В попередньому пості про UBI ми зачепили одне цікаве і зовсім неочевидне питання: чому Кремнієвій долині так подобається в принципі правий універсальний базовий дохід? І чому вони так вперто хочуть розширити універсальний дохід в рази за гроші платників податків?
А взагалі — чому той чи інший бізнес тягне вліво (чи вправо)?
Споживачі ліві й праві
Насправді, є немало цікавих матеріалів про партійний перекос в економіці — звісно, на прикладі США.
Якщо взяти досить старі дані за 2014 (2 роки правління Обами, до дебюту Трампа ще стільки ж), оформлюється досить чіткий розрив: індустрія розваг, освіта, ІТ і медіа — за демократів, добування, сільське господарство і будівництво — за республіканців. Фінанси — помірно республіканські, виробники ліків — помірно за демократів.
Якщо взяти новіші дані про найбільших політичних благодійників за 2020, в цілому виходить така ж картинка:
 |
Фінанси й інвестування перейшли до демократів, зате республіканською стала нерухомість. В цілому, все чесно відображає перемогу на виборах: внески республіканцям 82% до внесків демократам — а в 2022, імовірно, баланс в черговий раз поміняється. Зрештою, в 2020 демократи виграли все і отримали рекордну кількість донатів — щоб наступного разу виграли республіканці, до їх табору мають перейти цілі індустрії.
Чому це все так важливо?
Партійні портрети і індустрії
Існує така штука, партійна демографія.
Фінансово забезпечені люди, якщо вірити П'ю, частіше республіканці: 72% республіканців можуть прожити на заощадження 3 місяців і більше, і всього 58% демократів (всього по країні — 51%: партійні в цілому успішніші, ніж помірковані). Фінанси — центристська, зміщена в бік республіканців індустрія.
Власники будинків — з гігантською перевагою республіканці (86% проти 50-60%), інвестори — скоріше республіканці (76% проти 60-65%), зате "мають паспорт" (закордонний — тобто подорожують/можуть подорожувати) набагато частіше демократи. Нерухомість — дуже республіканська, фінанси, як я вже сказав, помірно республіканські. Готельний і туристичний бізнес (на жаль, нема дрібнішого поділу) в півтора рази більше підтримують демократів, ніж республіканців, а якщо викинути звідти техаський Omni Hotels, галузь взагалі виходить суто демократичною.
Зате, з іншого боку, освітою бавляться переважно ліві: 57% впевнених демократів проти 33% впевнених республіканців і 29% в середньому (знову, зауважуємо — середній громадянин менш освічений, ніж радикальний прихильник якоїсь партії). Освіта — радикально демократична. При цьому самі сучасні студенти не такі вже й ліві, хоча це схоже скоріше на вікову особливість, а не партійну кризу.
Якщо підняти дані про кіно і партійну демографію — демократи, здебільшого міські жителі, ходять в кіно вдвічі частіше за республіканців, а ліберали — за консерваторів. ТБ/музика — підкреслено, радикально ліва.
Загальна ідея доволі проста: якщо клієнти певної індустрії частіше голосують за партію, індустрія в цілому схиляється до неї ж. З одного боку, це питання цінностей: якщо людина вірить, що освіта йде кудись не туди, як три чверті республіканців в 2018 — вона не піде працювати в коледж, навіть якщо дуже щиро запросять. З іншого — це питання відповідності: демократу буде складніше спілкуватися з клієнтами-республіканцями, розділяти їх цінності і зрештою переконувати їх щось купити. Якщо така тенденція триває роками і десятиліттями, перевага тої чи іншої партії в індустрії може стати радикальною: консерватору складно, якщо навколо здебільшого ліберали, лібералу — якщо навколо суцільні консерватори.
В цілому ця ідея вже досить непогано пояснює, чому розваги — ліві, а нерухомість — права. Споживачі такі.
Але щоб зрозуміти, чому Амазон хоче UBI — лише цього мало.
Силіконова модель бізнесу і UBI
Відразу попереджу, ця теорія — набагато більша спекуляція, ніж зазвичай. Цілком можливо, що йдеться про просте співпадіння і...
"це хуман фактор, вони люблять космос, сонячну енергію й убі"
Або ні.
Отже, найважливіше питання — звідки беруть свої доходи основні гіганти Кремнієвої долини? Візьмемо Гугл/Alphabet Inc.: 58% доходу — з пошуку (тобто реклами і продажу особистих даних), ще приблизно по 10% з реклами в Ютюбі, інших гугло-сайтів і хмарних рішень. 87% свого доходу корпорація Amazon отримує від продажу товарів (і всього половину операційного прибутку). 78% свого доходу Apple отримує від продажу споживчої електроніки (телефони, макбуки, айпеди, годинники...). Єдина топ-корпорація, яка не є переважно споживчим бізнесом — Microsoft: вони отримують від роздрібного споживача всього 35% виручки, решту добираючи в b2b-сегменті.
