Живучи на Піку 2.Х: Куди далі і що робити (1)

Отже, ми подивилися на три паралельних механізми в вимиранні: просте зменшення населення, перерозподіл на користь бідніших більш активних демографічно груп населення, міжнародний перерозподіл на користь бідніших і демографічно активних країн. 

Чого ж можна очікувати і що з цим всім робити?

Економічний ріст

Першою і найбільш болючою жертвою демографії будуть темпи економічного росту. Досить імовірно, весь ріст і ще трішечки.

З 1950 — більше статистики просто нема — фактично відпрацьовані години у США росли на 157%, або 1.3% в рік. Це менше, ніж ріст капіталу у 2.7% в рік за той самий період, але має більший вплив на ріст реального ВВП: незмінні ще з часів розрахунків Солоу коефіцієнти в 0.3 і 0.7 роблять працю більшою цінністю. В складі загального росту реальної економіки в середньому на 3.1% в рік за 70 років з 1950-го, ріст праці відповідає за 1% економічного росту (технічно — процентний пункт), капітал — за 0.8%, а всі інші можливі фактори, починаючи з кращої технології (нове обладнання) і організації праці (інтернет замість телефона і кур'єрів) — за решту 1.3%.

"Технологія - праця - капітал", а не "технологія - капітал - праця". Коли я ще роки тому вперше добрався до цих розрахунків — дуже здивувався: вибуховий ріст другої половини ХХ століття завжди здавався наслідком росту капіталу (гляньте навколо, скільки ми побудували нової... фігні, і наскільки ширше тепер використовуємо обладнання порівняно з переважно ручною роботою початку століття), а виявився плодом росту кількості робітників. І, як стається при швидкому рості кількості робітників — збільшення випуску не підвищує зарплату.

Але це все відбувається в часи демографічного розквіту.

Якщо ж кількість працездатного населення перестане збільшуватися, на третині економічного росту можна поставити хрест. Без неї кризи стануть довшими, відновлення — повільнішим, нові амбіційні проекти — рідкіснішими.

І це оптимістичний сценарій: фертильність менше 2.1 передбачає не відсутність росту, а поступове падіння кількості населення. В моєму дуже спрощеному калькуляторі фертильності стабільна демографічна ситуація на рівні США чи сучасного Китаю (1.7) призводить до падіння кількості працездатного населення на 0.5% в рік — і віднімає від прогнозу росту ще 0.4% щороку. 

При демографічній катастрофі на рівні Південної Кореї, зменшення кількості працездатного населення "з'їдає" вже буквально все економічне зростання. Коли демографічна ситуація в Кореї зміниться з росту на 0.5% в рік, як у 2010-х, на щорічне падіння у 2.5% — вже це відніме від їхнього потенціалу росту більше 2 п.п. Самої лише фертильності в 0.87 вже досить для втрати економічного розвитку. Тому в кінці цієї статті я так їдко ставлюся до спроб їх уряду покращити народжуваність без жертв зі сторони зайнятості: можливо, замість того, щоб турбуватися за і так приречену економіку, має більше сенсу зосередитися на фертильності.

Зважаючи на те, що зниження народжуваності відбувається всюди — так само всюди можна чекати і уповільнення росту економіки. 

Фертильність	Орієнтовні країни	Ріст фонду праці	Вплив на ВВП
4.5	Замбія, Гвінея, Камерун, Конго	2.7%	+1.9
3	Ізраїль, Єгипет, Алжир, Казахстан	1.3%	+0.9
2.2	Індія, Аргентина	0.3%	+0.2
1.7	США, Китай	-0.5%	-0.4
1.5	Європа, Росія, Канада	-0.9%	-0.6
1.2	Україна, Іспанія, Сингапур	-1.6%	-1.1
0.87	Корея	-2.5%	-1.7

Отже, можна чекати зменшення темпів економічного росту і, в найбільш паскудних випадках, повної його втрати на розвинутому Заході/Сході. Разом з ростом економіки ми втрачаємо платоспроможного попиту і ріст фінансових ринків.

