішого поділу) в півтора рази більше підтримують демократів, ніж республіканців, а якщо викинути звідти техаський Omni Hotels, галузь взагалі виходить суто демократичною.

Зате, з іншого боку, освітою бавляться переважно ліві: 57% впевнених демократів проти 33% впевнених республіканців і 29% в середньому (знову, зауважуємо — середній громадянин менш освічений, ніж радикальний прихильник якоїсь партії). Освіта — радикально демократична. При цьому самі сучасні студенти не такі вже й ліві, хоча це схоже скоріше на вікову особливість, а не партійну кризу. 

Якщо підняти дані про кіно і партійну демографію — демократи, здебільшого міські жителі, ходять в кіно вдвічі частіше за республіканців, а ліберали — за консерваторів. ТБ/музика — підкреслено, радикально ліва.

Загальна ідея доволі проста: якщо клієнти певної індустрії частіше голосують за партію, індустрія в цілому схиляється до неї ж. З одного боку, це питання цінностей: якщо людина вірить, що освіта йде кудись не туди, як три чверті республіканців в 2018 — вона не піде працювати в коледж, навіть якщо дуже щиро запросять. З іншого — це питання відповідності: демократу буде складніше спілкуватися з клієнтами-республіканцями, розділяти їх цінності і зрештою переконувати їх щось купити. Якщо така тенденція триває роками і десятиліттями, перевага тої чи іншої партії в індустрії може стати радикальною: консерватору складно, якщо навколо здебільшого ліберали, лібералу — якщо навколо суцільні консерватори.

В цілому ця ідея вже досить непогано пояснює, чому розваги — ліві, а нерухомість — права. Споживачі такі.

Але щоб зрозуміти, чому Амазон хоче UBI — лише цього мало. 

Силіконова модель бізнесу і UBI

Відразу попереджу, ця теорія — набагато більша спекуляція, ніж зазвичай. Цілком можливо, що йдеться про просте співпадіння і...

"це хуман фактор, вони люблять космос, сонячну енергію й убі"

Або ні.

Отже, найважливіше питання — звідки беруть свої доходи основні гіганти Кремнієвої долини? Візьмемо Гугл/Alphabet Inc.: 58% доходу — з пошуку (тобто реклами і продажу особистих даних), ще приблизно по 10% з реклами в Ютюбі, інших гугло-сайтів і хмарних рішень. 87% свого доходу корпорація Amazon отримує від продажу товарів (і всього половину операційного прибутку). 78% свого доходу Apple отримує від продажу споживчої електроніки (телефони, макбуки, айпеди, годинники...). Єдина топ-корпорація, яка не є переважно споживчим бізнесом — Microsoft: вони отримують від роздрібного споживача всього 35% виручки, решту добираючи в b2b-сегменті.

Отже, сюрприз: Кремнієва долина існує за рахунок дрібного роздрібного споживача. Запам'ятали. Йдемо далі. 

Далі — те, як різні демографічні групи тратять гроші. Економісти знають: якщо бідні хронічно витрачають близько 100% доходу і практично не роблять заощаджень, то багатші верстви населення витрачають менше — і що багатші люди, то менше вони тратять. 

Витрачати менше якогось "прожиткового мінімуму" не може навіть найбідніший громадянин, який не збирається померти з голоду. Зате по мірі росту багатства прожитковий мінімум стає все меншою і меншою крапочкою на фоні загального доходу, а на дуже високих рівнях просто неможливо протринькати все-все-все: найдорожчий в світі (і відстійний нині) телефон, золото-діамантовий iPhone 6 коштував всього 50 мільйонів, що для людини, якій прийдеться заплатити 11 мільярдів одними податками, набагато менша трата, ніж просто новий телефон для рядового представника середнього класу. Навіть супер-яхти, які для супербагатіїв грають ту ж статусну роль, що й Айфони для бідняків, не врятують: найдорожча з них коштує всього 5 мільярдів. 

Не знаю, наскільки графік з 2013 працює в 2021, але тут є найважлиіші циферки! Дякую business insider 

Отже, виходить, найбідніші 40% американців тратять практично все, в межах похибки при округленні — а топ-1% найбагатших, навпаки, заощаджує коло 50% доходу. При цьому ці найбагатші 2.6 мільйонів дорослих заробляють по 1.4 мільйони доларів в рік — в сумі виходить 3.75 трильйони баксів (топ-20% заробляє в сумі коло 7 трильйонів). 

