Лінчування і арбітраж (remake)

Колись, на зорі древнього 2013 року, я вже писав цілу статтю про паритет ставок. Класно, але це було цілу вічність тому – а модуль з Prof. Roberto Bouzas, де ми згадували про паритети, закінчився зовсім щойно. Тому – оригінальні ідеї вичерпуються? – займемося розширенням і ремейком.

Трішки теорії

Коли я займався першою статтею, на теорії я обережно не деталізував – насправді, тому що не дуже гарно усвідомлював її наявність поза фінансовим контекстом. Круті нові точки зору на старі знайомі речі. 

В основі проста ідея: якщо хтось адекватний раптово починає очікувати зміни курсу, він буде реагувати в своїх інвестиціях. Якщо ми чекаємо майбутнього подорожчання іноземної валюти, ми будемо старатися більше інвестувати не в національній, а в іноземній валюті – доларі, євро чи навіть рублі – і цим одночасно підвищувати ціну валюти і знижувати валютну ставку. Якщо ми віримо в протилежне, слід більше вкладати в гривні – і цим штовхаємо гривню вгору, а гривневу ставку – вниз.

Це стосується не лише курсу, а й ставок. Якщо ми раптом очікуємо, що доларові інвестиції приносять на кілька відсотків більше, ми вкладатимемо в доларах; якщо менше – в гривні. 

А якщо ж ми підберемо такі неймовірно однакові інвестиції, щоб вони відрізнялися тільки валютою (не ризиками, тривалістю чи структурою грошових потоків) – тоді їх ставки мають ідеально відображати очікування щодо майбутнього курсу. Будь-які зміни в курсі валюти будуть відображатися в її ставці і навпаки.

Ну, в теорії. На практиці вона працює дуже погано навіть без фіксування ставки і курсу центральним банком. Навіть в дуже великих вибірках. Отже, маючи на увазі, наскільки це все сумнівно з точки зору теорії – ¡vale!

Конструюємо стратегії

В оригіналі статті я про це писав, ось:

Перший — гривневий патріот — вірить в гривню і зусилля НБУ і тому вкладає гроші в гривневий депозит на рік. Його сусіда — гривневий спекулянт — в майбутнє гривні при таргетуванні курсу не вірить, тому хутко міняє грошики на долар, долар кладе в надійний банк, а через рік обмінює назад на гривню для розкошування.

Більш наочно, як схема, це виглядає так:

Патріот вірить в те, що гривня недооцінена, і щомісяця інвестує в гривні під гривневу ставку – в нижню коробочку. Сусід-спекулянт йде верхніми стрілочками і робить щомісяця три кроки замість одного: міняє гривню на долар за курсом продажу, вкладає під доларову ставку і через рік обмінює назад за новим курсом купівлі. Ми виходимо з того, що українці і отримують гроші, і витрачають їх зазвичай в гривні; тому і початок, і кінець нашої історії буде в національній валюті – хоч це й штрафує спекулянта курсовою різницею при обміні валют.

Всі дані є у вільному доступі. Як мінімум – в мене вийшло їх звідти отримати.
Всі потрібні дані можна взяти з офіційного сайту НБУ: готівковий курс — в щомісячних "Основних тенденціях валютного ринку", решту статистики всю разом — в статистичному бюлетені.

З тих часів з офіційного сайту НБУ встигли знести статбюлетень, але дані досі можна знайти майже там само і у тому ж форматі. Дані починаються з давнього 2006, раніше їх не так просто знайти, закінчуються серпнем 2016. Цього разу в розрахунках цілих 10 років, три великих девальвації і ревальвація. Один рік, на жаль, "зникає" з аналізу – ми або аналізуємо

Що виходить?

Результати

Історія виглядає цікаво тою ж самою мірою, що й три роки тому.

В середньому Патріот зі своїм гривневим вкладом заробляє 18% річних, Доларовий Спекулянт відчутно менше – майже 10% річних. Різниця ставок очевидна.

Очевидно, якщо нічого не трапляється з курсом валют, Патріот виграє, так трапляється в двох третинах випадків-місяців. Найчастіше саме він ходить з гордо розправленими плечима, а Спекулянт гірко плаче через свою сумну долю: дві третини часу він заробляє майже на 8% менше, ніж його більш патріотичний сусід. 

Але, трапляється – в третині (!) випадків – курс гривні обвалюється, і картина повністю міняється. Якщо Спекулянт виграє, він просто, без всяких перебільшень, знищує свого опонента: середній заробіток спекулянта в "успішні" часи на 30% вищий. Цього набагато більше, ніж потрібно для простої компенсації програшів.

Якщо порахувати вплив курсу, доларовий депозит в середньому заробляє на 8% більше щороку. І найголовніше – його виграші зовсім нерівномірні, більш схожі на лотерею, ніж на зарплату, скорше з Екстремістану, ніж зі Звичайнестану (у статті я пояснюю, що це означає). На графіку – відсортований за персентилями виграш інвестиції в гривню порівняно з інвестицією в долар. Частина без виділення схожа на спокійне озеро: зазвичай гривня виграє потрошки, по кілька процентів в рік. Виділена блідим червоним від’ємна частина графіку – провалля: коли вже гривня програє, вона це робить насправді масштабно, до 60% в рік.

Наступний графік показує те саме, тільки без сортування за часом, як ніби кожного місяця Патріот та Спекулянт вкладали трохи грошей і порівнювали свою дохідність. Оранжевий показує сумарну різницю в дохідності з початку їх змагання, чорний пунктир – різницю конкретно цього місяця (те ж саме, що ми вже побачили на минулому графіку, але без сортування). Патріот виграє цілий 2007 і навіть більшу частину 2008, потім заходить в глибокий "мінус" і повільно приходить до тями аж в 2014 – і відразу ж обвалюється навіть гірше, ніж раніше. 

Маленькі виграші, які зрідка змінюються катастрофічними програшами. Щось в сучасності мені це нагадує.

Висновки

Стає видно, що недовіра людей до національної валюти має причини і, що важливо, далеко не ірраціональні. Іншими словами, з такою історією ніяка політика не допоможе захистити гривню від панічних напливів нажаханих громадян.

Висновки не змінилися з 2013 року. Попри всі бажання і зусилля, інвестувати в гривню – історично ризиковане й насправді погане рішення. На гривні можна заробляти зазвичай, інколи втрачаючи непропорційно багато – але навіть в середньому це помилка, не кажучи вже про надто великі ризики. 

Якщо ж використати методи спекулянта, можна найчастіше втрачати гроші і зрідка компенсувати втрати шикарним виграшем – як він сам стверджує, це улюблений метод Талеба.

Календарик девальвацій 

дрібниця в подарунок

Мені й так прийшлося шукати щоденні дані щодо курсу валют, тому – кілька маленьких календариків на основі даних за 2010-2016 для поціновувачів.

По-перше, курс долара до початку року (до речі, це ніколи не перше січня – банки в Україні 1 січня не працюють!). За останній час у нас було три великі девальвації: плавна девальвація початку 2014 до 12-13 гривень за долар, різкий вибух до 16 в кінці 2014 – у листопаді, і ще один вибух, в лютому 2015 до майже сучасного рівня в 23-25. На графіку їх всіх можна побачити – хоча першу видно хіба крізь дуже акуратно примружені очі.

І трохи більш детально для тих, кому ліньки. Дивимося на сьогоднішній день – початок жовтня, На графічку трохи більше 5%. Таку девальвацію варто чекати в найближчих тридцять днів – теоретично.

Якщо спробувати скласти наратив – це й виходить: жовтень-листопад історично дійсно найбільш паскудна пора. Уряд закінчує рік і потребує доларів для закриття газових контрактів. Влітку і на початку осені традиційно сильна своїми харчовими продуктами і сталлю експортна галузь зазвичай з легкістю тримала валюту на плаву через жнива і будівництво. Пізніше взимку – старалися вже споживачі, яким зовсім не до скуповування долара: в грудні народ розмінює заощадження перед святами.

Листопад – унікальна, похмура і сумна для гривні пора прямо посередині.

P.S. Раз вже зробив календарик спеціально для валюти – ось ще один для нашої попередньої моделі з двома сусідами. Синя лінія – різниця дохідності гривневого і доларового депозиту, червона – різниця з врахуванням коливання курсу. На практиці виходить, що найкращий час інвестувати в доларі – в грудні й березні. Влітку – з травня по вересень – гривня стає майже привабливою для інвестицій. 

