Lizquidity trap в реалі. Ч1 як працюють речі

Що воно таке?

Якщо коротко, пастка ліквідності — це одна з основних проблем США на даний момент, якщо не враховувати зомбікономіку.

Держава не володіє абсолютною владою над монетарною сферою, але контролює ключові показники.
Основними підвладними ЦБ (національному НацБанку чи сполученоштатському Fed’у) показниками є монетарна база та номінальна ставка відсотка.

Через МБ можна напряму визначати інфляцію. Найбільш інтуїтивне розуміння зазвичай виявляється найбільш правильним: "що більше надрукуєш паперу, то менше купуватимуть за один його шматочок".
З допомогою хитрих інструментів — починаючи з паяльника і напівлегального примусу та закінчуючи ставками резервування і рефінансування — можна визначати номінальну ставку.


Чому це важливо? Бо реальна інвестиційна ставка. Формулу в студію!

r = nr - e

Кількість інвестицій вже напряму визначається реальною ставкою, яка виступає точкою відсікання. Інвестиції з вищою очікуваною дохідністю здійснювати можна. З нижчою — краще забути. Очевидно, це відповідає оберненій залежності між реальною ставкою і обсягом інвестицій. Обсяг інвестицій вже напряму визначає ВВП, зайнятість, доходи бюджету і цілу купу показників.

От цей ланцюжок і порвався, зараза.

Перетікання відповідальності. Reasons

Як ми можемо собі уявити, основною ціллю банку як інституції є отримання прибутку — і тільки. Решта функцій банку ґрунтуються саме на цій потребі і специфіці установи.

Така частина роботи банку як управління ризиком, взагалі не приносить прямого доходу. Дохід банк отримує, наприклад, надаючи кредити — а управління ризиком приносить вигоду лише в вигляді мінімізації збитків-витрат. І, одночасно, має свою ціну — а ще відсіює найбільш дохідні проекти.
До того ж вимоги несуть інформацію про ризиковість тих чи інших активів, якою банк зобов’язаний керуватися (здається, з іпотекою і держоблігаціями вони трохи помилилися).

Відповідно, прийнявши на віру позицію Базельського комітету, банки могли дещо зекономити.

По-друге, базельські договори сформували надзвичайного розміру конкурентне середовище. А за конкуренції виграє не найбільш правильний, а найбільш прибутковий. Буквально виконувати вимоги дешевше, ніж крім того ще й займатися повноцінним ризик-менеджментом і консервативною політикою. А ухилятися від виконання цих вимог може бути ще дешевше.

Заодно варто зауважити маленьку особливість Базеля-ІІ: в ньому великим банкам було дозволено здійснювати більшою мірою самостійну оцінку ризиків. Фактично, це дало дозвіл проводити ще більш ризикові оборудки — але, фактично, лише банкам-олігополістам. Малих і чесних історія лишила за бортом.

Третім фактором є дрібна психологія. Банк відповідає за якість свого ризик-менеджменту, але абсурдно чекати, що він буде відповідати за якість настанов регулятора. Взагалі, кажуть, не варто призначати відповідальними двох осіб...


Таким чином, банкам (чи їх менеджерам — згадаємо агентську проблему) було вигідно довіритися Базельським укладам — і здатися своїй пожадливості повністю. А ринок у стабільність, звісно, любить зажерливих.

Перетікання відповідальності. Intro

На основі статті Basel Accords: "Tissue paper over a mountain range" і подальшої дискусії авторів бложека.
Doobas.
Не скажу, що в усьому згоден зі штукою вище, але почитати її таки варто. Основний акцент статті лежав на ризиковості і неоднорідності державному боргу і проблемі недостатньо точного оцінення ризиків в Базелях.

Це не відгук, тому можна почуватися вільним змістити акцент на оце:

I knew that by drawing these clumsy rules we were telling banks that they no longer had individual, direct responsibility for assessment of the creditworthiness of their assets or their bank counterparties.
...
But as the American, British and German banks were relieved of the onerous responsibility for due diligence, they took sillier and sillier risks.

 В вільному, власному і однобокому перекладі це звучить так:

Мені було ясно, що дати банкам ці грубуваті правила — як сказати, що вони не несуть власної, прямої відповідальності за якість своїх активів і платоспроможність їх партнерів.

... І по мірі звільнення банків від повноважень, ті приймали все більш дурні ризики.

Ця думка мені взагалі видалася особливо цікавою — особливо тим, що її сказав регулятор зі стажем.
Далі, шановна аудиторіє, маємо короткий екскурс в банківську діяльність і можливі причини такої проблеми