UBI в версії від Енді Янга і прогресивних політиків в цілому полягає в тому, щоб дати кожному дорослому американцю достатню для проживання (!) суму за рахунок росту податків з найбагатших. Правда, для того, щоб видавати кожному американцю 1000 доларів в місяць, як каже Янг, потрібно 2.8 трильйони доларів: сумарні доходи топ-1% найбагатших громадян для цього прийшлося б обкласти неможливим 75% податком, а топ-20% — майже таким же фантастичним 40%... Це неможливо: від податків такого розмаху ухиляються раніше, ніж вони з'являться на горизонті — але вся ізюминка соціальних "прожектів" якраз в тому, що про них треба балакати, а не перевіряти реалізм.

Ну але відволічемося від нудної логістики і звернемо увагу на те, що станеться з сукупним (споживчим) попитом, якщо ввести UBI прямо зараз. 2.8 трильйонів доходів в руках у топ-1% перетворюються у всього 1.35 трильйонів доларів споживання (а у топ-20% — у 2.1 трильйони). Якщо їх забрати у багатих і роздати в вигляді UBI — сумарне споживання виросте на півтора трильйони доларів, суттєва частина з яких осяде у лідерів споживання. 

Якщо прикинути розмір споживчого ринку і розмір UBI для кожної сім'ї (з врахуванням даних BLS про розмір домогосподарств), виходить майже 5% ріст споживчого ринку у випадку оподаткування топ-20%, і коло 12%, якщо задушити податками 1% найбагатших. При цьому 20% найбідніших громадян збільшать свої покупки більше, ніж вдвічі, наступні 20% — на 50%, а медіанний американець — на 30%. 

Більше того, якщо звернути увагу ще й на специфіку ринків, для споживчих гігантів великий UBI — манна небесна: у споживанні бідних Амазон, Гугл чи Еппл (чи, фактично, будь-який мейнстрімний ІТ-бізнес) займає куди більшу нішу, ніж у споживанні багатих. На Амазоні не продаються яхти і годинники Patek Philippe, Айфони  коштують копійки порівняно з туризмом, і навіть порівняно успішна таргетована реклама ФБ чи Гугла не дає того ж результату. 

Якщо станеться чудо, технологія поб'є демографію (про це в одному з наступних випусків "Піку"), і настане "ера роботів", про яку я писав ("ріст" купівельної спроможності до -30%) — сучасні Амазон, Гугл чи Еппл будуть першими жертвами зниження масового попиту. Одночасно, ці компанії будуть першими бенефіціарами UBI (чи будь-яких прогресивних політик взагалі).

Тому, коли ліві з Кремнієвої долини (реклама, споживчі товари, масова електроніка), Александра Оказіо-Кортез (сектор послуг) чи Ендрю Янг (освіта, благодійність) починають розповідати про UBI, треба розуміти, що це не лише соціальна відповідальність з їх боку. 

Cui prodest, як кажуть: кому вигідно?

UBI 1: Допомога по безробіттю, кейс "корони", чиста теорія і брудна практика

Недавно в несподівано жвавій суперечці я зі здивуванням з'ясував, що українські праві (причому не ті праві, які в економіці ліваки-націоналізатори, а чесні адекватні люди) вважають універсальний базовий дохід лівою ідеєю взагалі.

Я розумію, чому це так — з самого початку за універсальний базовий дохід бились переважно ліві технарі з Кремнієвої долини, його просовував демократичний президентський кандидат Енді Янг (фууу, він протос) а в найбільш популярних нині варіантах UBI схожий на комуністичну утопію.

Але, якщо відділити його від фантазій про ріст бюджетних витрат і порівняти зі звичною нам допомогою по безробіттю — виявиться, що ця, існуюча вже десятиліття, альтернатива куди лівіша ідеологічно і куди гірша на практиці. Взагалі, мудрі предки-економісти, починаючи зі Сміта і закінчуючи Коузом, кажуть: "ніколи не аналізуй політику в вакуумі, завжди порівнюй з альтернативами".

