Неш, неоптимальність і довіра

В житті кожної людини, тим паче економіста, інколи з’являється спокуса говорити про речі, яких вона не розуміє, якими не займається, в яких вона взагалі ні найменшою мірою не шарить.

Я досить непогано (поки сам себе не похвалиш, ніхто...) розумію фінанси, завжди досить плідно цікавився економічною політикою, з часом починаю тихенько розбиратися у міжнародній економіці. 

Я завжди уникав писати про політику — це не та річ, де я можу додати щось дійсно варте уваги. Можливо, в мене високі чи навіть завищені стандарти, і я абсолютно даремно уникав цієї теми. Можливо, це буде тотальна катастрофа і я просто згоратиму від сорому до самої смерті.
З такими оптимістичними думками я презентую новий цикл статей на політекономічні та політичні теми.

В першу чергу поговоримо про те, як економісти дивляться на політику.

Неш і в'язні

В деяких неординарних ситуаціях Нешева рівновага і дилема в'язня не має значення. Можливо, це надто проста чи не потрібна просунутим студентам концепція. Можливо, про неї варто говорити в рамках академічних курсів навіть менше, ніж це робиться зараз.
На таке я цілком погоджуюся — як тільки вступ в теорію ігор буде відкривати другий розділ КОЖНОГО підручника з економіки. Навіть для початкової школи. Навіть для першого класу. Для КОЖНОГО першого класу. Так, я підтримую базову економічну освіту для наймолодших.

Отже, що чудового зробив геніальний математик Джон Неш? Приніс "A Beautiful Mind"  чотири Оскари і купу (скептичної) радості всім, хто цей фільм бачив? Виграв у 1994 — з запізненням на півстоліття — третину премії Нобеля з економіки? (Це становить, парадоксально, рівно третину розміру премії св. Кругмана. Парадокс? Ні. Чому? Читайте далі!) Більше 50 років з непоганим успіхом бореться з власною шизофренією?

Все просто: колись, в давні 50-і він придумав підхід до пошуку стабільного рішення в теоретичних іграх. Простий, елегантний і без перебільшення універсальний метод: вибір гравців стає однозначним, якщо ніхто в односторонньому порядку не здатний покращити своє рішення. Складно? З прикладами стане простіше. Навпаки, надто очевидно? Що ж, вже не 50-і, а ми стоїмо на плечах велетнів і користуємося всіма перевагами ретроспекції...
Особливо цікавий цей метод зараз тим, що в так званій "дилемі в’язня" — і тематично, і географічно пов’язаній з самим Нешем — він показує, як цілком раціональна поведінка призводить до божевільно паскудних результатів.

Уявімо собі ситуацію: умовний я з моїм умовним сусідом Васею вирішуємо, наприклад, чи прибирати нам тротуар перед нашими будинками. Чи (як в хрестоматійному випадку) сидимо кожен у своїй в камері і думаємо, чи варто розказувати безжальній міліції про всі Васині грішки в надії отримати трошки менше (кийком по нирках і) строку у в'язниці. Чи думаємо, чи не побудувати б на пару з громадянським діячем Васею в Україні те знамените громадянське суспільство, якщо вже так сильно захотілося?

Ясно, що в кожному з цих випадків всім — і мені, і Васі — буде краще, якщо ми разом будемо "чемними хлопчиками": вдвох приберемо тротуар, розповімо міліціонерам про улюбленого сусіда лише хороше, а потім зробимо для неньки-України все найкраще.
Ясно, що якщо ми обоє будемо сидіти на дивані в надії, що махати віником буде хтось інший, здамо всі його справжні чи несправжні гріхи і продовжимо тихенько корупціонувати/корупціонуватися — нічого гарного не вийде.
Якщо ж підібрати працелюбного, чесного і відданого справі побудови громадянського суспільства сусіда Васю — ми можемо отримати майже ті самі результати за набагато менших зусиль. Те ж саме стосується ситуації, коли працелюбні, чесні й віддані самі ми — тільки в процесі протягування Васі (і себе) до чудового майбутнього ми заробимо не лише щастя, а й здоровенну грижу.

Це все дуже чітко виглядає в не зовсім класичній таблиці теорії ігор нижче.
Ліва сторона показує мої результати залежно від того, що стається. Права — Васі. Виділені жирним числа в кожній з частин - умовна щасливість кожного з нас (вимірюється в гіпотетичних, рафінованих і екологічно чистих одиницях радості).
Кожен результат, очевидно, є наслідком вибраних нами варіантів дій. Наприклад, якщо стається "я хороший"+"вася поганий", наші виграші — в клітинках на перетині: я отримую 1 радість, Вася — 4. Нечесно.