СіМ: Роботу – роботам, ч.1

або роботи плачуть електричними сльозами 

Взагалі, на кінець вересня планувалася зовсім інша стаття, але роботи, Бранко Міланович і розмови про страх перед майбутнім дали тему й натхнення для коротшої і куди менш технічної історії. Якоюсь мірою – продовження циклу "Соціум і Майбутнє".

Отже, чи варто чекати, що залізноголові роботи з майбутнього прийдуть і заберуть наші роботи?

Технології і продуктивність 

або екскурс в Індустріальну революцію для тих, хто про неї не здогадується

Технологія не стоїть на місці і постійно розвивається – і з кожним днем допомагає досягати все більшого. 

250 років тому перші машинні прялки могли замінити до трьох четвертин жінок, зайнятих в текстильній індустрії: якщо вірити даним цієї статті, одна працівниця з "дженні" могла випускати до 4 разів більше ниток за працівницю зі звичайним олдскульним пряльним колесом (яке практично нічого не коштувало і було в Британії тогочасною нормою). 

Кажуть, ця технологія свого часу стала одним зі стовпів Промислової революції, яка виростила сучасну цивілізацію з аграрного минулого.

В кінці того ж XVIII століття запатентували перші машини для очищення бавовни (наприклад знамениту машину Вітні), які могли замінити одним до 25 працівників. Що дійсно цікаво, в цьому випадку не було ні особливого безробіття, ні знецінення робочої сили, навпаки: вивільнених рабів направили напряму на виробництво дефіцитної бавовни замість її обробки.  

Спільна риса цих двох винаходів – вони збільшують продуктивність виробництва: 

один працівник + нова машина = Х працівників на старій машині/без машини

Ось це загадкове "Х" описує максимальну кількість безробітних на одного зайнятого, яких можна очікувати від остаточного впровадження технології. Пряльна машина (не плутати з пральною машиною!) зробила непотрібними до 75% робітниць, бавовняна – до 96%. 

Ці революційні числа – явно завищені, звісно. По-перше, ми говоримо про дуже обмежені ринки: очищення бавовни чи прядіння – лише один з багатьох етапів текстильної промисловості, яка навіть в цілому не має такої вже й великої частки ВВП: щойно звільнені безробітні зовсім скоро знайдуть нову роботу в іших секторах. По-друге, треба мати на увазі, що технологічний прорив здешевлює продукцію і сприяє розширенню виробництва і більшому залученню робочої сили. В найбільш граничному випадку діє так званий ефект Джевонса: технології для економії ресурсу (тої ж робочої сили, вугілля чи нафти) сприяють його вищому споживанню. 

Згадаємо й інший винахід вже початку XIX століття – телеграфний апарат. В вікі написано, наскільки  довго до його винаходу займала пересилка кореспонденції: з Лондона до Нью-Йорка – 12 днів, до Сингапуру – 45, до Сіднею – 73 дні. Скільки працівників і коней треба було б загнати, щоб переслати лист з Лондона до Нью-Йорка миттєво? Жодного. До появи телеграфної мережі це просто не було можливо: як винахід, телеграф сам створив свій ринок. 

Лишається одне питання: чому я вирішив згадати про прялку, телеграф й Індустріальну революцію?  

Роботономіка

або жива залізна рука, яка прийде і забере (джерело)

Ще не забули про страшне число "Х", про яке ми говорили на кілька абзаців вище?

Для роботів найближчого майбутнього (і я не лише про залізноголових чуваків – псевдоінтелектуальні алгоритми, програми й автоматизовані механізми теж підходять) в лівій частині "рівняння" вже просто нема працівника. Якщо власник встановлює досить таких роботів, з компанії можна звільнити всіх працівників, раніше задіяних в процесі виробництва. 

Унікальність роботів в тому, що вперше за всю історію ми наблизилися до повністю автоматичних механізмів, які дійсно можуть повністю замінити людину. Вдосконалена прялка, навіть в найгіршому випадку, могла замінити не більше 75% працівників в дуже вузькій галузі – роботи можуть замінити 100% працівників у більшості галузей. 

Кажуть, коло 45% сучасних робіт (до речі, звіт вже річної давності) вже за сучасного рівня технологій можуть повністю робити машини. Якщо алгоритми розпізнавання тексту досягнуть рівня людини, це число виросте до 68%. Звучить страшно? 

Якщо читати "маленькі букви", не так сильно: йдеться про окремі маленькі види діяльності. Професія – офіціанта, наприклад – не може бути замінена машиною в цілому, але окремі етапи роботи може виконувати машина: приймати замовлення чи носити тарілки, наприклад. Автоматичні меню і маніпулятори, алгоритми обробки природної мови і генерації тексту, навігаційні системи і дрони-транспортери не можуть замінити цілу професію – але можуть висмикувати з неї цілі складові. Тобто майже половина (або, в перспективі всього одної технології, дві третини) діяльностей можуть бути автоматизованими.

Той же звіт каже, що всього 5% професій вже сьогодні може бути автоматизовано повністю. Вже вчора – дослідження встигло злегка застаріти. 

Куди більше професій, які під загрозою уже в найближчому майбутньому, коли якість технологій, машин й алгоритмів ще трохи покращиться. Гуглотранслейт ставить під загрозу роботу перекладачів, а Skype вже досить давно пропонує таку ж фішку для перекладу дзвінків. Автоматичні автомобілі, за яких недавно почав говорити новий неочікуваний прихильник, створюють загрозу для професії водіїв... а якщо поєднати роботизацію з уберизацією перевезень, виходить взагалі катастрофа – особисті авто можуть взагалі стати непотрібною розкішшю (тонна сферичного скепсису). Машина для створення наративів Quill зовсім скоро почне витісняти клерків, аналітиків і журналістів (і мене!), узагальнюючи  дані і описуючи тренди замість людини. Якщо вірити тому ж звіту McKinsey, і дуже високооплачувані професії теж під загрозою автоматизації – роботу CEO, наприклад, вже зараз на 20% можна автоматизувати – що куди менше, ніж потенціал автоматизації роботи ремонтника чи ландшафтного дизайнера.

Вже в найближчому майбутньому занять, які зможуть повністю виконувати автомати, стане куди більше. Якщо вірити цьому дослідженню, до 47% професій (у США, звісно) під загрозою повної автоматизації вже в найближчому майбутньому. Економічний звіт Обами каже, що роботи можуть замінити людину в 83% вакансій у низькооплачуваних професіях (до 20 доларів на годину зарплати – або 62% всіх працівників) або потенційно зробити безробітними 51% працівників у США – і це взагалі не враховуючи вплив на більш високооплачувані роботи.

Страшно? Має бути.

Три (насправді, дві) заповіді Бранко-оптимізму 

або 1) добрий неантропоморфний 2) телеграф 3) на сонячних батареях

 

Один економіст – його звати Бранко Мілановіч – мудро й правильно написав про страх перед роботизацією і міфи, які цей страх підживлюють.

Міф 1: Роботи заберуть вашу роботу назавжди.  

Економісти знають, що в короткостроковій і довгостроковій перспективі світ виглядає дуже по-різному. В короткостроковій перспективі, дійсно, роботи можуть просто витіснити людину з її професії – замінити собою офіціантів, клерків чи CEO. В довгостроковій – цих роботів треба встановлювати, ремонтувати, розробляти: роботизація створить цілі професії з обслуговування автоматів та інформаційних систем. 

Все як завжди було: звільнені й невдоволені з часом перепрофільовуються, не вічно ж їм бути безробітними? Кожен технологічний прорив супроводжувався передчасними страхами про масове вічне безробіття, але щоразу цього не траплялося. Чому це має статися цього разу? Чому особисто я боюся, що це станеться саме цього разу?

Проблема в тому, що більшу частину нових робіт, які ми може створити роботизація, вона і поглине. В індустріальну революцію машини змогли частково замінити жінку-прялку – але створили роботу для монтера, ремонтника, інженера й винахідника. Цього разу роботи вперше так само ставлять під загрозу і зайнятість у супутніх галузях.

Так, нових роботів треба буде створювати й налагоджувати – але з цим цілком справиться дрібка не замінених високотворчих спеціалістів (це якщо роботи не опанують творчість) і нові ж роботи. Тому точно не варто очікувати серйозної компенсації втрачених вакансій за рахунок підйому обслуговуючих і пов’язаних професій.

Чи міф це? Є всі шанси, що ні – і цього разу технологія збирається змінити правила гри назавжди. 

Міф 2: Потреби скінченні і вичерпні.

Пам’ятаєте телеграф? Роботизація теж створить багато цілком нових ринків і потреб.