Отже, сюрприз: Кремнієва долина існує за рахунок дрібного роздрібного споживача. Запам'ятали. Йдемо далі.
Далі — те, як різні демографічні групи тратять гроші. Економісти знають: якщо бідні хронічно витрачають близько 100% доходу і практично не роблять заощаджень, то багатші верстви населення витрачають менше — і що багатші люди, то менше вони тратять.
Витрачати менше якогось "прожиткового мінімуму" не може навіть найбідніший громадянин, який не збирається померти з голоду. Зате по мірі росту багатства прожитковий мінімум стає все меншою і меншою крапочкою на фоні загального доходу, а на дуже високих рівнях просто неможливо протринькати все-все-все: найдорожчий в світі (і відстійний нині) телефон, золото-діамантовий iPhone 6 коштував всього 50 мільйонів, що для людини, якій прийдеться заплатити 11 мільярдів одними податками, набагато менша трата, ніж просто новий телефон для рядового представника середнього класу. Навіть супер-яхти, які для супербагатіїв грають ту ж статусну роль, що й Айфони для бідняків, не врятують: найдорожча з них коштує всього 5 мільярдів.
 |
| Не знаю, наскільки графік з 2013 працює в 2021, але тут є найважлиіші циферки! Дякую business insider |
Отже, виходить, найбідніші 40% американців тратять практично все, в межах похибки при округленні — а топ-1% найбагатших, навпаки, заощаджує коло 50% доходу. При цьому ці найбагатші 2.6 мільйонів дорослих заробляють по 1.4 мільйони доларів в рік — в сумі виходить 3.75 трильйони баксів (топ-20% заробляє в сумі коло 7 трильйонів).
UBI в версії від Енді Янга і прогресивних політиків в цілому полягає в тому, щоб дати кожному дорослому американцю достатню для проживання (!) суму за рахунок росту податків з найбагатших. Правда, для того, щоб видавати кожному американцю 1000 доларів в місяць, як каже Янг, потрібно 2.8 трильйони доларів: сумарні доходи топ-1% найбагатших громадян для цього прийшлося б обкласти неможливим 75% податком, а топ-20% — майже таким же фантастичним 40%... Це неможливо: від податків такого розмаху ухиляються раніше, ніж вони з'являться на горизонті — але вся ізюминка соціальних "прожектів" якраз в тому, що про них треба балакати, а не перевіряти реалізм.
Ну але відволічемося від нудної логістики і звернемо увагу на те, що станеться з сукупним (споживчим) попитом, якщо ввести UBI прямо зараз. 2.8 трильйонів доходів в руках у топ-1% перетворюються у всього 1.35 трильйонів доларів споживання (а у топ-20% — у 2.1 трильйони). Якщо їх забрати у багатих і роздати в вигляді UBI — сумарне споживання виросте на півтора трильйони доларів, суттєва частина з яких осяде у лідерів споживання.
Якщо прикинути розмір споживчого ринку і розмір UBI для кожної сім'ї (з врахуванням даних BLS про розмір домогосподарств), виходить майже 5% ріст споживчого ринку у випадку оподаткування топ-20%, і коло 12%, якщо задушити податками 1% найбагатших. При цьому 20% найбідніших громадян збільшать свої покупки більше, ніж вдвічі, наступні 20% — на 50%, а медіанний американець — на 30%.
Більше того, якщо звернути увагу ще й на специфіку ринків, для споживчих гігантів великий UBI — манна небесна: у споживанні бідних Амазон, Гугл чи Еппл (чи, фактично, будь-який мейнстрімний ІТ-бізнес) займає куди більшу нішу, ніж у споживанні багатих. На Амазоні не продаються яхти і годинники Patek Philippe, Айфони коштують копійки порівняно з туризмом, і навіть порівняно успішна таргетована реклама ФБ чи Гугла не дає того ж результату.
Якщо станеться чудо, технологія поб'є демографію (про це в одному з наступних випусків "Піку"), і настане "ера роботів", про яку я писав ("ріст" купівельної спроможності до -30%) — сучасні Амазон, Гугл чи Еппл будуть першими жертвами зниження масового попиту. Одночасно, ці компанії будуть першими бенефіціарами UBI (чи будь-яких прогресивних політик взагалі).
Тому, коли ліві з Кремнієвої долини (реклама, споживчі товари, масова електроніка), Александра Оказіо-Кортез (сектор послуг) чи Ендрю Янг (освіта, благодійність) починають розповідати про UBI, треба розуміти, що це не лише соціальна відповідальність з їх боку.
Cui prodest, як кажуть: кому вигідно?
