середу, 22 червня 2016 р.

Ligalaiz, ч. 2. Сухий закон

або Шмагання моря

присвячується моїй чудовій знайомій Софії, яка ще до 19 спробувала всі пункти "списку гріхів" (і не посоромилася про це розповідати), а спіткнулася на набагато простішому.

Думаю, ні для кого щонайменше з часів Ксеркса не секрет, що правителі не можуть керувати природними явищами. Так-от, люди і їх потреби – теж природне явище, при чому ще й зовсім немаленьке за масштабами, і так само погано піддається контролю. Навіть гірше – збудована дамба може назавжди змінити течію річки, а люди постійно знаходять нові й нові способи обійти незручні їм правила. 

В першій частині циклу про легалізацію ми глянули, звідки насправді беруться заборони – і чому цей принцип дурня. Тепер можна подивитися на те, чому заборони – дурня взагалі. Замість того, щоб довго підводити вас до свого (правильного!) висновку, я скажу зразу і прямо: заборони не діють. Настільки сильно, що можна сказати "взагалі".

Не вірите? Сумніваєтеся? Перевіримо — якщо не впевнений, не бійся перевіряти: в гіршому випадку виявиться, що ти був правий; в кращому — зможеш навчитися чогось нового.

В фізиці це означає велику білу кімнату, складне обладнання і багато повторень одного і того ж самого експерименту, аж поки не стане ясно, що результат — не випадковість. Економістам пощастило менше — приходиться чекати того унікального моменту, коли природа чи історія зробить все за нас, а ми тільки заміряємо наслідки.

На щастя, історія вже провела за нас природний експеримент.

Алкоголь і "велика заборона"


Розумієш, що з "сухим законом" щось не так, вже коли один з перших результатів пошуку – коктейль "Сухий закон" з горілки "Самогон". Фото.

Колись у деяких країнах вже пробували заборонити вживання алкоголю — звісно, через мораль, здоров’я і з найкращих міркувань. У США в 1930-х вже велася непогана статистика, і тому цей випадок мені здається кращим від пізнього радянського (і, що теж важливо, радянській/російській статистиці довіряти взагалі не варто).

Вісімнадцята поправка до конституції США (і "Національний акт заборони", який власне визначав, що алкоголь  — всі напої міцністю більше за 0,5°, починаючи з пива) діяла з 1919 по 1933 — і в часи процвітання, і в найгірший період кризи — та передбачала серйозні покарання за виробництво, транспорт і тим більше за продаж алкогольних напоїв.

Порушення каралися серйозними штрафами розміром до 1000$ (дуже велика на той час сума, порівнянна з річним доходом звичайної американської сім'ї), конфіскацією використовуваних машин і (тадам!) ув'язненням до півроку. Мало того, вона реально застосовувалася всерйоз: за перше десятиліття дії відбулося 500 тисяч арештів — в рази більше, ніж за всі інші федеральні злочини разом до її впровадження; це, до речі, стало випробуванням і для федеральних служб, і для судів, і для системи в'язниць. Якщо вірити тогочасним дослідженням, витрати на адміністрування "сухого закону" сягали 250 мільйонів доларів – США всерйоз застосовувало 18 поправку.

З іншого боку, бухати – фундаментальна потреба людини. Якщо усереднювати дані (очевидно, суб’єктивні – реальність ніколи не оцінює себе за 6-бальною шкалою) про основні аспекти залежності від різних поширених наркотиків, алкоголь впевнено обходить навіть кокаїн і опиняється на другому місці після героїну. Мало того, і в США 1919, і у сучасності вживання алкоголю не вважається аморальним, радше навпаки – тому суспільство попри будь-яку заборону не буде засуджувати порушників надто сильно.

Дивимося, як непереборний державний апарат примусу зустрічається з непереможною людською натурою і...