Кейс "корони"

У нас вже є чудовий кейс 2020-2021 року, який показує типову реакцію на довгострокову кризу зайнятості. Ліберали мали б зрадіти: держава (нагадую, в перших півроку дії CARES сенат і президентське крісло контролювали республіканці — вони теж люблять рейтинги) розширила підтримку безробітних як тільки почало припікати. Консерватори, в цілому, теж мають причину посміхатися — чомусь відразу почали рости ціни, а населення не спішило і не спішить виходити на роботу. 

Отже, за перший рік пандемії у США на всіх рівнях витратили 637 мільярдів доларів. За 15 місяців держава витратила на допомогу 794 мільярди доларів, причому ми чітко знаємо, скільки на які заходи пішло: на "стандартну" допомогу по безробіттю — 167 мільярдів, на допомогу для раніше не захищених категорій робітників — 209 мільярдів, і нарешті на новостворену коронавірусну щотижневу допомогу для безробітних (спочатку 600, а потім 300 доларів) — 418 мільярдів доларів. 

От власне цю суму ми будемо ділити між різними варіантами — реальною допомогою по безробіттю і досить гіпотетичним на даний момент UBI. 

 

Допомога по безробіттю

Департамент Праці США публікує щотижневі дані про кількість заявок на виплату допомоги, їх можна згрупувати за будь-який зручний період: рік, 16 чи 18 місяців — і виходить 645, 731 і 745 мільйонів тижневих заявок відповідно (або 12, 10 і 9 мільйонів "років" безробіття). При цьому CNBC з посиланням на дані того ж Департаменту Праці дає число в 1445 мільйонів за 15 місяців — і, оскільки це число дає набагато правдоподібніший порядок цифр при подальших розрахунках, будемо брати його за основу його (з порядку чисел схоже на те, що дані департаменту праці просто не включають розширене визначення безробіття).

Середній розмір тижневої сумарної допомоги — 550 доларів. За рік, 52 тижні, виходить 28,5 тисяч доларів на одного безробітного (це при тому, що в нормальних умовах у безробітних не вийде отримувати допомогу довше 26 тижнів) — цілком пристойний, на рівні 31 персентиля дохід (середній безробітний у 2020 був багатший за 31% всього працездатного населення у США). На 20% більше поточної мінімальної зарплати, строком на 26 тижнів (ну, в деяких штатах від 14) без всяких 40 годин паханини.

Звісно, будь-яка людина з уявленням про економічну мотивацію побачить тут безкоштовних 550 баксів прямо на дорозі, які тільки чекають, щоб їх підняв достатньо... винахідливий безробітний. Тому в допомоги по безробіттю є кілька дуже відомих проблем.

(1) Великий куш заохочує шахрайство. За офіційними оцінками близько 10% суми допомоги прийшлося на сумнівні схеми: отримання допомоги в кількох штатах одночасно, "мертві душі" чи в'язні в якості заявників, підозрілі адреси... поки нема рішення суду, не можна говорити про конкретні злочини, але щось "мутне" однозначно є. Звісно, порушників рано чи пізно переловлять, як викрили трьох наркоторговців, які шахрайством змогли отримати як мінімум по 15 тисяч "на брата" (і двох сестер) — але я сумніваюся, що ці гроші повернулися.

(2) Якщо платити людям за те, що вони не працюють — вони не працюють. 
За 15 місяців коронавірусної кризи перші три, до кінця липня 2020, крім звичайної допомоги по безробіттю виплачувалися ще 600 доларів тимчасової допомоги. В результаті ми отримуємо те, що професійні економісти називають природним експериментом: в першому тижні серпня сумарний чек по безробіттю в середньому сягав 266 доларів, а ще на день раніше — на 600 доларів більше. При цьому інші правила отримання допомоги не змінилися, і ця дата ніяк не була прив'язана до пожвавлення ділової активності. 

Як гадаєте, громадяни будуть якось змінювати свою поведінку в цих умовах? Я думаю, треба бути ідіотом, щоб цього не робити. Заради 850 баксів в тиждень набагато більше людей готові побути безробітним, ніж заради 250 — глянемо?