Страждають всі — бізнеси приносять менше грошей, платять менші зарплати і менші дивіденди. 

Що з цим робити? Зміщувати свої фінансові інтереси й інвестиції туди, де демографія ще не така погана. 

Дохідність праці і капіталу

Коли ми переходимо від ери росту робочої сили до ери її падіння — ціна праці, все більш дефіцитного ресурсу, очевидно ростиме. Більше грошей, які діставатимуться працівникам + менший загальний ріст і доступний для перерозподілу ВВП — все менше діставатиметься капіталу. 

Ріст зарплат, падіння відсоткових ставок і перспектив росту ціни компаній — буде все вигідніше працювати і все менш вигідно заощаджувати. Радіють робітники, страждають багатії і пенсіонери.

Імовірно, FIRE, ранній вихід на пенсію, як спосіб життя стане ще більшою рідкістю: хоч зарплати і виростуть, необхідна "на старість" сума стане набагато більшою через нижчі складні відсотки. Вибач, Mr. MoneyMustache, я завжди мріяв йти по твоїх слідах.

Водночас, це означає, що всі технології, які дозволять відмовитися від дефіцитних живих людей — автоматично стануть вигіднішими. Ера роботів, очевидно, настане раніше.

Що з цим робити? Шукати нішу, яка дозволить працювати ціле життя, більше вкладувати в свою освіту і професійний ріст на противагу інвестиціям, забути про ранні пенсії, заощаджувати ЩЕ більше. Більше вкладувати в технології, що потенційно заміняють людей.

Ріст затрат: охорона здоров'я, але не освіта

Старість передбачає певну зміну фінансових інтересів: з віком пенсіонери все більше грошей витрачають на своє здоров'я. 

А пенсіонерів більшатиме. Наша дуже проста демографічна модель каже — в рази. Вірити їй на слово не варто, там зафіксована американська структура смертності, але тенденція виглядає однозначною.

Фертильність	Країна	Частка населення 65+, 2019-2020	Стабілізація
4.5	Замбія, Гвінея, Камерун, Конго	2-4%	5.9%
3	Ізраїль, Єгипет, Алжир, Казахстан	5-12%	11%
2.2	Індія, Аргентина	7-11%	17%
1.7	США, Китай	12-17%	23%
1.5	Європа, Росія, Канада	16-21%	26%
1.2	Україна, Іспанія, Сингапур	13-20%	32%
0.87	Корея	16%	42%

Різке збільшення кількості людей пенсійного віку потребує росту частки ВВП, яка витрачатиметься, щоб хоча б підтримувати їх життя. Більше лікарів, більше ліків, більше хоспісів і більше уваги — можна розраховувати на ріст ринку охорони здоров'я і перерозподіл ресурсів на його користь. І, звісно, вищі ціни на це все.

Простий графік підказує, що з ростом частки населення за 65 в країні ростуть затрати на охорону здоров'я як частина ВВП — залежність не однозначна, але цілком помітна. Коли ваша країна почне зміщуватися вліво на графіку — її галузь охорони здоров'я скаже демографії велике "дякую" і почне поглинати все більше грошей.

Що буде донором для охорони здоров'я? Все, чим старі люди цікавляться менше за молодь. Освіта. Одяг та інші статусні товари. Tinder разом з OnlyFans.

Радіють лікарі. Страждають всі інші.

Що робити? Інвестувати в охорону здоров'я і більше слідкувати за власним — хворіти стає дорого. 

Пенсійна криза

Отже, маємо три фактори.

Нижчий і, можливо, від'ємний ріст ВВП.

Менша дохідність капіталу.

Більші витрати на охорону здоров'я.

Всі вони тиснуть на пенсійну систему — незалежно, накопичувальну, яка тільки стартує в Україні і є основою для США, чи добре знайому Україні і Франції солідарну систему. Грошей потрібно набагато більше, ніж зараз — натомість доступно їх буде куди менше.

Пенсіонери 2050-го матимуть всі причини заздрити своїм товаришам в 2020. А найсумніше — що пенсіонером в 2050-х буду я сам.

