Живучи на піку 2.2: Quo Vadis - Конфлікт

(якщо хтось не прочитав частину 2.1 і більш загальний вступ — вона тут)

Як ще може закінчитися демографічний обвал? 

Військовий конфлікт

Інколи країни воюють. Частіше — ні. 

Навіть найбільш вороже налаштовані до нас країни зупиняють можливі втрати і сумнівні перспективи успіху: якщо самоназваний ворог не має шансів на перемогу, він не нападатиме.

Але шанси залежать від співвідношення сил, яке залежить від кількості населення.

Отже, уявімо дві гіпотетичних країни, зелену і червону:

Мирна зелена країна — симпатична, ліберальна і багата країна, яка, на жаль, переживає не найкращу демографію. Її населення зараз — 52 мільйони при катастрофічній фертильності в 0.92 новонароджених на одну жінку, активна армія — 555 тисяч людей, бюджет на оборону — 2.7% ВВП або 45 мільярдів доларів. Фертильність в країні, слава профільній богині Гу-Самсеунг, не падає ще більше. Довгостроково економіка росте на шалених 2% щороку, як у 2019, але цей рівень зафіксували ще до початку падіння населення. Тим, хто впізнає в описаному гіпотетичному прикладі Південну Корею, мушу нагадати, що будь-які схожості з реальними країнами випадкові.

Червона країна — дім тоталітарних комуністів: невелика, бідна і мілітаризована країна з крихітним ВВП, некомфортними умовами проживання, гігантською армією... і досить пристойною фертильністю. Її населення — 25 мільйонів, остання записана фертильність — 2.0, і комуністична влада абсолютно не соромиться примушувати населення заводити дітей силою. При цьому її армія налічує 1.3 мільйона людей (так, це кожен 20-й) і фінансується 4.9% від ВВП країни, або крихітних 1.6 мільярдів доларів США. Економіка при цьому росте під мудрим керівництвом великого лідера™ і могутньої комуністичної партії™ на цілий 1% в рік (і це ще дуже оптимістичний прогноз). Якщо ця комуністична діра щось вам нагадує... це теж абсолютно випадково. 

На початку 2020, "нульовому" для нас році, червоним нападати на Зелену країну — божевілля. Якщо оцінювати боєздатність армії за щойно вигаданим мною показником, Зелена країна може виставити на поле бою 25 квадрильйонів людинодоларів, а Червона — всього 2 квадрильйони: за рахунок куди вищої забезпеченості Зелена армія має в 10 разів вищу сумарну і дуже гіпотетичну боєздатність. Але з часом...

Населення Зеленої і Червоної країн

Населення і трудові ресурси Зеленої країни в середньому зменшуються на 2.6% щороку, що скорочує ріст ВВП на 1.8% (стандартний коефіцієнт — 0.7, його ніхто не перераховує мало не з часів Солоу), до 0.2% річних. Економіка все одно росте, а з нею пропорційно ростуть і бюджети на оборону.

Але бюджети червоних ростуть швидше. І навіть якщо взяти ще більш нищівні припущення і вважати, що "комуністи" взагалі не ростимуть економічно — все одно їх армія не буде скорочуватися так, як армія зелених.

	Зелена			Червона
	Військові	Бюджет	"Боєздатність"	Військові	Бюджет	"Боєздатність"
2020	555 000	45 млрд $	25.0 кв.	1 300 000	1.6 млрд $	2.0 кв.
2050	252 000	48 млрд $	12.0 кв.	1 300 000	2.2 млрд $	2.8 кв.
2095	106 000	52 млрд $	4.0 кв.	1 300 000	3.4 млрд $	4.4 кв.

До 2050 вигаданий показник боєздатність вигаданої зеленої країни знизиться вдвічі разом з кількістю працездатного населення. Для того, щоб армія і її сила не зменшилася, потрібно буде залучати до захисту країни все більшу частку жителів чи виділяти все більшу частку ВВП — а це не можна робити вічно.

Можливі втрати з кожним поколінням будуть все менше стримувати Червоних: їх супротивник виглядає все слабшим. До 2095 Червона країна вже переганятиме Зелену не лише за розміром армії, а й за її умовною боєздатністю. Можливо, червоні лідери почекають ще кілька років для надійності або почнуть конфлікт на десятиліття раніше.

Можливо навіть, вони нападуть зарано і Зелена країна зможе відбитися. Але війна буде.