Нові заявки на допомогу з безробіття. По-моєму, різницю видно "окулотравматичним тестом": вона буквально очі коле.

Звісно, для того, щоб говорити точно, треба зробити фундаментальну модель з корекцією на бізнес-активність, карантинні обмеження, зменшення страху перед коронавірусом та ін., та ін. — але по-моєму тренд видно досить чітко: як тільки винагорода за безробіття зменшилася, різко стало менше бажаючих проходити всі кола бюрократичного пекла заради її отримання.

Дивно, до речі, що кількість заявок на продовження виплати допомоги (в США окремо записують перший тиждень і всі наступні) через зниження виплат міняються далеко не так разюче: стандартна права версія полягає якраз в тому, що допомога по безробіттю продовжує пошуки роботи — ніхто при здоровому розумі не погодиться на роботу, яка приносить менше, ніж допомога по безробіттю, і відповідно ріст такої допомоги примушує людину "вередувати". Дійсно дивує, але я цілком можу повірити нашим ідеологічно лівим колегам в тому, що бідність мало впливає на готовність шукати роботу — всі це роблять і так.

(3) Між "чорним" шахрайством і "білою" неспішністю у пошуках роботи є безліч "сірих" кольорів. Як зауважив один мій знайомий, якщо офіційна робота приносить трошки більше за офіційну допомогу, завжди можна влаштуватися продавати наркоту на півставочки — і спокійно отримувати при цьому допомогу по безробіттю. 

Допомога по безробіттю, звісно, працює, але вона далека від відсутності проблем.

Універсальний базовий дохід: теорія

Що таке універсальний базовий дохід? Дохід – гроші прямо в руки, щомісяця, без контролю за використанням. Базовий – небагато, так, щоб з голоду не помирати. Універсальний – всім громадянам, незалежно від зайнятості, багатства чи статусу.

При цьому такий спосіб видачі грошей в теорії (на практиці його ніхто не використовує) має багато переваг порівняно з класичною допомогою по безробіттю:

1. UBI не винагороджує шкідливу поведінку: не обов'язково бути безробітним, щоб його отримувати. Частина потенційних працівників, які в нинішніх чи майбутніх умовах Great Resignation не можуть вирішити, шукати офіційну роботу чи обійтися байдикуванням або неформальною зайнятістю, без гігантської суми допомоги по безробіттю будуть більше схилятися до першого варіанту. 
2. UBI менше тормозить інновації. Серед всіх варіантів зайнятості — традиційна робота, тимчасові контракти, підробіток, підприємництво, самозайнятість — на допомогу по безробіттю право дає лише найбезпечніша і найуниліша традиційна робота. Допомога по безробіттю в її сучасному вигляді по суті трохи штрафує підприємництво і часткову зайнятість, які імхо корисніші і для яких така опція не передбачена — а UBI однаково виплачується всім.
3. UBI простіше і дешевше адмініструється. Допомога по безробіттю вимагає взаємодії з роботодавцями і працівниками, обміну купою постійно змінюваної інформації там і там, і є тимчасовою — а виплата UBI вимагає тільки найпростішого реєстру громадян. Для першого потрібні цілі служби і портали, для другого — по номеру рахунку на людину і кілька службовців, щоб вчасно записувати інформацію про народження, еміграцію чи смерть. Плюс, система UBI працює 24/7/365 і покриває 100% населення: в ній не з'являються нізвідки нові люди і не зникають громадяни, які знайшли роботу — і, відповідно, не може виникати "подвійних" записів чи, навпаки, "невидимок". 
4. UBI дає менше простору для помилок і махінацій. По-перше, простіше адміністрування означає менше помилок і менше можливостей хитрувати  — фактично, серед усіх можливих схем з безробіттям залишаються тільки "мертві душі". По-друге, населення практично не взаємодіє з відповідальними службами, тому шахраї просто не можуть мати такого ж доступу до інформації, як зараз. При цьому вигода від цієї оборудки пропорційна сумі допомоги, яка в загальному випадку для UBI менша — і якщо 26 тижнів порівняно високої допомоги по безробіттю може бути хорошим призом, то для серйозного шахрайства з UBI прийдеться красти роками.
5. UBI може бути основою для дивних неегалітарних політичних механізмів. Сам по собі УБІ нічого такого не робить, але він зрештою дає можливість монетизувати і навіть приватизувати багато традиційно державних послуг: коли у кожної людини є свій рахунок в державі, на який обов'язково нараховується щомісячно певна сума, можна монетизувати багато традиційно державних послуг і субсидій (наприклад, класичні купони на їжу чи освіту). Правило "гроші ходять за людиною", яке так складно впроваджується в Україні, виглядає набагато чіткіше в системі, де людина платить за школу, охорону здоров'я і поліцію з власного рахунку і однозначно бачить їх ціну. 
6. UBI досить прогресивний і гарно виконує соціальну функцію. Що багатша людина, то менше для неї важить конкретна щомісячна чи щотижнева сума — тому він нічого не значить для багатих і успішних, але не дає бідним при цьому помирати з голоду. Порівняно з допомогою по безробіттю UBI краще допомагає найбіднішим, але лишає невдоволеним платоспроможний середній клас — і лишає простір для приватних рішень на зразок страховки.

