Недавно – а якщо серйозно, то вже цілих два тижні тому – у Правді я зауважив дуже цікаву колонку "Шокова терапія: міфи та реальність" і задумався.
Зі статтею я готовий погодитися. Був. Досить недовго.
Про шокову терапію
В Україні за часів президента Кравчука економічні реформи навмисне відкладали, аргументуючи це тим, що "шокова терапія" буде болісною. Як виявилося, поступовий шлях реформ, на якому наполягали тогочасні політики, був хибним, оскільки пізніше жодна реформа не була запроваджена, а час був втрачений.Так і є. Велика українська проблема — здається, ми так і не спромоглися довести до логічного завершення хоч один комплекс реформ. Пенсійну? Ха. Конституційну? Ха!! Навіть адміністративну так і не закінчили.
Одним словом, нестача реформ в організмі нашої країни — катастрофічна проблема. І з нею взагалі-то треба щось робити.
З аргументом трохи далі я якраз погоджуюся набагато менше:
Звісно, високі показники Росії пов'язуються з нафтою і газом. Проте відрив Польщі, яка утричі перевершила Україну, може бути пов'язаний лише із значно швидшим рухом до ринкової економіки, включно з отриманням членства в ЄС.
Оце, по-моєму — здоровенне перебільшення. Реформи, звісно, важливі — але точно не є єдиною причиною цього "відриву".
По-перше, стартові умови у Польщі в 1989му все ж були трохи кращими: вже на той момент в Польщі на 10% більшийВВП на душу населення і відчутно вищий рейтинг реформ (більш детально ми про нього ще поговоримо, нижче). Там, де Україна лише починала свій на суцільних "1", мінімальних оцінках проведених перетворень, Польща все ж мала певний початковий рівень: у них вже були елементи приватної власності і ринкових цін.
По-друге, не на користь України спрацювала географія. Зрештою, навіть у найгірші для Польщі часи вона лишалася сусідом більш відкритої Німеччини — і у 90х саме українці їздили до Польщі за товарами, не навпаки.
Тим не менше, ні стартові умови, ні близькість до цивілізації не можуть повністю пояснити нинішню перевагу Польщі. Чи Естонії. Чи навіть Білорусі.
Тим не менше, ні стартові умови, ні близькість до цивілізації не можуть повністю пояснити нинішню перевагу Польщі. Чи Естонії. Чи навіть Білорусі.
І дійсно, навіть якщо просто подивитися на оцей графік прямо з середини тієї колонки, відразу видно, що у нас щось не так з реформами і розвитком.
(дякуємо Правді за зображення)
При тому, що я як економіст та громадянин, погоджуюся з ідеєю статті, скажу чесно: вже на момент першого мого знайомства з цим графіком, я дивився на неї ДУЖЕ критично.
Чому? Бо стиль і емоції викликали у мене здоровенне відчуття deja vu.
Про економічний садомазохізм
Перший дзвіночок пролунав доволі рано:
Натомість прибічники швидких реформ переконували, що хоча деякі соціальні втрати були невідворотними, але швидший рух до ринкової економіки допоміг їх мінімізувати, скоротивши час переходу до ринку і знизивши опір номенклатури.
"Невідворотні втрати", "складні рішення", "непопулярні, але необхідні заходи"... така знайома історія.
інколи в українській політиці й публіцистиці з роками запізнення проявляються ідеї, які вже давно — довгі роки тому, у 2010, коли світ ще був молодим — святий кейнсіанець Кругман вже писав про любов серйозних, поміркованих державних діячів (і всіх, хто хоче такими здаватися) до жорстокої й болючої економічної політики.
Уявімо собі дискусію про необхідні реформи у сфері ДРБ — державного регулювання безробіття? досвіду республіканських білогвардійців? диких рожевих бегемотиків? — абсолютно довільної галузі, про яку ні економісти, ні звичайний виборець нічого не знає.
Що цікаво, в основному виборці живуть саме так: більша частина політичних програм і планів економічних реформ для них лишаються китайськими ієрогліфами. Кажуть, в українських виборах змагаються особистості, а не їх програми. Мало того, якщо глянути на цю досить давню колонку VoxUA, то і для партій їх передвиборчі документи мало що означають: кореляція між ключовими пріоритетами (таблиця 2, ближче до кінця статті) ніколи не опускається нижче за 0,3 і часто перевищує 0,5. Такого рівня вже не соромляться навіть в серйозних економічних моделях.