Більший технологічний чи економічний розрив може хіба що подарувати додаткові кілька років, але не врятувати остаточно. Якщо фертильність не збільшиться, все закінчиться погано.

А найсмішніше те, що весь цей час у гіпотетичній Зеленій країні росте ВВП на душу населення і  рівень життя: ВВП повільненько росте, населення стає менше, кожному дістається все більше чудових штук. За цих припущень ВВП/душу в К... Зеленій країні в 2050 досягне 74 тисяч доларів США — а боєздатність країни в той же час знизиться вдвічі.

Як це відбуватиметься?

Голосно і різко, але не зразу.

Розвинуті західні країни в середньому не дуже захоплюються мілітаризмом: населення складно переконати, що потрібно їхати кудись далеко і вбивати жителів іншої країни (і, що не менш важливо, бути вбитим). Але нерозвинуті і незахідні країни з ними все одно не воюють — економічна перевага розвинутих країн настільки велика, що жодна мілітаризація не допоможе їх ворогам. 

Війни дуже рідкісні — військова перевага розвинутих країн служить фактором стримування для менш розвинутих, а сам колективний захід і сам може себе стримувати, бо дуже вже любить мир і процвітання.

Але по мірі того, як західні армії будуть слабшати, мілітаристи-диктатори будуть лякатися все менше. Конфлікти будуть масовіші — не обов'язково успішні, але точно не дуже приємні для населення. 

Бідні традиційніші країни з хорошою демографією будуть набирати вагу на міжнародній арені так само, як західні чи азіатські країни з поганою демографією будуть її втрачати. Не обов'язково навіть воювати безпосередньо — економічна і політична сила цих країн теж ростиме. Колективний захід, який матиме все менше і менше сил і бажання визначати міжнародну політику всього світу, буде все частіше самоусуватися. 

Північна Корея (1.93) з часом може задуматися про приєдання Південної Кореї (0.92). Курди (якщо орієнтуватися на середнє для Іраку — 3.6) матимуть більше шансів в безнадійній сьогодні боротьбі проти Туреччини (2.1). Китаю (1.7) з роками буде простіше забрати Тайвань (якщо вірити посиланню на ЦРУ — 1.07) чи ліквідувати остаточно автономію Гонг-Конгу (1.1): навіть країни з поганою демографією мають перевагу, якщо у їх супротивників все ще гірше. 

Фундаменталісти на зразок Талібану чи ІДІЛ/ISIS, в яких народжуваність просто недосяжна, теж будуть поводитися все сміливіше.

Добре, що великі, світового масштабу конфлікти за цим сценарієм нам не світять. Китай (1.7) не почне світову війну проти США (1.7). Росія (1.5) не може загрожувати Європі (1.5) і має майже непомітну перевагу над Україною (1.2) — зате зазнаватиме тиску з боку сусідського Казахстану чи Монголії (в обох — 2.9). Навіть Ізраїль (3.0) не воюватиме більше з сусідніми арабськими країнами — у Єгипту, Йорданії, Сирії і Лівану аналогічна фертильність.

Якщо коротко — війн і конфліктів ставатиме більше. В деяких випадках, де демографічний розрив вже дуже великий, вони майже неминучі. В інших можна чекати просто добровільного відходу розвинутих країн від ролі гаранта миру і прав людини — а їх роль займатимуть країни з іншими цінностями, якщо такі будуть.

Живучи на піку 2.1: Quo vadis - Фертилекратія

Отже, ми вимираємо і вже в наступному поколінні практично в кожній розвинутій країні буде набагато менше населення. При цьому зараз ніяких проблем ще нема (2018 року все ще ок, якщо ви не в Японії, ЄС чи Україні), а коли вони нарешті з'являться, прийдуть не зразу і надовго (симуляції показують, результати приходять з запізненням на 20 років) — населення буде скорочуватися по інерції роками навіть якщо вийде виправити проблему.

Для традиційного економіста обвал фертильності не виглядає проблемою: економіку він зачіпає тільки опосередковано, за рахунок трудових ресурсів, в улюблених грошах не вимірюється, і взагалі більше варта уваги якихось... пффф, соціологів.

Але ми хто завгодно, але не традиційні економісти – тому ми подумаємо, як це все закінчуватиметься.

Перерозподіл всередині країни

Є цікавий непомітний механізм, який псує мою віру в вимирання. Трохи. Не сильно.

Як мінімум, він відповідає на останній пафосний твіт Ілона Маска.