Що робити? Раніше і більше заощаджувати. Не покладатися на солідарну пенсійну систему, вкладувати самостійно. Готуватися працювати до самої смерті. Померти молодим.

Бюджетна криза

Так вийшло, що політичні партії і держави в цілому втілюють волю виборців. 

42% виборців в цілому і 45% виборців демократів мають проблеми з студентським боргом? Списання боргів стає важливим питанням в порядку денному, що тільки підігрівається проблемами 2020. 35% виборців і 60% республіканців в 2016 не схвалювали Транс-Тихоокеанське Партнерство? Торпедувати його, плювати на економічні наслідки! 76% виборців схвалюють другу хвилю стимулювання економіки? Вперед!

Складно очікувати, що в майбутньому все працюватиме зовсім по іншому. А от демографія виборців зміниться: люди за 65 будуть третиною загальної кількості виборців (а з демографією Кореї — половиною). Плюс, виборці старшого віку — стабільно найактивніші (рідше працюють, рідше мають інші заняття), що ще більш перекошує виборчу картину на їх користь.

Ці виборці, особливо якщо пенсійна криза проходитиме "жорстко", будуть об'єднані одним інтересом: вижити. Більше субсидування охорони здоров'я, більше програм для захисту старих і немічних, більше перерозподілу через бюджет, більше податків — особливо якщо зважати, що самі вони страждають від податків відчутно менше, ніж виборці в середньому. 

Більше "соціалізму".

Якщо згадати про уповільнення росту ВВП і, відповідно, розраховувати на таке ж саме уповільнення росту доходів бюджету — стягувати податків їм прийдеться ще більше. 

Що робити? Очікувати росту податкових ставок і заходів з податкового адміністрування — треба вибирати місце проживання, бізнесу і... гм, структурувати свої активи належним чином. Говорити про це детальніше може бути просто протизаконно.

Глобальне "що робити?"

Впахувати більше, заощаджувати більше, вкладувати в себе більше: працювати буде вигідніше, інвестувати — не дуже. Більше готуватися до депресій, рецесій і нестабільності в цілому. Орієнтуватися на технології, здатні заміщувати людську працю, і галузь охорони здоров'я. Шукати країни, яких демографічний обвал торкнеться менше. 

Менше надіятися на державу і розраховувати на глобальний ріст податків та "соціалізму".    

P.S. І це тільки половина тенденцій — більш економічні і прямі. Про гуманітарно-інституційну сторону ми говоритимемо далі.

Живучи на піку: Експрес-випуск — фальстарт у США

Мені перед очі підкинули досить цікавий графік, який на перший погляд доводить, що у США вже почався демографічний колапс, і я правий.  

В 2020-2021, вперше за всю американську історію, у США падає кількість населення працездатного віку. Не дуже помітно, але про демографію і вихід на пенсію бумерів вже пишуть (і навіть майже правильно).

Але ні, починати панікувати/святкувати ще трохи зарано.

Натомість насправді поки що все трохи краще: в 2020-2021 у США досі виходить на пенсію менше людей, ніж вступає до трудових сил нової молоді — просто імміграція настільки зменшилася через коронакризу, що не скомпенсувала ростучу смертність.

U.S. Census Bureau, демографічна служба США, публікує дані щодо кількості населення за 5-річними (та іншими) категоріями — які можна потім продовжити ще на кілька років в найближче майбутнє.  

	2017	2018	2019	2020*	2021*
Нова молодь (15-19), 5р.	20 669 745	20   650 890	20   665 650	20   604 377	20   621 321
Нові пенсіонери (65-69), 5р.	17 808 749	18 105 932	18 525 900	19 011 227	19 449 437
Демографічний приріст, 1р.: ріст	572 199	508 992	427 950	318 630	234 377
Смертність в працездатному віці, 1р.: вилучення (розрахунок)	849 536	852 494	855 070	857 098	858 405
Середньорічна імміграція: ріст	1 012 606	983 793	931 011	593 541*	587 799*

За розкладом, протягом 5-річного періоду мали вийти на пенсію 19 мільйонів осіб — і перейшли в працездатний вік 20,6 мільйонів підлітків. При цьому в "нормальний" рік мали померти 850 тисяч людей працездатного віку — і щоб забезпечити стабільний об'єм трудових ресурсів, потрібно було залучити ще 600 тисяч осіб з-за кордону. 