З цих шести переваг лише одна апелює до "лівого" політико-економічного спектру — висока прогресивність: UBI успішно допомагає бідним. З точки зору "правих", які вірять в силу мотивації і винахідливість людей, і шукають економічної свободи для всіх, UBI теж кращий: він не винагороджує погану поведінку і лишає менше простору для шахрайства та байдикування. Навіть з точки зору бездушного калькулятора-економіста, UBI кращий за допомогу по безробіттю за рахунок простоти ("будь прощє", як кажуть).

То чому ж ліві й праві не об'єднаються в креативному пориві і не організують UBI замість обмеженої в усьому допомоги по безробіттю?

Про політичні причини ми поговоримо потім, але поки що найперша причина цього економічна — UBI в цьому випадку виходить зовсім крихітним. 

Універсальний базовий дохід: практика!

В теорії зрозуміло? Тепер до конкретної реалізації в наших умовах.
Якщо рекордні 637 мільярдів доларів допомоги по безробіттю витратити на UBI, кожен громадянин США отримає всього-лише 1930 доларів — трохи більше 150 баксів в місяць. На звичайне домогосподарство розміром в 2,51 людини припадає трохи більше, 4850 доларів — це при межі бідності близько 19 тисяч (посередині між 17 і 21 тисячами для сім'ї з двох і трьох людей). Скупо виходить, правда? Якщо відкинути абсолютно кризові 300/600 бонусних доларів, лишається ще менше, лише 2050 на сім'ю.

Це при середньорічному безробітті в 19.6 мільйонів людей (з врахуванням всіх отримувачів допомоги) або 12% від працездатного населення і явно тимчасовій кризі. Зазвичай, в нормальні позакоронавірусні роки, загальний фонд допомоги по безробіттю ще менший — і UBI з цього фонду виходить зовсім крихітним. Навіть старі публікації — з ери, коли про нього говорили економісти, а не політичні гуру — про універсальний базовий дохід зауважують, що він може бути гіршим для бідних, ніж діючі цільові програми.
Ще раз повторюсь: якщо ввести UBI замість допомоги по безробіттю без підвищення податків, це зашкодить бідним. Ні один демократ за таке не проголосує.

Для того, щоб універсальний базовий дохід замість допомоги по безробіттю був не просто прикольною вигадкою, а серйозною економічною програмою, в країні мінімум кілька років підряд має спостерігатися ще вище безробіття — тільки тоді UBI має соціальний сенс. Щоб виплати покривали хоча б половину рівня бідності для середньої американської сім'ї, безробіття має стабілізуватися на рівні 25%+ — чого ми, без масової роботизації і великих соціальних потрясінь, не побачимо буквально ніколи. Якщо хтось відслідковував останні мої публікації в блозі, він здогадується, чому — а детальніше я поясню десь в другій-третій статті цього циклу.

Тому сучасні ліві ніколи не пропонують UBI просто так, сам по собі — без шаленого підвищення податків він як мінімум не має для них сенсу, а як максимум шкідливий. А будь-яке підвищення податків — це вже завідомо небезпечна справа і окрема історія, яку і аналізувати треба окремо.