Про борги і паніку. Частина 2: Yield і maturity.

Ще питання, яке треба б розібрати — "незрозуміла" зацікавленість держави в ставках на ринку облігацій.
Чому ставки боргу міняються?
Борг з фіксованою ставкою не лише прогнозований, а ще й не вічний. Звісно, держава може собі дозволити борг з десятирічними (і довшими) строками (наприклад, Т-бонди США,  максимум — років 30), але значна його частина — куди коротша (продовжуючи про США, прикладами є Т-біли). Це означає, що заборгованість постійно обертається і оновлюється — і старі облігації зі старими відсотками замінюються новими облігаціями з новими відсотками.
Через патріотизм до рідної держави користуємося рідною американською статистикою. В повному звіті за потрібний місяць міститься вкладочка з датами погашення кожної окремої державної заборгованості. Після останньої з цих дат, нинішнього боргу США просто не існуватиме незалежно від розміру: буде натомість новий борг з новими ставками.
Чому облігації котируються за дохідністю?
Борг треба комусь продати: тримати власні боргові папери — це так беззмістовно, що втрачає навіть романтичний відтінок.
Тут слід зацікавитися штукою з назвою "yield" — в перекладі, дохідністю облігацій (і знову американський приклад). Дивно, але ціна облігації на ринку говорить досить мало: нею не надто зручно користуватися, коли вона знижується після кожного купонного платежу. Мало того, коли на ринку продаються однаковіські за всіма показниками облігації з різним часом випуску, ціна їх теж повинна дуже відрізнятися.
Оцінюють облігації за їх дохідністю. Якщо хтось купує облігацію прямо на ринку і успішно чекає до її погашення, то отримана за підсумком ставка дохідності і характеризує облігацію. Очевидно, така ставка залежить і від купонних платежів, і від нинішньої ціни облігації — але через приблизно ефективний ринок і приблизно рівномірні ризики урівнюється для однотипних облігацій незалежно від строку погашення.
Навіщо я це все пишу?
Якщо держава (чи посередник) хоче продати облігації, їй слід встановити таку ціну, щоб дохідність цих облігацій не опустилася нижче за ринкову — інакше будь-який нормальний індивід просто купить дешевшу. З іншого боку, виставляти необґрунтовано низьку ціну (і високу дохідність) — не варто б: жадібність замучить.
Все зводиться до того, що вартість обслуговування боргу досить сильно залежить від нинішніх ставок на ринку облігацій.

Про борги і паніку. Частина №1 (tl;dr)

Уряд — річ тонка, а борги уряду — це ще й шикарний привід для паніки (приклад — США влітку чи нинішня Європа).

Знову ж, варто спочатку подумати про речі навколо державного боргу.

Доходи
Якщо обмежитися макроекономічним підходом, доходи будь-якого "нашого любого" уряду формуються за рахунок податків (так, є ще неподаткові надходження, трансферти і подібне — але ними в середньому можна знехтувати через непостійність чи малий розмір). За незмінних ставок оподаткування (в випадку їх зміни все складніше, але крива Лафера і відповідний стабілізуючий ефект — не зовсім міф) встановлюється більш-менш стабільне співвідношення між доходами уряду і номінального ВВП.
Не зовсім незнайомі з макроекономікою згадають, що номінальний ВВП зростає за рахунок двох факторів — зростання реального ВВП (кількості вироблених товарів) і інфляції-дефлятора. Можна сказати, доходи держави, подібно до більшості приватних компаній — захищені від інфляції; втім, держава захищена ще й від втрати частки ринку — що вже просто мрія.

Видатки
От вони — зовсім інша справа. Видатки будь-якого бюджету задаються з самого-самого початку періоду (в нашій рідній Україні проект повністю готовий вже в вересні) і не коректуються під конкретні показники доходів (особливо зважаючи на програмно-цільовий метод в підготовці бюджету). Можливо, декому це здасться парадоксальним — але закладені видатки кожного року планово перевищують доходи.

Дефіцит
Різниця між доходами і видатками зветься дефіцитом бюджету. Грошики, звісно, треба звідкись взяти — і звичайним джерелом фінансування (отримання грошиків) є борг.