Успіх "сухого закону"

Наратив – стилізована історія з "правильними" акцентами – каже, що заборона впливала на споживання кількома різними шляхами:
  • по-перше, серйозно псує життя постачальникам алкоголю: їм треба ризикувати, нести додаткові витрати на приховування та хабарі, шукати нові структури і схеми роботи;
  • по-друге, так само і споживачам стає складніше вживати алкоголь: його просто складно знайти, ніхто не гарантує його якість і не захищає від підробок;
  • по-останнє, заборона впливає і на смаки великої публіки: з одного боку це остаточне підтвердження небезпеки алкоголю ("бухло = зло"), з іншого – заборона додає романтики, яка особливо сильно діє на підлітків та ідіотів ("бухло = круто").
Очевидно, статистика вживання алкоголю в часи заборони не велася: не кожен розкаже (чи, тим більше, власноруч заповнить форму-запитальник) про ті деталі своєї роботи чи дозвілля, за які його посадять при першій нагоді. Виробники спиртного офіційно зупинили роботу чи перепрофілювалися і перестали розповідати про обсяги випуску.

Втім, обсяги вживання алкоголю можна оцінити непрямо – це зроблено конкретно тут. Але навіть в такому випадку різними установами і до введення заборони продажу алкоголю, і під час неї, і після (чому це так важливо, стане ясно трохи далі) ведеться багато пов'язаної статистики: лікарні записують всіх госпіталізованих з цирозом, психіатрами ведеться облік випадків алкогольного психозу, поліція узагальнює кількість арештів п'яних на вулицях, морги і лікарі рахують кількість померлих від алкоголю. В сучасності до цього списку може додатися, наприклад, кількість і структура тематичних запитів в Гуглі ("buy alcohol" чи "download whiskey free").

Звісно, один випадок цирозу печінки (чи пошук у гуглі, чи будь-що інше) не можна трактувати як озднозначний еквівалент споживання Х літрів алкоголю – але дослідник може оцінити їх зв'язок в періоди, коли велася повноцінна статистика вживання алкоголю, і бути досить впевненим, що цей зв'язок не змінився надто вже сильно від введення 18-ї поправки.

Результати оцінки на основі опосередкованих показників трохи вражають: в перший рік основні індикатори споживання алкоголю скоротилися практично вдвічі, але за роки тотальної заборони знову виросли до норми 1919: після першого шоку, коли просто вийти і купити алкоголь стало неможливо, почали з’являтися і налагоджуватися різні альтернативні схеми. З врахуванням зміни міцності і якості алкоголю (про цю деталь трохи далі) оцінки споживання алкоголю протягом дії "сухого закону" на графіку трохи завищені – тому вживання алкоголю різко знизилося внаслідок заборони, але під час її дії повільно поверталося до норми.






...та інші, менш передбачувані наслідки 

Дечого на графіку не видно – в повній відповідності до наративу, ціни алкоголю вибухово виросли (табличка у книзі тут, на ст. 102, з посиланням на Фішера): з 1916 по 1928 пиво стало дорожчим всемеро, портвейн – вшестеро, джин і віскі – десь втричі. Сумарна інфляція за весь період може відповідати за 60-70% зростання ціни, решта – наслідки саме сухого закону. І, до речі, чому така різниця між віскі і пивом?

Все просто, продаж пляшки пива – той самий ризик, що й пляшки 50-долларового віскі, а доходи в рази менші. В результаті заборона змінила структуру алкогольної індустрії: продажі алкоголю на тіньовому ринку зосередилися на міцних/дорогих/серйозних напоях, а об'єктивно менш шкідливі пиво й вино постраждали куди більше. 

Співвідношення між ними змінилося з традиційного перед забороною 1:1 до 4:1 на користь міцного алкоголю. Мало того, порівняна легкість продажу сприяла виробництву напоїв з вмістом спирту, суттєво вищим за традиційне для ринку США віскі, і за новими технологіями (наприклад, 70% самогон з деревної стружки): дешевих, міцних і часто буквально отруйних.

Логічно, різних нещасних випадків стало куди більше. На графіку згори найбільше вибивається пік прямо по центру періоду тотальної заборони: пов’язаних з алкоголем смертей стало куди більше. Ніхто не переймається якістю нелегального алкоголю – це один з менш приємних наслідків тотальної заборони спиртного. 