Але прийшов коронавірус, а імміграція... пішла на кілька місяців.

Смертність, навпаки, виросла за рахунок Covid-19: з 600 тисяч зареєстрованих на даний момент смертей від коронавірусу 175 тисяч припадає на працездатний вік. З обваленою практично до нуля імміграцією і ростом смертності ми отримали перше зменшення кількості працездатного населення за всю історію. Якщо додати досить нестандартну поведінку самого працездатного населення (більше відставок, більше пенсій, менш активний пошук роботи на фоні того, наскільки активно раніше компанії звільняли працівників) — це створило немаленьку проблему на ринку праці.

Подібні тенденції не триватимуть довго — імміграція відновилася, вакцинація повинна зменшити смертність, турбулентність проходить. Поки що кількість потенційних нових працівників теж збільшується: в 2019 нових 15-річних було на  більше, ніж в 2018 — і їх досі явно більше за кількість нових пенсіонерів.    

Коли падаємо?

Але до остаточного "почалося" насправді лишилося зовсім небагато. 

В 2014-2019, за розрахунками на основі останніх фактичних даних, середньорічний приріст населення сягав 420 тисяч людей — і ще майже 1 мільйон щороку додавала імміграція. Осіб працездатного віку помирає близько 0,4% щороку — в середньому, стабільні 850 тисяч.

В результаті маємо ріст працездатного населення на 500 тисяч, або 0,25% щороку. Це майже 0,2% росту ВВП — або десята частина економічного росту в 2019.

От тільки вже в 2020-2025 вперше за всю історію США на пенсію має вийти більше людей, ніж перейде в працездатний вік нової молоді: "запас" у 400 тисяч людей зникне. Далі — гірше: за десять років (далі я прогнозувати не можу — даних не вистачає) зі всіма допусками йдеться про постійно ростучий щорічний дефіцит у 100 тисяч працездатних осіб.

Або до 2030 США зможуть збільшити імміграцію, або країні прийдеться змиритися з падінням робочої сили і ростом кількості пенсіонерів. Ну, власне, звичайний японо-європейсько-український сценарій.

Живучи на піку 2.3: Куди далі — Глобальне вимирання

Отже, сучасний провал народжуваності в успішних країнах може закінчитися двома способами: якщо порівняно фертильні традиційні демографічні групи просто замістять собою більш сучасне і менш фертильне населення або якщо порівняно фертильні країни (через традиційність, бідність чи просто успішнішу політику) перехоплять першість в світі військово чи політично.

В будь-якому випадку неефективні (на жаль) сучасні інститути втрачаються: в першому їх замістять культурні норми маргінальних зараз соціальних груп, а в другому — норми іншої країни. 

Але що буде, якщо взагалі нічого не зміниться?

Статус кво і глобальне вимирання

Якщо все йтиме, як йде, можна очікувати, що фертильність з часом впаде до загрозливих рівнів буквально всюди. І тоді сучасна західна модель, яка дозволяє закривати демографічні дири мігрантами, закінчиться.

Це оптимістична картина, яку мені раз за разом повторюють у відповідь на мої злегка божевільні сценарії: Захід продовжує розвиватися західним шляхом, не переживаючи особливо через демографію і закриває дефіцит працездатного населення імміграцією. В ідеалі — вічно.  

Але це вимагає наявності стабільно демографічно успішних країн, які б так само вічно постачали мігрантів на захід. А попри те, що стабільний потік мігрантів не пересихає, насправді таких нема. Якщо глянути на статистику зі США, країни походження мігрантів постійно змінюються по мірі того, як сучасний соціальний порядок захоплює все нові і нові країни: спочатку це була Європа (в 1960-х — 84% мігрантів, зараз — 13%), далі — Мексика (30% в 2000 і 25% зараз), а останній на черзі великий донор — Китай і Пд.-Сх. Азія (28% у 2018). Для контексту, Європа як регіон досягла рівня вимирання в кінці 1980-х, Східна Азія — в 90-х (зокрема, Китай — в 1992), Латинська Америка — зараз, а Південна Азія має почати вимирати до 2025. 