для мене	Вася поганий	Вася хороший		для Васі	Вася поганий	Вася хороший
Я поганий	2	4		Я обманюю	2	1
Я хороший	1	3		Я хороший	4	3

Тепер дуже уважно глянемо на таблицю: якщо нам пощастило і Вася — чудова людина/наївний ідіот, нам краще виявитися "поганим хлопцем": ми зекономимо купу зусиль з тим же самим прекрасним результатом або 4 одиниці чистої радості проти 3, якщо ми лишаємося хорошою людиною. Якщо ж Вася і сам ще той гад, знову ж таки нам — увага: як раціональній людині! — краще відповісти йому тою ж монетою, бути "поганим" і отримати 2 одиниці рафінованої радості на противагу 1, якщо будемо альтруїстом.

Ситуація виглядає так само і з точки зору нашого сусіда: йому за кожного можливого варіанту наших дій краще бути паскудою — і якщо він раціональний, Вася про це чудово знає.

Якщо ми візьмемо будь-який з можливих сценаріїв (і навіть "я хороший"+"Вася хороший") будь-хто з нас може його покращити для себе (і тільки для себе), вирішивши в односторонньому порядку бути поганцем. Очевидно, єдиний можливий варіант, щоб не було куди далі "покращувати" — якщо всі вже й так погані/зрадники/корупціонери. 

А тепер дуже уважно глянемо на числа: якщо ми обоє хороші, нам обом буде набагато краще (це наш "оптимум" за Парето, до речі), ніж якщо ми обоє — гади. При цьому ми обоє свідомо і раціонально вирішуємо бути гадами. Що цікаво, якраз цей сценарій і є Нешевою рівновагою. 

Виходить, дві людини можуть цілком раціонально вибирати найгірший для них обох варіант дій.

Парадоксально, правда?

Трохи більш детально про основи теорії ігор і концепцію рівноваги Неша можна почитати в найпопулярнішій на SSRN статті М. Джексона. Або завжди можна записатися на чудовий онлайн-курс Stanford University його ж авторства.
Disclaimer. Я його вже давно закінчив. І ні, це не реклама.

В'язні й довіра

Внесемо в гру вище одну єдину малесеньку зміну. Уявімо, що ми з Васею можемо довіряти один одному.

На перший погляд це не дуже багато, правда?

— Вася, якщо ти будеш гадом і не підеш у світле майбутнє, я розіб'ю тобі обличчя. (дійсно розіб'ю)

Розбите обличчя уособлює -0,5 одиниць чистого щастя. Вася заглядає в таблицю, виправляє "4" на "3,5" і бачить, що це все одно краще, ніж бути хорошим хлопцем і мати нещасних "3" радості. Потім він похмуро виправляє "2" на "1,5" і надіється, що я досить наївний ідіот.  

Я ж чудово бачу, що все дуже, дуже погано.

— Вася, якщо ти не вибереш разом зі мною хороше і світле, я теж буду гадом! (дійсно не виберу)

Вася ще раз заглядає в табличку і закреслює чудовий варіант, де я йду будувати добро й щастя, а він стає поганцем з розбитим обличчям. Він заглядує у мій бік таблички і бачить, що все досить сумно: якщо я не зовсім ідіот, я і після всіх цих обіцянок буду паскудою — а якщо так, йому самому краще теж бути гадом. 

Розбите обличчя, втім, і нещасних 1,5 одиниці щастя в сумі його все одно не надихають. Вася ще раз дивиться на циферки, зосереджується на омріяній "3" (лише тому, що омріяної "4" в його табличці вже нема) і чесно пропонує:

— Чува-а-ак, ти мені як бра-ат — куди ти, туди й я. (він серйозно буде робити те ж саме, що я)

Ми обидва ретельно викреслюємо варіант, де я обманюю наївного Васю, і йдемо разом назустріч світанку.

Тепер в обох гравців після цього всього лишається простий вибір — або світле майбутнє для всіх, або сумне життя двох негідників (і розбите обличчя Васі — ми ніколи не забуваємо про обіцянки). І в цій ситуації тільки повний ідіот вирішить бути паскудою: у виборі між 3 і 2 (для Васі — 3 і 1,5) Нешева рівновага очевидна. Всі поводяться гарно і стають щасливими, вулиця чиста, роздратований суддя присудив мінімальний строк обом вязням, а суспільство з мінімальною кількістю гриж та інсультів досягло статусу "громадянське".