Повертаючись до нашої гіпотетичної ситуації, виборець не дуже добре розуміє ДРБ.
Візьмемо двох так само гіпотетичних політичних діячів, які говорять про економічну політику у цій сфері.
Політик А — такий собі "чувак" зі скуйовдженим волоссям — стверджує, що його варіант реформ зробить всіх щасливими, створить купу мільйонів робочих місць, скоротить соціальну нерівність і збільшить ВВП, зупинить війну на Донбасі і припинить появу озонових дірок.
ХА! — скаже виборець. Це радикал і популіст! До розмов про звільнення України від «паразитів» лишився буквально один крок!
Політик Б — поміркований дядько з сивим волоссям і неяскравим костюмом ціною в кілька ВВП на душу населення — пояснює: це перша проблема, яку ми маємо вирішувати, потрібно створити дієві механізми контролю, досягти максимальної дерегуляції й поліпшення інвестиційних умов для бізнесу і, зрештою, прискорити процес і зробити ці болючі і жорсткі реформи, щоб прокласти шлях до майбутнього країни, яку я бачу успішною, сильною європейською державою.
Виборець покиває спокійно головою, проставить галочки: "контроль" — добре, "дерегуляція" — добре, "інвестиції" — добре, "прискорити" — чудово, "болючі і жорсткі" — ну нехай: треба ж чимось платити за чудове майбутнє, успішною — добре...
В середньому — гарно, переконливо, помірковано. На популізм несхоже — причому якраз через словосполучення "болючі й жорсткі". Виборець (можливо, не в кожній кожній країні — згадаймо про радіоактивний попіл і Fox News) розумний і знає, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці і не дуже вірить в гітлерівську велику брехню.
Мало того, треба пам’ятати, що політики — просто просунуті виборці без особливого натяку на економічну експертизу, які теж оцінюють економіку з точки зору здорового глузду. Тобто простий, правдоподібний і навіть в чомусь справедливий наратив (як, наприклад, Грінспенівський лібералізм, австрійське невтручання чи — у свої старі часи — старе кейнсіанство) для них зрозуміліший і привабливіший за якусь з монструозних DSGE-моделей, ще більш складні моделі нового кейнсіанства чи навіть пояснювану "на пальцях" кругманівську пастку ліквідності і IS-LM.
Так, легендарні для декого економічні реформи Тетчер і Рейгана (як і кого не опитуй, все одно ці прізвища лишаються згори) якраз і були такими "жорсткими і болючими". Звісно, до дієвості цих реформ існує купа питань (Тетчер, Тетчер і Рейган), але сама легенда їх програм видима: "популізм закінчується, слід займатися серйозною, складною і необхідною роботою". Дуже серйозною [структурною] роботою. Для дуже серйозних людей.
Тепер кожного разу, коли я бачу такі історії — як і безсовісний популізм — в мене виникає ірраціональне бажання швиденько перевірити всі дані, моделі, посилання і припущення. І знаєте? Часто з цього виходить щось цікаве.
Нарешті ми перейдемо до найцікавішої з точки зору реальної аналітики частини.
Гіпотеза: реформи корисні для розвитку.
Необхідні (як мінімум) дані: оцінка реформ, оцінка розвитку, оцінка впливу інших факторів.
По-перше, коефіцієнт при gdp0 — значимий і негативний, що підтверджує ідею про "конвергенцію розвитку" пострадянських країн: більш розвинуті на початку 90-х країни далі економічно зростають повільніше. Скажу чесно, на точковому графіку цього так просто й не побачиш:
Коефіцієнт перед рівнем перетворень (змінна "reforms(-1)") — значимий і позитивний: для розвитку країни краще, якщо в неї будуть проведені всі необхідні реформи. В принципі тривіальний висновок: реформовані країни крутіші за нереформовані... якщо не зважати, що ми говоримо про зростання ВВП: виходить, що реформовані країни не лише мають вищий ВВП на душу населення, а й при цьому ростуть швидше. Нечесно.
Що виходить в сумі? Найкраще країні провести всі необхідні реформи в далекому минулому і аж після цього займатися економічним розвитком.