Найпростіший пошук "future jobs" дає цілі списки абсолютно божевільних для сучасності професій. Космоархітектор, цифродетектив, термоядерний інженер, телепат, спеціаліст з Robot Relations. Менеджер-спрощувач, ностальгіст чи робопсихолог. Архітектор доповненої реальності, розробник аватарів, спеціаліст з цифрових валют і ще 52 нових професії (футурологи продумали цей список куди краще, ніж журналісти – свої). Гейткіпери, бустери, демілічі й симулякри з більш художньої (і водночас технічної, особливо зважаючи на десятирічний вік) літератури. Зрештою, майже сучасна вакансія оператора 3д принтерів.

Ми захоплюємося цими неочікуваними новими професіями – але насправді вони матимуть менші наслідки, ніж нам здається і хотілося б. Втім, історія показує, що "футуристичні" раніше професії сьогодні не є серйозною складовою ринку праці.

Якщо вірити Бюро статистики праці у США, найбільш поширені професії – дуже архаїчні: продавці, касири, офісні працівники, кухарі, медсестри, офіціанти, спеціалісти з обслуговування клієнтів, прибиральники, грузчики, секретарі й адміністратори. Це не гейм-дизайнери, архітектори чи маркетологи, яких вважають найінновативнішими професіями зараз. Навіть не комп’ютерні спеціалісти, бухгалтери чи інженери, які як масове явище з’явилися вже в XX столітті. Більша частина працівників зараз зайняті в старих, знайомих ще у 1900, не кажучи навіть про 1950ті, професіях.

Виходить, "оновлення" вакансій відбувається не так вже й швидко, але раніше його було досить, щоб компенсувати повільне витіснення робітників через технології (якщо врахувати, як "завмерли" медіанні доходи – в найближчому минулому вже не повністю). Сьогодні ж технології будуть витісняти робітників швидше, ніж будь-коли до цього – але чи створить це автоматичний сплеск в "нових" професіях? 

Не думаю. Але – на це можна хоча б надіятися.

Міф №3 у статті Мілановича стосується зовсім не роботів, а іншого виду апокаліптики. Часом кажуть, що закінчиться нафта (чи якийсь інший важливий ресурс – уран, чисте повітря, вода чи дрова) і ми всі помремо на постапокаліптичних руїнах. Чесно, страх вичерпання ресурсів зовсім протилежний до страху перед роботами, і я теж вважаю його пустим міфом. Останній сплеск ресурсної паніки закінчився разом з фрекінгом і початком розробки шельфів, а тепер питання вічного зростання ціни нафти взагалі не стоїть.  

Висновки, або обіцянки роботосоціології

Тепер ми знаємо, що роботи можуть прийти і знищити роботу більшої частини людства.

Це стосується не лише низькооплачуваних працівників з механічною роботою. Так само вже найближчим часом можуть постраждати і більш "елітні" професії. Навіть тим, хто не потрапить під хвилю скорочень, прийдеться конкурувати з мільйонами нових безробітних. Хоч це й зачепить найбільш низькооплачувані професії, але роботизація загрожує й більш престижним вакансіям.

Наступні питання, на які я планую дати відповідь вже найближчим часом: як з цим може існувати суспільство, що можуть зробити уряди і чому таки не варто боятися роботів.

Соціум і майбутнє ч. 1, Проблема

Все бентежно, все тривожно, все дуже-дуже страшно. Париж, Новий Орлеан. З часів, коли я надумав почати писати про радикалізм, додалися ще Ніцца, Стамбул, Мюнхен і ще кілька дрібніших інцидентів. Війна в Україні, з ЄС виходить Брекзіт, в США виграє Трамп, схід повільно переварює ІДІЛ.

Не стоїть те, що ні за яких обставин не мало б падати; що мало б зникнути ще десятиліття тому – ось тут, монументальне і непохитне. На небі палає кривава зірка, всі пророцтва вказують на неминучий кінець, корови народжують двохголових телят... Звісно, я жартую і перебільшую – але все це триває прямо зараз, і людство відчувають невпевненість більше, ніж будь-коли в минулі десятиліття.

В цьому циклі я збираюся поговорити про "майбутні тенденції майбутнього" і тривожну сучасність, а ще звідки беруться паскудні -зми (радикалізм, популізм тероризм, расизм, комунізм, фундаменталізм та інші).

Що відбувається?

Маленький автомобільний заводик в Детройті, AP Photo/Carlos Osorio

Ми звикли дивитися в майбутнє з оптимізмом, якщо не впевненістю: ВВП, попри періодичні кризи, росте, глобалізація зближує економіки і відкриває нові ринки, щомісяця з’являються нові цікаві штуки і пристрої, жити стає цікавіше і дійсно дешевше. Сучасність принесла нам практично безкоштовний зв’язок з будь-якою точкою планети, безмежний доступ до інформації, небачені раніше розваги, недосяжне ще кілька десятиліть тому різноманіття – і надійні перспективи ще дешевшого транспорту і комунікацій, ще якіснішої медицини, ще цікавішої їжі. Сумарний добробут цивілізації – "пиріг" – постійно росте, і кожному може дістатися все більший його шматок.

Тільки це не все: глобалізація і технології не лише творять, а й знищують – не менше.

Вони вбили, наприклад, американську автомобільну промисловість в Детройті – а саме місто в ході довгого спаду і шалених соціальних проблем "стиснулося" з 1,8 мільйона жителів в 1950 до 700 тисяч в 2010, з 12% рівнем безробіття і 44 вбивствами на 100 тисяч населення (це десь вдесятеро вище, ніж в Україні) – обидва показники практично безпрецедентні для США. Тепер автомобілі на експорт – куди дешевше і якісніше, чому звісно варто порадіти – виробляють в Японії, Канаді чи Кореї, а США їх імпортує. У США з кожним роком купують все менше автомобілів – тому їх виробництво для цього депресивного ринку дійсно краще перебазувати кудись в інші країни.

На папері – гра з позитивною сумою: автомобільна індустрія вже давно зріла і в деяких випадках навіть старіюча галузь, за яку нема сенсу триматися. На сьогодні ринкова капіталізація (якщо спрощувати, вартість) дорослої, серйозної й респектабельної компанії General Motors – 48 мільярдів доларів, нової й ультрасучасної (наскільки може бути сучасною ще одна версія рухомої карети початку ХХ століття) Tesla Motors – 34 мільярди, майже 90% з яких магічно з’явилися після 2013. Нові індустрії – Гугл, Еппл, Тесла, Убер, ми постійно чуємо їх назви – куди кращий напрям використання вивільнених ресурсів. І варто тільки радіти, що замість виробництва автомобілів для ринку, який постійно звужується, робоча сила і капітал перенаправляться на щось цікаве й корисніше.

В реальності сучасний прогрес технологій і торгівлі – гра з позитивною сумою, за яку ще прийдеться боротися з всім світом, і платити серйозними соціальними наслідками. Крім розміру пирога постає глобальне питання "як оте все ділити". 

Безробіття – це просто

Як для початку – очевидне безробіття. Автомобілебудування в Детройті – дуже простий і давній приклад, але безробіття в сучасності не обмежується архаїчними галузями.

У новій глобалізованій економіці життєвий цикл навіть найбільш провідних компаній дуже стрімкий: фірма за десятиліття проходить з етапу виникнення геніальної ідеї і зростання (Uber чи Tesla) крізь коротку зрілість (Google/Alphabet чи Microsoft), старіння (Apple, якщо не з’явиться нового геніального СЕО) і темрява в кінці, яка тільки у разі чуда може змінитися новим циклом (Yahoo та Nokia).

Останній такий цикл в тій же самій Nokia тривав з 2004 і до моменту, поки вони не втомилися боротися й не продали Microsoft свій мобільний бізнес на початку 2014 (що цікаво, обвалу це не зупинило і Microsoft списала вже десь 8 мільярдів на цій угоді). Різниця в кількості працівників між піком циклу і його початком/кінцем – 80 тисяч людей (виділено червоною частиною стовбців), які спочатку пішли працювати в Nokia, а потім – шукати нову роботу. Якщо просте "80 тисяч" звучить не досить вражаюче – це 2,5% працюючого населення Фінляндії або четвертина всіх фінських безробітних.

Якщо вірити даним OECD, середня тривалість безробіття в Фінляндії станом на 2014 – 10,7 місяців. Це, звісно, куди більше, ніж середній кваліфікований інженер чи програміст з Nokia шукатиме собі нову роботу – але непогано дає уявлення, наскільки навіть в чудовій Фінляндії не миттєвий пошук нового заняття. І все одно це куди краще, ніж бути середнім безробітним у Чехії – майже 30 місяців.

