Хоч Манків і республіканець, колишній радник Буша і, можливо навіть, лоббіст від великого капіталу та антикейнсіанець, важко заперечити наявність в нього кваліфікації, інтелекту і навіть стилю.
Гляньте на цього робота!
Отже, спочатку короткий вступ, потім обговорення ідей.
З точки зору макроекономіки, податкова система просто не існує — кохана деким з нас наука обмежується механізмом «податкової феї». Якщо полізти до податків з мікроскопом і аналізом, можна окреслити кілька нескладних закономірностей (кому хочеться більше — читайте Віскузі&co «Економічна теорія державного регулювання...»).
Оподатковуємо «поганих», а не «хороших»
Хто платить податки, знає: куди приємніше їх не платити; податки — завжди штраф. Податки з населення можна вважати додатковим ціновим фактором, а, як економісти пам’ятають, збільшення ціни в загальному випадку супроводжується скороченням попиту. Якщо ввімкнути уяву і оцінити "попит на діяльність" чи "попит на методи отримання доходу", можна зауважити — ситуація не міняється.
Наприклад, нам не подобається надто багато викидів в атмосферу і надто багато дурнів на дорогах. Можна їх гарненько оподаткувати: дорожній збір, акциз з бензину, вищі штрафи, більше мито на авто — і порадіти тому, що ситуація вирівнюється.
Звісно, є й випадки, коли цей вплив виглядає практично відсутнім з точки зору мікроекономіки. Наприклад, практично нееластичними відносно ціни є споживання хліба, повітря, алкоголю чи тютюну, комунальних послуг, безризикових активів. Предмети розкошу і спекулятивні інструменти можуть демонструвати неадекватні на перший погляд тенденції ставати потрібнішими за зростання ціни. Ну і гарно, на оподаткуванні цих речей можна непогано заробляти.
В цьому ж контексті ще варто згадати податки Пігу — відшкодування негативних екстерналій (наприклад, збір з забруднювачів середовища чи заповнювачів доріг автотранспортом).
І, не втримаюся від буквального перекладу: «Оподатковуючи погані речі більше, можна менше оподатковувати хороші речі».
«Будь прощє...»
На диво, податок супроводжується не лише прямими витратами. Хто платив, той знає — якби достатньо було просто віддати скількись-то грошей, податкова як інституція викликала б менше фантомних головних болів.
Крім очевидних витрат, платник податків бере на себе і витрати/зусилля, пов’язані зі сплатою. Так, чув я колись байку про дослідження, за якою обсяг діяльності зі сплати податків підприємством в Україні оцінювали цілком близько до річного обсягу робочих годин бухгалтера.
Відповідно, оцінюючи ставки оподаткування, слід врахувати також і витрати на саму сплату податків.
Якщо чесно, Манків говорив зовсім про інше — і попередніх кілька абзаців є лише моєю творчістю. Якщо коротко, що складніша податкова система, то більше хороший юрист може знайти там можливостей її обійти. Відповідно, армія юристів і бухгалтерів протидіє армії податківців — а кінця-краю подібній холодній війні не видно.
Широка база, низькі ставки
Оподатковується все. Чесно-чесно. Просто деякі речі оподатковуються за нульовою ставкою (і не мають супутніх витрат на сплату податків): дихання, тіньовий сектор і всі речі, які не оподатковуються явно.
Для початку відкинемо тіньовий ринок і обмежимося шириною бази. Маючи дві діяльності, (одна оподатковується за ставкою 15%+адміністрування, інша — за 0), згідно з вищенаведеним принципом, маємо стимул займатися саме неоподатковуваною (чи менш оподатковуваною). Якщо та чи інша діяльність не оподатковується, бо вважається «хорошою» і з усіх сил стимулюється державою, все чу́дово. Якщо ж розробники податкової системи просто не додумали, то стимулюватимуть з усіх сил якусь неясну штуку.
І, нарешті, тіньовий сектор економіки та величина ставок оподаткування.
Хоч "тінь" і не оподатковується, там існують свої витрати. Повністю нелегальна діяльність вимагає значних затрат на приховування своєї діяльності і втрат від неможливості співпрацювати з легальною економікою. Схеми ухиляння від сплати податків (наприклад, списання прибутків на затрати і наступна конвертація коштів в готівку) теж не безкоштовні: професійні учасники цього ринку враховують в ціні "тінізації" коштів всі можливі ризики і власне здебільшого монопольне/олігопольне становище.
Очевидно, компанія (чи людина) буде «йти в тінь» лише за умови, що всі витрати на легальну діяльність перевищують витрати на тіньову (з поправкою на ризик). Тож коли ефективна ставка оподаткування не менше 50%, а ставка «конверта» всього 20%, годі очікувати малого тіньового сектору. Зниження ж ефективної ставки оподаткування призведе не лише до розширення легальної економіки, а й до скорочення прибутків монополістів в галузі нелегального податкового менеджменту.
Якщо узагальнити, що більший стимул для зміни діяльності — різниця в оподаткуванні — і більша можливість це зробити, то більші будуть втрати від «викривлення». Не дурні люди порахували, що ідеальний податок з точки зору цього ефекту — старе перевірене подушне (думаю, хтось не враховував впливу на демографію).
Оподатковуймо споживання, а не дохід
Основна ідея — продовження «поганих-і-хороших», і в цьому є рація.
Що більша різниця між ефективним податком на дохід і на споживання, то більше ми стимулюємо споживання порівняно з отриманням доходів.
З іншого боку, ми, дорогі співгромадяни, живемо в країні, де вже досить довго основним податком є ПДВ (VAT) — типовий податок на споживання.
Податки на дохід чи прибуток є на порядок легшими в адмініструванні: кошти, які є прибутком одного підприємства, вилучаються і не можуть бути прибутком іншого. ПДВ чи податок з продажів оподатковують споживання, яке (згадаймо макроекономіку) потім ще буде виступати споживанням. Відповідно, можна або серйозно штрафувати технологічні і продажеві ланцюжки, або вирішувати проблему уникнення подвійного оподаткування. Як? Якби я знав!
Плюс, слід врахувати, що схильність до споживання в різних категорій населення — різна. Фактично, податок на споживання замість податку на доходи— шикарна субсидія на користь багатих.
Плюс, можна згадати і логіку Кейнса, за якою заощадження ведуть до скорочення обороту доходів в економіці і мають негативний вплив на економічне зростання. Очевидно, стимулювання доходу і штраф споживання — прямий стимул нарощувати заощадження. Втім, якраз США і варто б потурбуватися щодо їх нарощування, тому зауваження знімемо.
Немає коментарів:
Дописати коментар