інколи в українській політиці й публіцистиці з роками запізнення проявляються ідеї, які вже давно — довгі роки тому, у 2010, коли світ ще був молодим — святий кейнсіанець Кругман вже писав про любов серйозних, поміркованих державних діячів (і всіх, хто хоче такими здаватися) до жорстокої й болючої економічної політики.
Уявімо собі дискусію про необхідні реформи у сфері ДРБ — державного регулювання безробіття? досвіду республіканських білогвардійців? диких рожевих бегемотиків? — абсолютно довільної галузі, про яку ні економісти, ні звичайний виборець нічого не знає.
Що цікаво, в основному виборці живуть саме так: більша частина політичних програм і планів економічних реформ для них лишаються китайськими ієрогліфами. Кажуть, в українських виборах змагаються особистості, а не їх програми. Мало того, якщо глянути на цю досить давню колонку VoxUA, то і для партій їх передвиборчі документи мало що означають: кореляція між ключовими пріоритетами (таблиця 2, ближче до кінця статті) ніколи не опускається нижче за 0,3 і часто перевищує 0,5. Такого рівня вже не соромляться навіть в серйозних економічних моделях.
Повертаючись до нашої гіпотетичної ситуації, виборець не дуже добре розуміє ДРБ.
Візьмемо двох так само гіпотетичних політичних діячів, які говорять про економічну політику у цій сфері.
Політик А — такий собі "чувак" зі скуйовдженим волоссям — стверджує, що його варіант реформ зробить всіх щасливими, створить купу мільйонів робочих місць, скоротить соціальну нерівність і збільшить ВВП, зупинить війну на Донбасі і припинить появу озонових дірок.
ХА! — скаже виборець. Це радикал і популіст! До розмов про звільнення України від «паразитів» лишився буквально один крок!
Політик Б — поміркований дядько з сивим волоссям і неяскравим костюмом ціною в кілька ВВП на душу населення — пояснює: це перша проблема, яку ми маємо вирішувати, потрібно створити дієві механізми контролю, досягти максимальної дерегуляції й поліпшення інвестиційних умов для бізнесу і, зрештою, прискорити процес і зробити ці болючі і жорсткі реформи, щоб прокласти шлях до майбутнього країни, яку я бачу успішною, сильною європейською державою.
Виборець покиває спокійно головою, проставить галочки: "контроль" — добре, "дерегуляція" — добре, "інвестиції" — добре, "прискорити" — чудово, "болючі і жорсткі" — ну нехай: треба ж чимось платити за чудове майбутнє, успішною — добре...
В середньому — гарно, переконливо, помірковано. На популізм несхоже — причому якраз через словосполучення "болючі й жорсткі". Виборець (можливо, не в кожній кожній країні — згадаймо про радіоактивний попіл і Fox News) розумний і знає, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці і не дуже вірить в гітлерівську велику брехню.
Мало того, треба пам’ятати, що політики — просто просунуті виборці без особливого натяку на економічну експертизу, які теж оцінюють економіку з точки зору здорового глузду. Тобто простий, правдоподібний і навіть в чомусь справедливий наратив (як, наприклад, Грінспенівський лібералізм, австрійське невтручання чи — у свої старі часи — старе кейнсіанство) для них зрозуміліший і привабливіший за якусь з монструозних DSGE-моделей, ще більш складні моделі нового кейнсіанства чи навіть пояснювану "на пальцях" кругманівську пастку ліквідності і IS-LM.
Так, легендарні для декого економічні реформи Тетчер і Рейгана (як і кого не опитуй, все одно ці прізвища лишаються згори) якраз і були такими "жорсткими і болючими". Звісно, до дієвості цих реформ існує купа питань (Тетчер, Тетчер і Рейган), але сама легенда їх програм видима: "популізм закінчується, слід займатися серйозною, складною і необхідною роботою". Дуже серйозною [структурною] роботою. Для дуже серйозних людей.
Тепер кожного разу, коли я бачу такі історії — як і безсовісний популізм — в мене виникає ірраціональне бажання швиденько перевірити всі дані, моделі, посилання і припущення. І знаєте? Часто з цього виходить щось цікаве.
Про корисність реформ
Нарешті ми перейдемо до найцікавішої з точки зору реальної аналітики частини.
Гіпотеза: реформи корисні для розвитку.
Необхідні (як мінімум) дані: оцінка реформ, оцінка розвитку, оцінка впливу інших факторів.