І що швидшою й мобільнішою стає економіка, що частіше з’являються і прогресують нові ідеї та підприємства, то частіше для кожного "представника працездатного населення 15-64 р" настає час виголошувати монолог несподівано звільненого працівника з Up in the Air:

Terminated Employee: I just... I guess you leave me dumbfounded. I don't know where this is coming from. How am I supposed to go back as a man and explain this to my wife that I lost my job?

Але навіть з тими, хто працює постійно, не все просто.

Зростання нерівності

Колись, насправді зовсім недавно, я вже писав про масштабованість, "Звичайнестан" – монотонну реальність класичної фізики, і "Екстремістан" – світ магічних розподілів з товстими хвостами. Для тих, хто не читав або не пам’ятає, нагадую:

У нудному світі Звичайнестану люди проживають ціле життя без великих чи звичайних потрясінь і без помітної нерівності. Як завжди, хтось може бути вищий чи нижчий, важити більше чи менше, бути трохи багатшим чи трохи біднішим – але основа завжди формується середнім представником. Якщо в звичайний типовий райончик Звичайнестану (а за визначенням вони всі типові) спуститься дослідник-інопланетянин, він, просто глянувши навколо, зможе дізнатися абсолютно все про цю цивілізацію – як ми можемо зрозуміти все (чи як мінімум дуже багато) про птахів, просто спостерігаючи їх життя в одному лісі: зі збільшенням кількості спостережень результати дослідження дуже швидко стабілізуються. Почесним гербом Звичайнестану можна вважати криву нормального (або Гауссового розподілу): всі великі відхилення від середнього дуже рідкісні і по мірі збільшення різко стають ще рідкіснішими. 

Ілюстрацію я позичив звідси. На ній класно видно. як швидко стає астрономічно малоімовірним будь-яке сильне відхилення від "центру". p.s. Якщо говорити про, наприклад, зріст, середнє (позначка "0") в чоловіків в Україні 175 см, відхилення ("сигма") – коло 7 см. Тобто чоловіків зростом  від 168 до 182 см – коло 70%, а вищих за 196 см – трохи менше півтора на сотню. 

В реальному світі є багато речей зі Звичайнестану: ріст і вага людей, кількість опадів, IQ, автокатастрофи й інші страхові випадки. Природа і явища, які зазнають впливу багатьох незалежних факторів, взагалі зазвичай тяжіють до нормального розподілу – настільки, що цей розподіл свого часу таки назвали "нормальним".
Цивілізація Екстремістану наповнена божевільними випадковостями і чорними лебедями. Хтось може бути багатим, як Крез, а його сусід матиме лише борги – аж поки не знайде скриню з діамантами. "Кар’єрна драбина" тут схожа на роботу артиста чи рок-музиканта: хтось ціле життя обмежений ролями в рекламі і музикою в переході, хтось – отримує мільйонні гонорари і збирає цілі стадіони слухачів. Успіх є наслідком шансу й випадковості, а не довгих і методичних зусиль, що створює величезну нерівність – для аналогії уявляємо світ, який складається майже виключно з "унилих буржуа" та геніїв-мільярдерів. Насправді, генії лише трохи розумніші й успішніші за їх більш звичайних сусідів – але в Екстремістані працює правило "winner takes all": переможці отримують непропорційно великий шматок пирога, а зовсім незначної переваги часом досить для гігантського стрибка вперед і вгору.
Найцікавіший наслідок життя в Екстремістані – з вибірки, як завгодно великої, не можна зробити хоч наскільки надійний висновок про всю цю країну. Досліджуєш ти життя десятка людей чи сотні, результати залежать тільки від того, наскільки багато "екстремальних" представників до неї потрапить.

Один з найцікавіших наслідків технологізації і глобалізації – ми самі й наш світ повільно і з великим скрипом переміщаємося зі Звичайнестану в Екстремістан. 

Один "вірусний" кліп Gannam Style подивилися більше 2,6 мільярдів разів; такої кількості переглядів не вийшло б організувати навіть якщо щотижня проводити легендарний Вудсток протягом 100 років. Будь-який молодий гурт (так, це реклама), якщо йому не пощастить стати "вірусно популярним", може ніколи – за все майбутнє існування Сонячної системи, наприклад – не досягти такого показника. І проблема нового гурту чи музиканта в підземному переходів зовсім не в тому, що його музика в 20 мільйонів разів менш якісна – просто їм поки не перепало феноменального щастя, а першу тисячу фанатів зібрати найскладніше.

Проблема такої ситуації в тому, що "пиріг" – гроші, які люди можуть витрачати на ту ж саму музику – не може рости так само вибухово, як популярність Psy чи Джастіна Бібера. Якщо хтось виграє так багато, іншим лишається куди менше ресурсів. 

Що це означає для зайнятих в індустрії? Класичний ефект winner-takes-all або "переможець отримує все". На дуже крутій інфографіці справа цілком видно наслідки: зарплати розподілені досить тісно, але практично всюди є екстремістанівські переможці, "зірки", які безнадійно далеко відірвалися від всіх своїх переслідувачів. В шістдесятих – в повній версії графіки за посиланням можна подивитися візуалізацію даних за 1960, 1980, 2000 і 2014 – зарплати були досить схожими за структурою, але не було плям на правій частині шкали доходів. В старі-добрі 60-ті практично не існувало "зірок", а всі працівники отримували приблизно набагато рівномірніші доходи – причому ця проблема однаково відчувається і біднішими, і більш успішними працівниками.

В результаті виходить така дивна ситуація, коли постійне зростання ВВП – і, відповідно, середнього доходу населення – часто компенсується зростанням нерівності. На черговому графіку трохи нижче видно не особливо красивий наслідок цієї тенденції: середній дохід у США росте швидко і постійно, медіанний – повільно і не завжди. Абстрактне середнє багатство зростає, конкретне багатство звичайної, середньої сім’ї – ні. Частково це пов’язано зі зміною структури домогосподарств і іншою нудною демографією – але ідея все одно та ж сама:

Навіть в дуже успішній країні життя "звичайної" сім’ї не стає кращим.

Графік реального ВВП на душу населення (червоний, постійно зростає) і реального медіанного доходу домогосподарства (синій і сумний), FRED

Сума

Про нерівність пише Пікетті в своєму "Капітал..." (краще за Маркса?). Про це буквально половина статей св. Кругмана чи більшості демократів серед моїх улюблених блогерів (Делонг, НойСміт, Тома). Про це навіть співає Абба (насправді, ні).

Так чи інакше, нерівність росте швидше і стабільніше за економіку. І якою б великою проблемою це не було б саме по собі, наслідки – більші. І гірші. 

Які ж? 

Ligalaiz, ч. 2. Сухий закон

або Шмагання моря

присвячується моїй чудовій знайомій Софії, яка ще до 19 спробувала всі пункти "списку гріхів" (і не посоромилася про це розповідати), а спіткнулася на набагато простішому.

Думаю, ні для кого щонайменше з часів Ксеркса не секрет, що правителі не можуть керувати природними явищами. Так-от, люди і їх потреби – теж природне явище, при чому ще й зовсім немаленьке за масштабами, і так само погано піддається контролю. Навіть гірше – збудована дамба може назавжди змінити течію річки, а люди постійно знаходять нові й нові способи обійти незручні їм правила. 

В першій частині циклу про легалізацію ми глянули, звідки насправді беруться заборони – і чому цей принцип дурня. Тепер можна подивитися на те, чому заборони – дурня взагалі. Замість того, щоб довго підводити вас до свого (правильного!) висновку, я скажу зразу і прямо: заборони не діють. Настільки сильно, що можна сказати "взагалі".

Не вірите? Сумніваєтеся? Перевіримо — якщо не впевнений, не бійся перевіряти: в гіршому випадку виявиться, що ти був правий; в кращому — зможеш навчитися чогось нового.

В фізиці це означає велику білу кімнату, складне обладнання і багато повторень одного і того ж самого експерименту, аж поки не стане ясно, що результат — не випадковість. Економістам пощастило менше — приходиться чекати того унікального моменту, коли природа чи історія зробить все за нас, а ми тільки заміряємо наслідки.

На щастя, історія вже провела за нас природний експеримент.

Алкоголь і "велика заборона"

Розумієш, що з "сухим законом" щось не так, вже коли один з перших результатів пошуку – коктейль "Сухий закон" з горілки "Самогон". Фото.