Якщо ми з Васею дійсно можемо довіряти один одному, у нас є купа способів досягти "щастя"/оптимуму:

1. Ми можемо домовитися про координацію наших дій, як зрештою сталося вище. У цьому прикладі досить координації з боку Васі — в реальності ж буде потрібно трохи більше людей. Імовірно, навіть всі.
2. Ми можемо укласти загальну для всіх угоду не вибирати окремі, егоїстичні варіанти дій: рішення не бути паскудником лишає нам тільки один — правильний — варіант дій.
3. Якщо вийде, можна поміняти правила гри — накласти "штрафи" чи додати бонусів. Наприклад, вирішити, що будь-якого зрадника лінчують, а найкращого будівельника громадського суспільства виберуть президентом. Чи що будуємо соціалізм, і всі отримуватимуть однакові порції радості незалежно від свого вибору.

Головна ідея — таким чином встановити умови, щоб всі гравці чи як мінімум достатня їх частка поводилася "правильно".

Що ще робить довіра?

Тепер трохи емпіричної економіки розвитку. 

Довіра однозначно важлива, так каже мій улюблений курс Маргінального університету.

Насправді, складно сказати, де причина, а де наслідок: можливо, довіра веде до вищого рівня економічного розвитку, можливо — у країнах з кращою економікою менше причин нікому не довіряти. В принципі, вважається, що причиною здебільшого все ж таки є довіра — але для підтвердження цього дослідникам приходиться добряче старатися.

Довіра виявляється позитивним фактором економічного розвитку і при цьому набагато більш значимим, ніж освіта чи рівень ВВП (камінчик проти моделі Солоу) відповідно до (досить) легендарного дослідження Zak, Knack "Trust and Growth" (кожен з цих панів — велике світило у цьому питанні). Такий само сильний і позитивний ефект, до речі, довіра має і на рівень інвестицій. Це теж круто.
Дослідження рівня довіри серед іммігрантів (автор, до речі, має немало інших статей на тему) свідчить, що він успадковується і явно залежить від країни походження. За підрахунками авторів, якби довіра у Африці чи Індії 50-х сягнула рівня тогочасних північноєвропейських країн, то у 2000-х їх ВВП на душу населення вже б був вдвічі вищим. Poor unfortunate souls.
Ще одне дослідження показує, що основними каналами впливу довіри (імовірно) є рівень законності, освіти та інвестування. Причому саме в такому порядку.

Ясно, що довіра в будь-якому випадку допомагає з патологічними випадками Нешевої рівноваги, а їх в житті суспільства трапляється безліч: пастка ненасильства в найменш розвинутих країнах, модель Даймонда-Дибвіга в банківській системі, монополізація ринку чи вичерпання суспільних благ (т.з. tragedy of the commons, коли загальнодоступні радості життя нікому не належать і використовуються всіма і надто агресивно: у лісах вибивають останню дичину, заводи гучно смітять у повітря, а вулиці розбивають ті. хто й копійки за них не платив).

Приблизно те ж саме каже (мій науковий керівник на третьому курсі!) Ілона Сологуб у своїй статті на VoxUkraine на цю ж тему:

Звісно, кореляція не свідчить про обов’язкову наявність причинно-наслідкових зв’язків. Скоріше за все, вплив довіри на доходи й нерівність є взаємним. Однак, з урахуванням ендогенності, чимало досліджень показали, що довіра позитивно впливає на економічне зростання та зайнятість населення (наприклад, Dincer&Uslaner, 2007). Деякі автори зазначають, що дуже бідні країни можуть потрапити до “пастки низької довіри”, і в цих країнах вищий рівень суспільної довіри не обов’язково приведе до економічного зростання. Результати іншого дослідження (Bjonskov&Meon, 2010) пропонують пояснення цього факту. Дослідники переконані, що довіра підвищує загальну продуктивність факторів (ЗПФ) та темпи росту ЗПФ через захист прав власності (тобто, через справедливу правоохоронну та судову системи).

Інші дослідження також наголошують на важливості суспільних інститутів для збільшення довіри (наприклад, Bidner&Jackson, 2012).

Одним словом, мати високий рівень довіри в суспільстві — добре. А низький — дуже погано.

Чому це цікаво для нас? Вже у наступній статті про громадську непокору...

P.S. А через тиждень після публікації Неш помер — разом з дружиною розбився в таксі, щойно отримавши Абелівську премію. R. I. P. 

Про незламні депозити (нарешті)

Короткий позачерговий випуск про найбільшу подію української банківської системи з часів винайдення валютних інтервенцій і графіків Екселю.
...або НАРЕШТІ

Новини?