- Оцінка реформ у нас є: ЄБРР публікує оцінку процесу перетворень в 28 країнах (в тому числі й усіх, що нас цікавлять: Україні, Польщі, Росії) у різних галузях (приватизація, управління й реструктуризація підприємств, лібералізація цін, торгівля й обмін валют, конкурентна політика — я звів їх всі в один індекс шляхом середнього арифметичного) з 1989 року. Єдина можлива проблема — оцінки експерні, досить суб’єктивні і тому цілком можуть мати від’ємну цінність.
- Оцінка ВВП у нас теж є: Світовий банк публікує ДУЖЕ довгі числові ряди навіть для пострадянських країн. Я свідомо вибрав реальний ВВП на душу населення у доларах, щоб хоча б частково "відкинути" вплив демографії та інфляції. Плюс, тут були найдовші ряди даних — очевидно, в країнах, які щойно пережили розвал СРСР, не дуже ретельно ставилися до статистики.
- Оцінка впливу інших факторів... що сюди включати? Якогось абсолютно мейнстрімного підходу в економіці розвитку практично не існує, шукати свій спеціально для цієї ситуації — недоцільно (просто кажучи — відверто ліньки).
Всі потрібні дані (а ще один нікому не потрібний ряд індексу РВВП) я вже звів у маленьку й гарненьку таблицю Ексель.
Попередня література: існує, наприклад, Falcetti, Lysenko, Sanfey (2005). Їх модель мене серйозно бентежить через використання часу в регресії (причому, двічі) і мінімального використання інших змінних — але, на відміну від моєї, вона цілком неіграшкова, доросла і правильно науково оформлена.
Методика моделювання: найпростіша панельна регресія на основі всіх цих даних.
Автентичний файлик EViews можна знайти тут, беріть і користуйтеся. Про результати прошу повідомляти.
Автентичний файлик EViews можна знайти тут, беріть і користуйтеся. Про результати прошу повідомляти.
Серед "цікавих" параметрів, які можуть впливати на зміну рівня ВВП на душу населення — ВВП в найпершому році спостережень — так ми додаємо заодно тест моделі Солоу, рівень індексу перетворень на початку року, проведені протягом року реформи (в особі зміни рівня індексу перетворень) і, звісно, константа — бо кожна регресія заслуговує на свій перетин!
Результати: вийшло цікаво, але досить нерепрезентативно.
Детермінація моделі — всього-то 11%, тому жоден з висновків нижче не варто вважати хоч якоюсь мірою однозначним.
Основна змінна — diff_log_gdp, різниця логарифму ВВП — оцінює відсотковий ріст господарства (на одиницю населення) протягом року.
По-перше, коефіцієнт при gdp0 — значимий і негативний, що підтверджує ідею про "конвергенцію розвитку" пострадянських країн: більш розвинуті на початку 90-х країни далі економічно зростають повільніше. Скажу чесно, на точковому графіку цього так просто й не побачиш:
Коефіцієнт перед рівнем перетворень (змінна "reforms(-1)") — значимий і позитивний: для розвитку країни краще, якщо в неї будуть проведені всі необхідні реформи. В принципі тривіальний висновок: реформовані країни крутіші за нереформовані... якщо не зважати, що ми говоримо про зростання ВВП: виходить, що реформовані країни не лише мають вищий ВВП на душу населення, а й при цьому ростуть швидше. Нечесно.
Коефіцієнт при змінній diff_reforms — не дуже значимий і негативний: країни, які проводять реформи, ростуть погано. Що цікаво, залежність негативна і для її лагів: країни, які проводили реформи минулого року чи два роки тому, теж зростають гірше тепер (хоч значимість — важливість впливу — набагато менша за цьогорічне реформування).
Особисто я чекав вищої значимості, але в принципі готовий прийняти те, що реформи заледве пояснюють 11% зростання ВВП (до речі, жоден перебір методів не давав більше 18% детермінації).
Можливо, є проблема з оцінкою реформ — по-моєму, експертна оцінка в стилі "від 1- до 5+" не може давати адекватних результатів. Що цікаво, проведений заодно тест Грейнджера з двома лагами показує односторонній причинно-наслідковий зв’язок: причина — зміна ВВП, а наслідок — експертна оцінка реформ. Сумно? Так. Дивно? ...не впевнений.