Колись у деяких країнах вже пробували заборонити вживання алкоголю — звісно, через мораль, здоров’я і з найкращих міркувань. У США в 1930-х вже велася непогана статистика, і тому цей випадок мені здається кращим від пізнього радянського (і, що теж важливо, радянській/російській статистиці довіряти взагалі не варто).

Вісімнадцята поправка до конституції США (і "Національний акт заборони", який власне визначав, що алкоголь  — всі напої міцністю більше за 0,5°, починаючи з пива) діяла з 1919 по 1933 — і в часи процвітання, і в найгірший період кризи — та передбачала серйозні покарання за виробництво, транспорт і тим більше за продаж алкогольних напоїв.

Порушення каралися серйозними штрафами розміром до 1000$ (дуже велика на той час сума, порівнянна з річним доходом звичайної американської сім'ї), конфіскацією використовуваних машин і (тадам!) ув'язненням до півроку. Мало того, вона реально застосовувалася всерйоз: за перше десятиліття дії відбулося 500 тисяч арештів — в рази більше, ніж за всі інші федеральні злочини разом до її впровадження; це, до речі, стало випробуванням і для федеральних служб, і для судів, і для системи в'язниць. Якщо вірити тогочасним дослідженням, витрати на адміністрування "сухого закону" сягали 250 мільйонів доларів – США всерйоз застосовувало 18 поправку.

З іншого боку, бухати – фундаментальна потреба людини. Якщо усереднювати дані (очевидно, суб’єктивні – реальність ніколи не оцінює себе за 6-бальною шкалою) про основні аспекти залежності від різних поширених наркотиків, алкоголь впевнено обходить навіть кокаїн і опиняється на другому місці після героїну. Мало того, і в США 1919, і у сучасності вживання алкоголю не вважається аморальним, радше навпаки – тому суспільство попри будь-яку заборону не буде засуджувати порушників надто сильно.

Дивимося, як непереборний державний апарат примусу зустрічається з непереможною людською натурою і...

Успіх "сухого закону"

Наратив – стилізована історія з "правильними" акцентами – каже, що заборона впливала на споживання кількома різними шляхами:

• по-перше, серйозно псує життя постачальникам алкоголю: їм треба ризикувати, нести додаткові витрати на приховування та хабарі, шукати нові структури і схеми роботи;
• по-друге, так само і споживачам стає складніше вживати алкоголь: його просто складно знайти, ніхто не гарантує його якість і не захищає від підробок;
• по-останнє, заборона впливає і на смаки великої публіки: з одного боку це остаточне підтвердження небезпеки алкоголю ("бухло = зло"), з іншого – заборона додає романтики, яка особливо сильно діє на підлітків та ідіотів ("бухло = круто").

Очевидно, статистика вживання алкоголю в часи заборони не велася: не кожен розкаже (чи, тим більше, власноруч заповнить форму-запитальник) про ті деталі своєї роботи чи дозвілля, за які його посадять при першій нагоді. Виробники спиртного офіційно зупинили роботу чи перепрофілювалися і перестали розповідати про обсяги випуску.

Втім, обсяги вживання алкоголю можна оцінити непрямо – це зроблено конкретно тут. Але навіть в такому випадку різними установами і до введення заборони продажу алкоголю, і під час неї, і після (чому це так важливо, стане ясно трохи далі) ведеться багато пов'язаної статистики: лікарні записують всіх госпіталізованих з цирозом, психіатрами ведеться облік випадків алкогольного психозу, поліція узагальнює кількість арештів п'яних на вулицях, морги і лікарі рахують кількість померлих від алкоголю. В сучасності до цього списку може додатися, наприклад, кількість і структура тематичних запитів в Гуглі ("buy alcohol" чи "download whiskey free").

Звісно, один випадок цирозу печінки (чи пошук у гуглі, чи будь-що інше) не можна трактувати як озднозначний еквівалент споживання Х літрів алкоголю – але дослідник може оцінити їх зв'язок в періоди, коли велася повноцінна статистика вживання алкоголю, і бути досить впевненим, що цей зв'язок не змінився надто вже сильно від введення 18-ї поправки.

Результати оцінки на основі опосередкованих показників трохи вражають: в перший рік основні індикатори споживання алкоголю скоротилися практично вдвічі, але за роки тотальної заборони знову виросли до норми 1919: після першого шоку, коли просто вийти і купити алкоголь стало неможливо, почали з’являтися і налагоджуватися різні альтернативні схеми. З врахуванням зміни міцності і якості алкоголю (про цю деталь трохи далі) оцінки споживання алкоголю протягом дії "сухого закону" на графіку трохи завищені – тому вживання алкоголю різко знизилося внаслідок заборони, але під час її дії повільно поверталося до норми.

...та інші, менш передбачувані наслідки 

Дечого на графіку не видно – в повній відповідності до наративу, ціни алкоголю вибухово виросли (табличка у книзі тут, на ст. 102, з посиланням на Фішера): з 1916 по 1928 пиво стало дорожчим всемеро, портвейн – вшестеро, джин і віскі – десь втричі. Сумарна інфляція за весь період може відповідати за 60-70% зростання ціни, решта – наслідки саме сухого закону. І, до речі, чому така різниця між віскі і пивом?

Все просто, продаж пляшки пива – той самий ризик, що й пляшки 50-долларового віскі, а доходи в рази менші. В результаті заборона змінила структуру алкогольної індустрії: продажі алкоголю на тіньовому ринку зосередилися на міцних/дорогих/серйозних напоях, а об'єктивно менш шкідливі пиво й вино постраждали куди більше. 

Співвідношення між ними змінилося з традиційного перед забороною 1:1 до 4:1 на користь міцного алкоголю. Мало того, порівняна легкість продажу сприяла виробництву напоїв з вмістом спирту, суттєво вищим за традиційне для ринку США віскі, і за новими технологіями (наприклад, 70% самогон з деревної стружки): дешевих, міцних і часто буквально отруйних.

Логічно, різних нещасних випадків стало куди більше. На графіку згори найбільше вибивається пік прямо по центру періоду тотальної заборони: пов’язаних з алкоголем смертей стало куди більше. Ніхто не переймається якістю нелегального алкоголю – це один з менш приємних наслідків тотальної заборони спиртного. 

І останній, найцікавіший наслідок – близький мені як економісту. Якщо вірити дослідженню Варбартона (досить сучасне, 1932го року) – алкогольна індустрія сягала 3,5-4 мільярдів доларів США в 1930. Нагадую, до 1933 продаж алкоголю був заборонений практично повністю, тобто майже всі ці гроші – обсяг "чорного ринку". Так держава добровільно відмовилася від податків і зборів з майже 4% ВВП (а ще алкоголь зазвичай обкладається здоровенним акцизом) – і, що важливіше, опустила в тінь цілий сектор економіки, довіривши його дрібним ділкам і організованій злочинності, які й клали собі в кишеню всю різницю між невисокою собівартістю і зростаючою через заборону ціною. 

Пам’ятаєте, на чому заробляв цілком реальний Аль Капоне? А що зробило доном "Хресного батька" Віто Корлеоне? 

...великими людьми не народжуються, ними стають, цю істину було стверджено ще раз у випадку Віто Корлеоне. Коли запровадили сухий закон і заборонили торгівлю алкогольними напоями, Віто Корлеоне зробив остаточний крок від цілком звичайного, хіба лиш трохи жорстокого бізнесмена до великого дона кримінального світу. Це сталося не за один день і не за один рік, але на кінець дії сухого закону і перед початком великої економічної кризи Віто Корлеоне перетворився на Хрещеного батька, на дона Корлеоне.

Почалося все досить банально. На той час у компанії «Дженко пура» вже було шість машин для розвозу олії. Через Клеменцу з Віто Корлеоне зв'язалися італійці-контрабандисти, так звані «халявники», що переправляли спирт і віскі з Канади. їм потрібні були машини й люди, щоб розвозити свій товар по Нью-Йорку. Вони й підшукували людей — надійних, обережних, а як треба, то рішучих і відважних. Висловлювали готовність платити Віто Корлеоне за машини і за його людей. Плата була така фантастична, що Віто Корлеоне звів до мінімуму торгівлю олією і передав людей й машини майже повністю в розпорядження контрабандистів.

...Скасування сухого закону завдало відчутного удару по його імперії, але він устиг вжити запобіжних заходів.

Ну... і цим все сказано?