На черзі — арабські країни і Африка. 

При цьому зовсім не очевидно, що вони повторять долю решти світу: так, країни з фертильністю до 5.0 у 1960-му зараз в середньому вже добралися до рівня невідтворення, але це не значить, що бідніші і плодовитіші в демографічній статистиці країни теж скотяться до характерних для розвинутого Заходу чи доганяючого Сходу рівнів. Особливий африканський чи мусульманський шлях може дати особливі результати. Правда ж? Ну правда?

Якщо звести в один гігантський графік всі річні зміни в фертильності, можна зауважити, що динаміка майже не залежить від її стартового рівня. Народжуваність падає рівномірно, злегка стабілізуючись тільки на лівій стороні графіка, нижче позначки "2" — де найменш демографічно успішні країни дають свій останній бій, і опускатися вже просто нема куди.

На цьому графіку нема якоїсь помітної плями країн, які змогли стабілізувати високу народжуваність. Це вже абсолютно точно не вдалося Латинській Америці чи Азії — і можна очікувати, що це так само не вдасться мусульманам чи африканцям. 

Більше того, простенька регресія зі смішною прогнозною силою натякає — на переконливі чи тим більше остаточні результати їй не вистачає R2 — що падіння фертильності залежить від її значення в попередньому році (більша фертильність – вище падіння), але не від самого року.

Що це означає?

Країна з фертильністю, припустимо, 4.0 в 1960 (наприклад, Нова Зеландія – вона перетнула рівень вимирання у 1982) падає в цілому так само, як країна з фертильністю в 4.0 у 1980 (наприклад, Бразилія – вона перетнула рівень вимирання у 2006), у 1990 (Катар почав вимирати у 2012, а Ель Сальвадор і Індія досі тримаються... заледве). 

І те, що очікує далі країни, які мають фертильність 4.0 в 2019 — Маршалові острови, Мадагаскар, Еритрея, Руанда — в цілому повторюватиме долю всіх тих, кого ми вже бачили раніше. Пройде 20-30 років, і їх демографія досягне того ж загрозливого рівня.

Тому ні, якщо все буде йти так, як йде — захід не врятують мігранти, ні африканці, ні мусульмани. Вони повторять той самий шлях, на який на 20, 30 чи 40 років раніше стали азіати і латиноамериканці.  

Араби не показують на графіку особливої передбачуваності — але поки що не вибиваються з загальної тенденції і коливаються між вже існуючими в історії сценаріями. Якщо остання "хвилька" пов'язана з демографічними процесами (великі покоління народжують більше і т.д.), а не падінням якості і "західності" життя в регіоні, вони почнуть вимирати ще до 2040.   

Жителі південної і східної Африки зараз йдуть буквально по стопам південно-азіатських країн з запізненням на 30 років, а центральної і західної — на 40. Якщо динаміка збережеться, вони дійдуть до рівня вимирання десь у 2050-2065х (точніше сказати неможливо: базові для прогнозу країни Пд. Азії в 2019 опустилися всього до 2.3, але тренд на вимирання чіткий) 

Згодом населення почне падати всюди. Перетин фатального рівня 2.1 (в нашій моделі, де не було смертності жінок фертильного віку — 2.0) призводить до падіння кількості населення через 20 років, а працездатного населення — вже через 15 і незалежно від моделі.

Тобто, десь до 2070-го зникнуть останні регіони, які зможуть без проблем постачати мігрантів на захід. При цьому на той момент розвинуті країни вже десятиліттями битимуться між собою особисто за кожного мігранта працездатного віку — те, що вони існують, не значить, що їх вистачить на всіх. 

І десь цю позначку можна вважати останнім роком, коли може хоч якось існувати сучасна західна цивілізація. Далі – тільки якщо хтось зробить висновки і радикально поміняє демографічну політику.