Сьогодні (вчора вже, вчора! — я ніколи не встигаю вчасно дописати статтю) Верховна Рада прийняла закон і (НАРЕШТІ) створила законодавчі умови для оформлення депозитних договорів без можливості передчасного розірвання договору. Лишилося тільки підписати його у Президента, правильно?

В новинах багато неадекватних і мало не саботажних заголовків: "Рада заборонила вкладникам достроково знімати депозити", "Рада дозволила банкам не повертати вклади достроково", "Рада определила условия запрета на досрочное снятие депозитов", "Банкам дозволили не повертати депозити достроково"... Єдиний, хто дійсно радує — Інсайдер, який зміг написати назву адекватно.

З такими дурними заголовками я не здивуюся, якщо не дуже уважні читачі сьогодні зірвуть з петель двері кількох банківських відділень. Сенсаційна істеричність, некомпетентність чи злий намір?

Отже, що сталося?

Рада дійсно прийняла закон. Він дійсно стосується депозитних вкладів.  

Як тільки цей закон набуде чинності, в Україні фактично існуватимуть два види депозитів: вклади на вимогу і строкові вклади. На вже укладені договори він не діє — що досить прямо суперечить суті газетних заголовків.

Вклади на вимогу (ч. 2 ст. 1060 ЦК) видаються банком на першу вимогу вкладника. Якесь поняття строку до таких вкладів застосовуватися вже просто не може: вони мало відрізняються від звичайних поточних рахунків з нарахуванням відсотків.

Коли йдеться про строкові вклади (ч. 3 ст. 1060 ЦК), банк повинен повернути суму вкладу та нараховані проценти лише на момент закінчення строку договору — і лише у передбачених в договорі випадках, якщо цей строк не настав. Одним словом, дочасне повернення існуватиме тільки в випадку форс-мажорів — уважніше читайте текст депозитного договору.

Що цікаво, автоматично переоформлювати депозитний договір тепер можна тільки як вклад на вимогу: після закінчення договору його можна буде вільно зняти в будь-який момент. Ура! Більше ніяких десятиразових продовжень!

Для Нацбанку

Нацбанк (НАРЕШТІ) радіє, попри відсутність голови влаштовує святкування з шампанським і заявляє через прес-службу (до речі, Нацбанк пише в правильному стилі, а от заголовок про це на "Правді" зовсім неадекватний: "НБУ вітає рішення Ради щодо неповернення вкладів достроково"):

"...проблема дострокового зняття депозитів і незабезпеченості ресурсами банківських операцій є однією з основних причин низької ліквідності і неплатоспроможності банків. Це виникає через паніку клієнтів банків, які поспішають забрати свої вклади. Зате банки намагаються покрити дефіцит ресурсів борговими методом - за рахунок рефінансування, і великий тягар лягає на Національний банк України"

Для Національного банку це дійсно великий і корисний крок — депозитний ринок (НАРЕШТІ) стане більш-менш передбачуваним. Менше дострокового зняття, менше ризиків в банківській системі, менше складної і сумної роботи в НБУ.

Єдине, що має їх дійсно розчаровувати — маленька запара в перших кілька місяців:

3. Національному банку України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення у відповідність із цим Законом внутрішніх положень банківських установ.

Для банків і клієнтів

Поки що комерційним банкам — насправді — не жарко й не холодно від нового закону.

Він ніякою мірою не впливає на старі депозитні договори. Крапка. 

А от після того, як всі розроблять нові типові договори, більше-менше утрясуть нові умови і ставки, ситуація поміняється. Отак:

Зараз кожен депозит строковий, але надається в комплекті з ризиками: банк ризикує, що вкладник депозит розірве за першої ж ознаки паніки, вкладник — що надто багато інших клієнтів банку запанікують, банк збанкрутує, а вклад повертатиметься через Фонд гарантування вкладів довгі місяці й роки (і з шаленою бюрократичною тяганиною). 

Новостворені строкові депозити насправді будуть набагато менш ризиковані для банку: вони матимуть можливість чітко планувати свої потреби в готівочці (або "в ліквідності". хрусткій, зеленій, чудовій ліквідності) і не розвалюватися від першого ж панічного подуву в стилі моделі Даймонда-Дибвіга. Вкладник теж — трішечки — більш захищений, але в основному його прийдеться приваблювати відчутно вищими відсотками. Здається, в перші місяці цих вкладів буде небагато.

В той же час депозити на вимогу будуть більш ризикованими, ніж сучасні звичайні депозити. Зараз передчасне повернення вкладу обов’язково включає відсотковий штраф і купу додаткових проблем, а за новим законом це можна буде зробити легко й безболісно. Для вкладників ці депозити лише трохи менш ризиковані за рахунок простішої процедури, для банків практично нічим не відрізняються від сучасних. Очевидно, ставка за вкладами на вимогу буде на рівні нинішньої ставки на 1 місяць і ще трішки нижчою. 