Уроки на майбутнє

Тепер, у вигляді списку, короткі ремарки:

1. Заборона ніколи не діє на всі 100%, завжди знайдеться "коротка дорога" для тих, хто готовий порушувати закон і платити. 
2. Найбільш ефективно заборона працює на початку, але з часом способів її обходу знаходиться все більше.
3. Що слабша потреба в забороненому товарі (економісти кажуть "вища еластичність попиту") і що більше ресурсів витрачається на заборону, то вона ефективніша.
4. Ефективна заборона завжди підвищує ціну забороненого товару – продавці несуть додаткові ризики, за які хочуть отримати додаткові доходи.  
5. Ефективна заборона заохочує виробництво вигідного/безпечного продукту: змінює структуру індустрії на користь тих його підвидів, які при нижчих ризиках дають більше прибутків – в даному випадку, дешевий у виробництві і компактний міцний алкоголь. 
6. Будь-яка заборона унеможливлює контроль якості і структури продукту (і ведення статистики), чим і користується галузь. Оскільки якість коштує грошей, вона очевидно знижується. 
7. Заборонена галузь приносить прибутки злочинцям, а не державі – і сприяє утворенню цілих тіньових концернів, які займаються групами схожих видів нелегальної діяльності і у вільний час заохочують корупцію. Так, Віто зміг вирости в дона на синергії логістики, легкої контрабанди і рекету з новозабороненим алкогольним бізнесом.

В третій частині – точніше, в кожній з міні-циклу статей – я планую звести всі ці уроки в один метод і по черзі пройтися по кожній можливій опції зі "списку гріхів" – до речі, якщо когось цікавить аналіз якогось іншого неочевидного "табу" (на зразок заборони бульбулізаторів, бультер’єрів і бульдозерів) – приймаю заявки. 

Is it a bird? Is it a plane? ...Чи, може, це Супермен?

або коротка статистична ремарка про те, як саме відрізняється багатство націй

Вчора (викреслено) Недавно мені трапилися на очі майже одночасно кілька цікавих статей про зовсім різні речі, які дали дуже коротку, але – здається – чудову тему для статті, поки я з досить невеликим ентузіазмом б'юся з питанням легалізації. Що ж, поки у мене є натхнення, поговоримо про масштаби речей – літаків, динозаврів, птахів і, найголовніше, доходів країн.

Фото звідси.

Тарифні квоти, Україна-Молдова

Так, недавно про застосовані Молдовою з 27 квітня тарифні квоти щодо українського імпорту і те, що ми як держава можемо на це відповісти, написала дуже цікаву і правильну статтю спеціаліст, з якою я мав честь деякий час працювати поряд (організаційно – в одному департаменті, але здебільшого на кілька поверхів нижче), Олена Омельченко.

Залишається єдиний оперативний крок – вжиття адекватних заходів щодо молдовського імпорту.

Де-факто Україна також може відійти від своїх міжнародних зобов'язань і запровадити адекватні заходи у відповідь на підставі закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Практика застосування таких заходів в Україні вже існує, наприклад, запровадження обмежень проти Білорусі та Узбекистану в 2015 році.

Адекватні заходи можуть бути прийняті дуже оперативно, але швидше за все виникнуть проблеми з визначенням товару, який потрапить під їхню дію, адже, за даними Держстату України за 2015 рік, загальний товарообіг України з Республікою Молдова становить $565,5 млн, з них експорт – $524,3 млн, імпорт – $41,2 млн.

Дійсно, як виявляється, Молдова – одна з тих небагатьох країн, з якими у нас настільки виграшний торговельний баланс, майже 13 до одного на користь експорту. Навіть якщо ми вирішимо так само, як Молдова, проігнорувати свої зобов'язання в рамках Договору про зону вільної торгівлі СНД, на кожен долар обмеженого молдовського експорту припадатиме 13 баксів доступного для обмеження українського. 

Для точної оцінки потенційних митних зборів, якщо обидві країни "підуть на конфлікт" і підвищать свої мита до рівня MFN, потрібна серйозна модель або як мінімум митні кодекси і "десятизначна" деталізація експортних операцій – але на перший погляд митні режими наших країн досить схожі: середньозважена ставка мит для імпорту з країн СОТ в Україні – 2,7%, в Молдові – 3,4%. Виходить, ціна митної війни для кожної з країн залежить лише від розміру експорту і, виходить, для України ціна війни значно вища... як мінімум теоретично.

І саме на цьому висновку у нас з вами має спрацювати (на диво, правильний і виправданий в даному випадку) стереотип: Молдова – дуже-дуже маленька країна. Загальнодоступні дані підказують, що ВВП Молдови – лише 6,4 мільярди доларів США (або 17,8 мільярди дол. США за паритетом купівельної спроможності), а 42 мільйони доларів загрози – 0,6% їх ВВП. Іронічно, для України з нашим ВВП в 90 мільярдів 524 мільйони... тих самих 0,6%, а з врахуванням більшої кількості знаків після коми навіть ще трохи менше.

Підсумую: навіть дуже несприятливий для Молдови торговельний баланс – ми розуміємо, що саме через цей перекос і велику політику вони хочуть застосовувати обмеження – все одно не дає насправді їй переваги в торговельній війні просто через нашу різницю в розмірі.

Я навіть знайду мить, щоб поспівчувати Молдові – сумно, коли країна потрапляє в ту ж саму прикру ситуацію, що ми з Росією. Але повернемося до основної ідеї – думаю, ви вже здогадалися: масштаб має значення і дуже нерівномірний.

Америка не Африка, або 309% ВВП США

В двох американських економістів – Бреда Делонга з Берклі і чикагського Джона Кохрейна відбулася прикольна сварка.

Кохрейн написав божевільну в багатьох аспектах статтю (на жаль, вимагає реєстрації) про лібералізацію і зростання, де, серед іншого, додав лінійний тренд в логарифмах, який "розгортається" в оце:

А до графіка додавався ще й крутий натхненний текст (цитую цитати):

The U.S. scores well [on "Business Climate"], but there is plenty of room for improvement.... A score of 100—labeled Frontier—is certainly possible... [and] generates $163,000 of income per capita, 209% better than the U.S., or 6% additional annual growth for 20 years.... If you think these numbers are absurd, consider China. Between 2000 and 2014, China averaged 15% growth and a 700% improvement in income per capita... just [by] turn[ing] an awful business climate into a moderately bad one. It is amazing that governments can do so much damage. Yet the evidence of the graph is strong...

За те, що Кохрейн підірвав мозок йому (і мені, і всім, хто його хоч якось серйозно сприймав), Делонг написав дуже критичну і розгромну відповідь. Слово за слово, вийшла голосна і комедійна сварка... в якій для нас важливе тільки одне питання на самому початку.

Чому коли ми чуємо, що ВВП України може вирости втричі – це звучить правдоподібно: поряд Польща і, меншою мірою, Росія з приблизно таким рівнем добробуту. Коли нам кажуть, що з 2000 до 2014 ріс на 15% в рік Китай, це теж звучить не так вже й фантастично: ми це бачили на власні очі.

Але коли я чи Делонг чуємо те ж саме про ВВП США, виникають цілком логічні питання "а це можливо?", "а як саме?", "а з яких інвестицій?" чи "на що ціла країна може витрачати 160 тисяч доларів на людину?" – які пов'язані з гігантським розміром і порівняним багатством американської економіки. Єдина людина, в якої не виникає таких питань – сам Кохрейн, і його можна зрозуміти: як автору статті йому за це платять. It is difficult to get a man to understand something, when his salary depends on his not understanding it. Для всіх інших дрібні і несуттєві питання про доступність, інфраструктуру, механізми спалахують гігантськими червоними літерами. Розмір має значення і тут.

Звичайнестан і Екстремістан

...й інші дурні назви для несправжніх країн

Для ілюстрації фундаментальної різниці між фундаментально різними явищами Талеб в своєму "Чорному лебеді" (книгу можна знайти тут, але я, звісно, не рекламую піратську версію) придумав чудову метафору про Mediocrestan/Звичайнестан, нудну землю звичайного, і Екстремістан/Extremistan, в якому живуть чорні лебеді і постійно стаються рідкісні події.

У нудному світі Звичайнестану люди проживають ціле життя без великих чи звичайних потрясінь і без помітної нерівності. Як завжди, хтось може бути вищий чи нижчий, важити більше чи менше, бути трохи багатшим чи трохи біднішим – але основа завжди формується середнім представником. Якщо в звичайний типовий райончик Звичайнестану (а за визначенням вони всі типові) спуститься дослідник-інопланетянин, він, просто глянувши навколо, зможе дізнатися абсолютно все про цю цивілізацію – як ми можемо зрозуміти все (чи як мінімум дуже багато) про птахів, просто спостерігаючи їх життя в одному лісі: зі збільшенням кількості спостережень результати дослідження дуже швидко стабілізуються. Почесним гербом Звичайнестану можна вважати криву нормального (або Гауссового розподілу): всі великі відхилення від середнього дуже рідкісні і по мірі збільшення різко стають ще рідкіснішими.