Борг
З очевидних причин держава не може випускати акції, відповідно, борг її характеризується наперед домовленими умовами і процентами (і кредити, і облігації, і навіть всілякі ксенотехнологічні штучки). Виникає очевидний (але неадекватний) парадокс: якщо весь державний борг обслуговується за вже названою ставкою, чому держава хвилюється через динаміку ставок? Це питання лишиться без відповіді до наступної статті.

Яке значення має розмір боргу? Дещо сміливим, але правильним здогадом є "не має, поки контрольований".
Державний борг — річ фіксована, доходи — прив’язані до номінального ВВП. Якщо випадково забути про маленьку купку облігацій років на двадцять, то їх цінність для людини цілком "з’їсть" інфляція, а тягар для держави — і інфляція, і економічний ріст. Так, С. Самнер згадував про досі непогашений борг часів другої світової — розмір якого через п’ятдесят років викликає посмішку.
Так само, державу мало цікавить розмір заборгованості: повертати тіло боргу ніхто не буде (причини в наступному номері). Натомість, держава постійно сплачує купонні платежі за своїми облігаціями та відсотки за іншими боргами — якраз вони, правильно це зветься "витратами на обслуговування боргу" і є основним інтересом.
Як підсумок, єдине значення має співвідношення витрат на обслуговування боргу і номінального ВВП.

Банкам — кришки.

Банківська система творить гроші, забезпечує агрегування заощаджень і здійснення інвестицій, скорочує трансакційні витрати — в основному працює домашнім улюбленцем системи економічної, а для широкого загалу грає роль доброго в душі, хоч і строгого дядечка.
Інколи, в погані й песимістичні часи, банківська система — не без причини — зазнає кількох скандальних банкрутств, отримує сильне осудження загалу, купку строгих приписів від держави і нестійку репутацію винуватців фінансових катастроф.
 Об’єктивно ж банки як такі — просто підприємства, які виступають стороною пропозиції на ринку позикових коштів. А ринок — це однозначно річ, яку можна розібрати до ґвинтиків і глянути, як в ньому все працює.

Граф. Грошовий ринок.

Зі сторони пропозиції гіпотетичне "все" виглядає графічком S. Зовсім внизу — точка затухання, в якій банк не вводить кредити в свій портфель активів. Чому її безсовісно зафіксувано над нулем?

• недалеко від нуля з’являється безризикова альтернатива кредитуванню — розміщення грошей на кореспондентських рахунках центрального банку. В США це навіть приносить незначний дохід банку;
• кредитування — ризикована діяльність: додатково буде вимагатися ще премія за ризик неплатоспроможності (див. теорію фінансів).

Зі сторони попиту ситуація описується кривою D, а точка затухання тут — не така однорідна.
Уявимо собі раціонального чи не дуже індивіда, який збирається взяти гроші в кредит. Якщо відкинути очевидно провальні і незаконні випадки, люди не беруть кредити, які не очікують повернути. Відповідно, найвища ставка кредиту, на яку він погодиться, рівна:

• очікуваній ставці дохідності, якщо кошти будуть будуть інвестовані;
• очікуваній зміні платоспроможності (скорегованій на бажану зміну рівня боргу), якщо йдеться про споживчий кредит.

Тепер можна здогадатися, чому літерка g — не цілком випадкова на графіку. Очікувана дохідність середньої інвестиції дорівнює... очікуваному темпу зростання ВВП. Ідентична річ з платоспроможністю (дохід пропорційний ВВП).
Слід також зауважити, що, як і більшість економіки, грошовий ринок працює в номінальному світі — і обидва вищезгаданих ВВП, як і ставки — номінальні.

І коротке закінчення щодо релевантності. Коли очікуване зростання НВВП (прихильникам реальних величин — добуток зростання РВВП та інфляції) на порядки вище за точку затухання, все гарно. А буває й не так.

Макроекономічна парадигма, вступ.

Для просунутої макроекономіки характерний дещо згущений підхід, що з істинно науковою легкістю абстрагується від деталей явищ, лишаючи поза увагою неагреговане.
Альтернативна традиція, за якої мав честь знайомитися з економікою країни, постулює, що кожен механізм чи явище, що приймається як факт в макроекономіці, має більш дрібні деталі і окрему картину на мікрорівні.
Наступна і (маю надію!) ще кілька публікацій матиме спільну особливість в акценті на реалістичних механізмах можливих макроекономічних явищ.