Для Арбузова

Єдиний, кого цей закон примушує плакати — наш поза-поза-попередній голова НБУ Сергій Арбузов (далі — повний текст його заяви):

Верховная Рада приняла сегодня закон об условиях возврата срочных депозитов, который дает банкам право предлагать срочные депозиты без возможности их досрочного снятия.

Принятие этого законопроекта ожидаемо восторженно прокомментировали в НБУ. Пресс-служба ведомства привела в Facebook все те плюсы, которые закон несет банковской системе. Это – снижение рисков в результате более эффективного управления ликвидностью, предоставление банкам правовых рычагов для установления баланса пассивов и активов, возможность сформировать надежную ресурсную базу для средне- и долгосрочного кредитования экономики, а также уменьшить процентные ставки по кредитам.

Однако, в НБУ не указали на один существенный минус, который перечеркивает преимущества документа.

Закон не сможет стать спасительным кругом в условиях паники населения, продолжающего оттока депозитов, фактического краха банковской системы. Принятие закона сейчас приведет лишь к тому, что украинцы, которым никто не объяснил, что именно означает запрет досрочного расторжения, предпочтут не рисковать и вовсе откажутся от услуг банков. Более того, будут забирать даже те срочные вклады, которые еще есть в системе.

Те же, кто отважится доверить свои сбережения банкам, выберут самые короткие депозиты, что приведет к резкому уменьшению среднего срока вклада, вынуждая банки все равно предлагать депозиты с возможностью досрочного расторжения. В таких условиях наивно говорить об эффективном управлении ликвидностью и о надежной ресурсной базе для средне- и долгосрочного кредитования экономики.

Закон об условиях возврата срочных депозитов очень нужен в стране, визитной карточкой которой стала валютная паника. Но принимать такой закон стоило не раньше, чем через год, когда ситуация в банковском секторе и экономике в целом стабилизируется, будет наблюдаться стабильный приток депозитов населения. Нужно было подождать, когда люди перестанут бояться банков и государства. Если, конечно, цель власти в том, чтобы принести пользу финансовой системе, а не продемонстрировать бурную деятельность.

Що можна сказати?.. Я цілком розумію, навіщо Арбузову говорити дурниці. 

Ті українці, які дійсно не довіряють банківській системі, вже давно нею не користуються. Решта — вже й так укладають абсурдно короткі договори (на 1 чи 3 місяці, наприклад): звісно, заборони на дострокове зняття грошей зараз нема, але є бюрократія і знижена ставка. Середній строк вкладу вже й так зменшувати нема куди.

Сумно, що Нацбанк не публікує даних про депозити з більшою деталізацією строків. Сумно, що Нацбанк досі не оприлюднив даних за квітень (перевірте посилання, можливо вони там вже давно є).

Якщо комусь цікаво, найновіші дані можна скачати прямо з сайту НБУ, а графічки зробити в Екселі. 

Навіть без подальшої деталізації структури найкоротших депозитів відразу ясно, що з початку 2014 частка депозитів на вимогу виросла на третину — до 40%, а вони не зазнають ніяких змін через оновлення законодавства. 

З решти 60% депозитів значна частина явно приєднається до нових депозитів "на вимогу" — але треба розуміти, що на даний момент так чи інакше в категорії "на вимогу" всі 100% вкладів: будь-який з них можна розірвати в будь-який момент. 

Тому кожен відсоток нових "строкових" депозитів — вже маленький виграш для банківської системи.

Звісно, в перші кілька місяців нас трішки "потрусить", поки не з’явиться нова стабільність. Звісно, якщо наші новинні служби і Арбузов будуть сіяти паніку з настільки ж сильним інтересом, як сьогодні, то труситиме вже цілком серйозно. 

В чому С. Арбузов точно не помиляється, що "украинцы, которым никто не объяснил, что именно означает запрет досрочного расторжения" нароблять багато-багато-багато дурниць. Нам тільки хвилі паніки через некомпетентність ЗМІ і прес-центру НБУ бракує.

Цей закон зовсім не схожий на "жорстку, але необхідну" садомазохістичну політику: він корисний і коротко-, і довгостроково. Можна було б почекати закінчення банківської нестабільності рік, два, десять чи навіть сто — але з новими правилами ситуація стабілізується набагато раніше. 

З першої секунди своєї дії цей закон зробить ситуацію в банківській системі набагато яснішою.

І ось його прийняли. НАРЕШТІ.