Ілюстрацію я позичив звідси. На ній класно видно. як швидко стає астрономічно малоімовірним будь-яке сильне відхилення від "центру".

В реальному світі є багато речей зі Звичайнестану: ріст і вага людей, кількість опадів, IQ, автокатастрофи й інші страхові випадки. Природа і явища, які зазнають впливу багатьох незалежних факторів, взагалі зазвичай тяжіють до нормального розподілу – настільки, що цей розподіл свого часу таки назвали "нормальним".

Цивілізація Екстремістану наповнена божевільними випадковостями і чорними лебедями. Хтось може бути багатим, як Крез, а його сусід матиме лише борги – аж поки не знайде скриню з діамантами. "Кар’єрна драбина" тут схожа на роботу артиста чи рок-музиканта: хтось ціле життя обмежений ролями в рекламі і музикою в переході, хтось – отримує мільйонні гонорари і збирає цілі стадіони слухачів. Успіх є наслідком шансу й випадковості, а не довгих і методичних зусиль, що створює величезну нерівність – для аналогії уявляємо світ, який складається майже виключно з "унилих буржуа" та геніїв-мільярдерів. Насправді, генії лише трохи розумніші й успішніші за їх більш звичайних сусідів – але в Екстремістані працює правило "winner takes all": переможці отримують непропорційно великий шматок пирога, а зовсім незначної переваги часом досить для гігантського стрибка вперед і вгору.

Найцікавіший наслідок життя в Екстремістані – з вибірки, як завгодно великої, не можна зробити хоч наскільки надійний висновок про всю цю країну. Досліджуєш ти життя десятка людей чи сотні, результати залежать тільки від того, наскільки багато "екстремальних" представників до неї потрапить.

Якщо робити висновок про динозаврів "Парку юрського періоду" з десятка чи тисячі випадково вибраних представників, можна зробити висновок, що типовий динозавр – маленькі Компсогнатуси (оті крихітні паскудні стадні хижачки розміром як половина курки) чи інші маленькі заврики, які й складають 99% динозаврів парку. І навіть якщо розширити вибірку ще в сотню разів і перевірити кожного динозавра на четвертині острова, висновки про їх розмір чи вагу все одно залежатимуть тільки від того, чи забреде на досліджену територію стадо гігантських 50-тонних брахіозаврів. Чи хоча б один брахіозавр, навіть якщо його "заховати" у натовпі в тисячу 4-кілограмових м’ясоїдних хижачків, все одно зіпсує всі закономірності: якщо до тисячі карликів додати такого гіганта, вага середнього динозавра миттєво виросте більше, ніж вдесятеро – і не повернеться до норми навіть якщо додати туди ще одну тисячу маленьких тварючок.

Так само можна вимірювати дохід жителів Хацапетівки, але всі розрахунки полетять шкереберть, якщо в містечку з’явиться чи зникне один олігарх – а, нагадую, і в Україні, і в Екстремістані олігархи трапляються надто часто, щоб про них можна було забувати.

В реальному житті насправді досить багато явищ, які мають всі характеристики Екстремістану – багатство чи популярність, кількість населення різних міст, потужність землетрусів, кількість жертв терактів, війн чи катастроф, числа переглядів відео на Youtube,

Is it a bird? Is it a plane? ...чи, може, це Супермен?

Отже, перейдемо до того цікавого технічного питання, з якого ця стаття почалася для мене.

Як розподілені країни? Скільки з них маленьких пташок? Скільки – великих літаків? Скільки суперменів на зразок Ан-225?

Типова, медіанна країна – навіть скоріше "країнка" – має ВВП всього коло 70 мільярдів доларів за паритетом купівельної спроможності, як Камерун, Уругвай чи Болівія. Половина країн – майже 100 – ще дрібніші; в сумі всі вони разом становлять менше 2% світового ВВП. Наступних 48 країн, мовою статистики – "другий квартиль" в сумі тягне ше на 7%; якраз на самій вершині цієї категорії ми, Норвегія і Перу, нам зовсім трохи не вистачило розміру й багатства. Перша п’ятірка нашого хіт-параду – Німеччина, Японія, Індія, США і Китай – разом виробляють майже половину світового ВВП.

На графіку в спільну першу "коробку" лягає близько 150 країн з ВВП меншим за півтрильярда доларів на рік – це в півтора рази більше за Україну з нашими 340 мільярдами умовних міжнародних доларів виробництва в рік. В США і Китаю – іменні коробочки, а індійців (на графіку Індія прямо під першою літерою "т" зі слова "тут") я трохи дискримінував.

Красивою фіолетовою лінією намальовано, як мав би виглядати наш графік країн, якби їх розмір був розподілений нормально – правда, несхоже? Якби розмір господарства країн був розподілений нормально, менш ніж одна країна на тисячу була б розміром як Індія – а їх на графіку цілих три з майже 200. Червоним намальовано один з поширених "екстремістанівських" розподілів – степеневий (хоч навіть він надто консервативний), і його графік набагато більше схожий на співвідношення висоти коробочок на гістограмі.

Одним словом, масштаб країн розподілений дуже нерівномірно – що цілком характерно для явищ з Екстремістану.

..."ок, як це готувати і чим їсти?"

або висновки і підсумки

Що це означає конкретно для українців?

По-перше, екстремально розподілені явища Екстремістану передбачають значний рівень епістемологічної невизначеності – або, якщо просто, ніхто нічого не розуміє. Незалежно від того, чи знаходите ви якісь закономірності самі, чи читаєте секцію "економіка розвитку" у цьому блозі, чи знаходите милі культурологічні графіки в красивих статтях – тримайте дулю в кишені і пам’ятайте, що всі ці висновки і рецепти дуже й дуже сумнівні (взагалі не мають сенсу). Якщо хтось скаже, що він точно знає, чому одні країни багаті, а інші бідні – і тим більше, як стати багатою країною – киньте в нього камінь чи дайте мені, я сам кину. Навіть якщо цілитися прийдеться в себе самого.

Екстремістан – зона, де трапляються чудеса; аналітичний апарат людини ж природно пристосований до поміркованого Звичайнестану. Замість того, щоб сказати: "не маю поняття, чому так сталось", ми вигадуємо будь-які, навіть найабсурдніші теорії на зразок фатуму, культурного детермінізму чи чучхе. Більша частина цих версій правдоподібні, але неправильні – на кожну тенденцію можна придумати безліч різних теорій, які неможливо перевірити.

По-друге, в Екстремістані дійсно часто трапляються дивні, чудові речі – і це прекрасно. Якби економічний розвиток країн був розподілений нормально з усіма можливими наслідками "життя в Звичайнестані", для нас – і близько не найбільш успішної країни – це б означало для нас дуже сумне майбутнє.

Скільки повинен працювати звичайний хлопець Петро з України на своїй звичайній роботі, щоб догнати в 50 разів багатшого Пітера зі США – 200 годин на тиждень? 2000? Вічність? Для того, щоб скоротити такий розрив черепашими темпами Звичайнестану, необхідно дуже багато зусиль і часу – і навіть тоді це може виявитися неможливим. У розподіленому не нормально світі Екстремістану є багато інших можливостей: спадщина, стартап, азартні ігри чи скарб.

Тим більше, ризик працює на користь бідних і винахідливих: нестабільність чи потрясіння вимагають неабияких зусиль від найуспішніших гравців для підтримки статусу-кво; для аутсайдера ж опуститися ще на десять позицій в рейтингу некритично (ми на девальвації часом втрачали більше), а піднятися – цінно.

По-третє – згадуємо "епістеміологічну невизначеність" і "переможець отримує все" – ніхто не знає, яка саме невеличка реформа чи прогресивна галузь стане тим камінчиком, з якого може початися наше чудо. В Екстремістані для нереального успіху достатньо бути кращим за сусідів зовсім трохи і всього-лише в одній-двох критичних характеристиках: все інше зробить ефект популярності. Так сталося з нашими західними сусідами, з Сингапуром, Кореєю чи Китаєм – маленькі нюанси склалися в підсумку у двоцифрові показники річного зростання.

Одним словом, попереду багато можливостей, але багато й конкуренції – і саме сьогодні найкращий час, щоб почати щось нове. Гарного ранку, панове.