І останній, найцікавіший наслідок – близький мені як економісту. Якщо вірити дослідженню Варбартона (досить сучасне, 1932го року) – алкогольна індустрія сягала 3,5-4 мільярдів доларів США в 1930. Нагадую, до 1933 продаж алкоголю був заборонений практично повністю, тобто майже всі ці гроші – обсяг "чорного ринку". Так держава добровільно відмовилася від податків і зборів з майже 4% ВВП (а ще алкоголь зазвичай обкладається здоровенним акцизом) – і, що важливіше, опустила в тінь цілий сектор економіки, довіривши його дрібним ділкам і організованій злочинності, які й клали собі в кишеню всю різницю між невисокою собівартістю і зростаючою через заборону ціною. 

Пам’ятаєте, на чому заробляв цілком реальний Аль Капоне? А що зробило доном "Хресного батька" Віто Корлеоне? 
...великими людьми не народжуються, ними стають, цю істину було стверджено ще раз у випадку Віто Корлеоне. Коли запровадили сухий закон і заборонили торгівлю алкогольними напоями, Віто Корлеоне зробив остаточний крок від цілком звичайного, хіба лиш трохи жорстокого бізнесмена до великого дона кримінального світу. Це сталося не за один день і не за один рік, але на кінець дії сухого закону і перед початком великої економічної кризи Віто Корлеоне перетворився на Хрещеного батька, на дона Корлеоне.
Почалося все досить банально. На той час у компанії «Дженко пура» вже було шість машин для розвозу олії. Через Клеменцу з Віто Корлеоне зв'язалися італійці-контрабандисти, так звані «халявники», що переправляли спирт і віскі з Канади. їм потрібні були машини й люди, щоб розвозити свій товар по Нью-Йорку. Вони й підшукували людей — надійних, обережних, а як треба, то рішучих і відважних. Висловлювали готовність платити Віто Корлеоне за машини і за його людей. Плата була така фантастична, що Віто Корлеоне звів до мінімуму торгівлю олією і передав людей й машини майже повністю в розпорядження контрабандистів.
...Скасування сухого закону завдало відчутного удару по його імперії, але він устиг вжити запобіжних заходів.
Ну... і цим все сказано?

Уроки на майбутнє

Тепер, у вигляді списку, короткі ремарки:
  1. Заборона ніколи не діє на всі 100%, завжди знайдеться "коротка дорога" для тих, хто готовий порушувати закон і платити. 
  2. Найбільш ефективно заборона працює на початку, але з часом способів її обходу знаходиться все більше.
  3. Що слабша потреба в забороненому товарі (економісти кажуть "вища еластичність попиту") і що більше ресурсів витрачається на заборону, то вона ефективніша.
  4. Ефективна заборона завжди підвищує ціну забороненого товару – продавці несуть додаткові ризики, за які хочуть отримати додаткові доходи.  
  5. Ефективна заборона заохочує виробництво вигідного/безпечного продукту: змінює структуру індустрії на користь тих його підвидів, які при нижчих ризиках дають більше прибутків – в даному випадку, дешевий у виробництві і компактний міцний алкоголь. 
  6. Будь-яка заборона унеможливлює контроль якості і структури продукту (і ведення статистики), чим і користується галузь. Оскільки якість коштує грошей, вона очевидно знижується. 
  7. Заборонена галузь приносить прибутки злочинцям, а не державі – і сприяє утворенню цілих тіньових концернів, які займаються групами схожих видів нелегальної діяльності і у вільний час заохочують корупцію. Так, Віто зміг вирости в дона на синергії логістики, легкої контрабанди і рекету з новозабороненим алкогольним бізнесом.
В третій частині – точніше, в кожній з міні-циклу статей – я планую звести всі ці уроки в один метод і по черзі пройтися по кожній можливій опції зі "списку гріхів" – до речі, якщо когось цікавить аналіз якогось іншого неочевидного "табу" (на зразок заборони бульбулізаторів, бультер’єрів і бульдозерів) – приймаю заявки