Інколи, в погані й песимістичні часи, банківська система — не без причини — зазнає кількох скандальних банкрутств, отримує сильне осудження загалу, купку строгих приписів від держави і нестійку репутацію винуватців фінансових катастроф.
Об’єктивно ж банки як такі — просто підприємства, які виступають стороною пропозиції на ринку позикових коштів. А ринок — це однозначно річ, яку можна розібрати до ґвинтиків і глянути, як в ньому все працює.
Граф. Грошовий ринок.
Зі сторони пропозиції гіпотетичне "все" виглядає графічком S. Зовсім внизу — точка затухання, в якій банк не вводить кредити в свій портфель активів. Чому її безсовісно зафіксувано над нулем?
- недалеко від нуля з’являється безризикова альтернатива кредитуванню — розміщення грошей на кореспондентських рахунках центрального банку. В США це навіть приносить незначний дохід банку;
- кредитування — ризикована діяльність: додатково буде вимагатися ще премія за ризик неплатоспроможності (див. теорію фінансів).
Зі сторони попиту ситуація описується кривою D, а точка затухання тут — не така однорідна.
Уявимо собі раціонального чи не дуже індивіда, який збирається взяти гроші в кредит. Якщо відкинути очевидно провальні і незаконні випадки, люди не беруть кредити, які не очікують повернути. Відповідно, найвища ставка кредиту, на яку він погодиться, рівна:
- очікуваній ставці дохідності, якщо кошти будуть будуть інвестовані;
- очікуваній зміні платоспроможності (скорегованій на бажану зміну рівня боргу), якщо йдеться про споживчий кредит.
Слід також зауважити, що, як і більшість економіки, грошовий ринок працює в номінальному світі — і обидва вищезгаданих ВВП, як і ставки — номінальні.
І коротке закінчення щодо релевантності. Коли очікуване зростання НВВП (прихильникам реальних величин — добуток зростання РВВП та інфляції) на порядки вище за точку затухання, все гарно. А буває й не так.
Немає коментарів:
Дописати коментар