P.S. Насправді мені дуже подобається стаття П. Шеремети попри мою деяку критичність і до суті, і до персоналії автора. Особливо, як майже очевидця, радують байки про "тютюновий пріоритет" і "галерею портретів". Читайте, корисно.

P. P. S. Вирішив ще додати графік розподілу ВВП на душу населення з накладеними розподілами. Числа виходять інші, основна суть та ж сама: ми і у цьому випадку в зоні чуда.

Ligalaiz p. 1: Закони і табу

Останні дурні події в Україні добряче відволікли нас від дійсно важливих і, головне, реальних речей: економіки, соціальних і політичних реформ. Отже, відходимо від емоційного цирку і повертаємося в реальне життя.

Сьогодні ми поговоримо про легалізацію. Всього, що тільки можна, не лише геїв і зброї.

Мораль, або хороша й погана робота

Містер Ньюберрі: Чим ти заробляєш на життя?
Мартін Бланк: Я ...емм... професійний кіллер.
Містер Ньюберрі: Ой! Гарна робота, це... швидко зростаюча галузь. 
Grosse Pointe Blank

Ми якось — історично — звикли вважати хорошими чи не дуже цілі категорії речей, і часом навіть забуваємо, як це все відносно. 

Релігія відносна, і мораль теж — особливо, коли є з чим порівнювати. В нашій досить однорідній країні це не дуже помітно: мораль у всіх десь патріархально-європейська, а релігія — здебільшого одна з течій християнства.

Втім, про це підозрює будь-який анекдотичний українець, якщо одна його бабуся кожну неділю і свята ходить до церкви, а інша вперто твердить про "опіум для народа". Чи, можливо, це мама і теща, які в будь-якій розмові зачіпають болючу тему.

Набагато яскравіше це відчуваєш, якщо місяць живеш в тісній групі з кількох десятків людей з дуже різних країн і умов — від трохи зрозумілих патріархально-католицьких латиноамериканців з дуже дивним баченням права власності до взагалі незрозумілих і екзотичних зімбабвійців, непальців та в’єтнамців. І це все у в принципі цивілізованому Китаї, який все ж раз по раз дивує іншими стандартами, варто тільки перейти дорогу чи віддалитися від центру міста.

Не лише мораль, пріоритети й мода теж явно відносні і міняються разом з умовами. Наприклад, космонавти – найбільш омріяна в 60-80х професія – вже давно втратила лоск. Буремні 90-ті, в які кожен другий підліток мріяв бути бандитом, їздити на крутому "мерсі" і виглядати як "сєрьога бобров", теж як ніби закінчилися — разом зі своїми цінностями. Бути шкільним вчителем в Україні зараз некруто й непрестижно, діти про це зовсім не мріють. Лише у нас щоправда: в Європі вчитель – респектабельна і навіть модна верхівка середнього класу і велике досягнення для багатьох.

Узагальнюючи, мораль, пріоритети, мода і віра — штука дуже плинна і відносна. Але поки домінує та чи інша мораль, вона визначає все життя людини.

Що у нас є вже зараз?

Ми, українці, живемо у дуже-дуже молодій, християнській і патерналістичній країні і це треба враховувати. Подружня зрада – погано, жінка "за чоловіком як за кам’яною стіною" – добре, тверезий дорослий фемінізм – незрозуміло. Бути привітним — добре, кидатися на незнайомих людей з ножем – погано. Займатися проституцією, бути геєм, нюхати кокаїн чи красти — погано, розлучатися, не оплачувати проїзд в тролейбусі чи отримувати зарплату в конверті — ну... нічого так, всі це роблять.

Якщо вірити результатам World Values Survey, одного з найбільш надійних, географічно широких і масових опитувань у світі, ми досить патріархальна країна в досить патріархальній східноєвропейській околиці.

Ми і близько не такі релігійні й традиційні, як ісламські країни — але в старій ліберальній Європі християнська релігія є такою чи більш серйозною цінністю лише в кількьох найпізніше прийнятих державах — Польщі, зокрема.
Ось нижче, гарна мапа про про релігію. Що цікаво, релігію в Україні вважають важливою більше людей, ніж в Росії з усіма її "скрєпами".

Оцінили? Другий головний фактор — у нас досить бідна, корумпована і не законопослушна країна. Українці вважають нормальним багато речей, які б і на думку не спали людям у більш "нормальній" країні. Наприклад, не довіряти уряду — як на мапі нижче. Людей, які хоч трохи довіряють державі аж цілих 65%, а решта 35%, очевидно, не мають взагалі ніякої довіри до уряду. Звісно, відповіді трохи застаріли — у нас WVS проводився в 2011 році — але досі показують суть проблеми: корупція, несплата податків чи інші способи обманути державу в Україні скорше норма, ніж привід для паніки. Така і мораль.

З цим приходиться працювати. З одного боку, ми, українці, порівняно релігійні, правильні і щиросердні; з іншого — набагато толерантніші до економічних злочинів: їсти хочеться всім, а ці всі державні закони — скорше рекомендації, ніж правила. Тим більше, державі і так ніхто не довіряє. Досі.

В результаті в секції "justifiable" (в українському варіанті — "ЗАСЛУГОВУЄ НА ВИПРАВДАННЯ") в тому ж World Value Survey видно дуже цікаві тенденції. Я принципово врахував лише найгірший варіант відповіді – "ніколи не може бути виправданий" і додав для порівняння числа у типовій європейській Німеччині.
Відразу можна зауважити ту ж саму цікаву деталь: в Україні люди набагато менше соромляться через економіку, зате куди більше думають про те, хто з ким спить. Економічні порушення: безквитковий проїзд, обман держави заради грошей, крадіжки – вважаються неприйнятними куди рідше; класичні "злочини проти моралі і релігії" дії: аборти, проституція, гомосексуальність, самогубство – частіше.

№	Дія	Німеччина	Україна	Різниця
V199	Не оплачувати проїзд	64,5%	32,6%	31,9%
V198	Отримувати незаслужені субсидії	65,3%	46,4%	18,9%
V200	Красти	87,0%	72,5%	14,5%
V202	Отримувати хабаря на службі	71,4%	61,8%	9,6%
V209	Бити дітей	63,4%	57,4%	6,0%
V208	Бити свою дружину	72,9%	72,0%	0,9%
V210	Насильство щодо інших людей	69,2%	71,6%	-2,4%
V205	Розлучення	7,9%	13,3%	-5,4%
V206	Секс до шлюбу	8,0%	14,6%	-6,6%
V204	Аборт	22,5%	32,9%	-10,4%
V203A	Проституція	27,9%	50,8%	-22,9%
V207	Самогубство	40,9%	69,8%	-28,9%
V203	Гомосексуальність	17,8%	52,8%	-35,0%
V201	Уникнення сплати податків	—	48,2%	—

— Дивись, які цифри! Самогубство – 70%! Геї — 53%!
— Ні, Юр, 52% — це не геї, це [...]


Я як автор (і навіть не один, а за участі легендарного і невловимого Гусєва) в процесі підготовки багато задумувався не лише про те, які речі треба легалізовувати і забороняти, а й чому ми вважаємо, що одні збочення доцільно забороняти, а інші – легалізувати.

Чому так склалося ясно: мораль. Червоненькі й оранжеві клітинки в нашій веселкового кольору таблиці – не дуже прийнятні речі – нелегальні і зазвичай підлягають кримінальній відповідальності, жовті – заборонені, але караються здебільшого штрафом, зелені і салатові дозволені, а про "дуже зелені" (наприклад, нормальність дихання чи споживання м'яса) ніхто навіть не питає через їх очевидність. Все просто?

Ні. Уважні і критичні люди відразу зауважать кілька важливих розбіжностей. Це варто виділити окремо – для розуміння законів України деколи краще дивитися на "веселкову таблицю" тої ж Німеччини. Жовто-оранжева в Україні гомосексуальність легальна (і абсолютно прийнятна в Німеччині); ніжно-салатова, здебільшого прийнятна несплата за проїзд майже сягає оранжевої зони в Німеччині і карається штрафом в обох країнах. Традиційна мораль, про яку поступово забувають навіть українці, поки не "випустила зі своїх загребущих ручок" нелегальні аборти, самогубство і проституцію – хоч аборти вважаються зараз прийнятно-салатовими.

Дивлячись сьогодні зранку згори на демонстрацію прихильників Ляшка з цілком буквальними корівками, боюся, чи ми не надто божевільні поки що, щоб довіряти самим писати для себе закони.

А поки лише деякі з нас надто божевільні, я сам і для самого себе писатиму другу частину — про бухгалтера з раціональним оком.