В неоднорідному суспільстві фертильність парадоксально схильна рости сама по собі. 

(1) Фертильність нерівномірна між демографічними групами. Кожна окрема категорія населення має свою фертильність і народжуваність, які часто дуже сильно відрізняються від середньої по країні. Якщо брати США, при середній фертильності в 1.72 за 2018 залежно від походження фертильність може сягати від 1.53 (це азіати) до 2.1 (гавайці) — розкид від -12% до +22% середнього. В древньому дослідженні релігійності (2006) розкид між атеїстами і католиками сягає 28% середньої фертильності, між людьми, для яких важлива і неважлива релігія — 40%. В Ізраїлі, який ми вже згадували як країну, де жодна з категорій населення не вимирає, теж існує різниця: ультра-ортодоксальні хасиди народжують в середньому вдвічі більше, ніж решта іудеїв. 

(2) Фертильність всередині демографічних груп стабільна і частково передається "генетично". В цілому, культура різних груп змінюється плавно і переживає зміну поколінь: батьки вчать дітей своїм прикладом, і підтримують послідовність поколінь. Католики передають дітям у спадок не лише активи, а й схильність бути католиком і приймати католицький стиль життя — і, відповідно, католицьку фертильність. Демографічні показники, звісно, не передаються на 100% — але і не на 0%.

На схемі нижче можна побачити, як виглядатиме населення країни з фертильністю рівно в 2.0:  "зелена" половина населення має фертильність в 3.0, а "червона" — в 1.0. В розрізі одного покоління фертильність дійсно буде зберігатися на рівні оцінок, але далі "зелених" ставатиме все більше, а червоних — все менше, і з часом червоні або змінять свою демографію, або перестануть бути проблемою.

А фертильність росте від 2.0 до 2.9 за три покоління — і продовжує з кожним поколінням наближатися до характерного для більш фертильної частини населення показника у 3.0.

Фертильність в неоднорідній країні

В результаті "зелені" групи, в яких більша фертильність, з часом становлять все більшу і більшу частину населення: вони передають високу фертильність у спадок більшій кількості дітей — а в той же час вже менша частина дітей успадкувала низьку фертильність від своїх "червоних" предків. В наступному поколінні демографічні групи з високою фертильністю, які ретельніше народжували дітей, займають ще більшу частину населення — і якщо повторювати це покоління за поколінням, будуть важити все більше.

При цьому росте загальна фертильність: "червоні" групи, в яких аномально маленька фертильність, будуть займати все меншу частку і все менше псуватимуть статистику; "зелені" групи, в яких фертильність аномально висока, будуть рости і впливатимуть на статистику все більше. 

Цей фактор може бути настільки сильним, що за розрахунками у статті, з якої я взяв цю ідею (Collins&Page, 2019) вже до 2050 демографія в Європі може повністю виправитися, а населення світу ніколи не стабілізується (і слава всім вищим силам — нам ще Сонячну систему колонізувати!).

Звісно, в цій моделі неможливий той демографічний перехід, який ми вже побачили і прожили: демографічні категорії з високою фертильністю вже давно мали б видавити своїх менш старанних конкурентів. 

Але сценарій заслуговує на згадку за свій оптимізм.

Як це відбуватиметься?

Плавно і непомітно, носії високої фертильності набуватимуть все більшої ваги в суспільстві — а носії низької фертильності зникнуть разом зі своїми інститутами, культурами і звичками.

Демократи почнуть раз за разом програвати вибори у США, бо виборці Трампа народжують більше (що дуже дивно, бо наскільки я знаю, виборці Трампа в середньому ще й старші). У Франції, де імігранти з мусульманських країн заводять в півтора рази більше середнього дітей, правляча нині En Marche! чи їх ідейні наступники зі звичкою протиставляти себе ісламу програють вибори крихітному сьогодні Союзу Демократичних Французьких Мусульман або, імовірно, якимось ще більш радикальним мусульманам. В Україні все глухо.  

На колективному Заході залишаються всілякі фундаменталісти, віруючі, бідні, імігранти і ідіоти, як у знаменитому фільмі. Зникають атеїсти, освічені, успішні і свідомі громадяни. 

З часом все більш домінуючі фундаменталісти починають визначати політичний порядок денний: їх партії або партії, які починають орієнтуватися на їх інтереси, перемагають на виборах. Ці партії прийдуть до влади з цінностями і уявленням про світ домінуючих демографічних груп — які зазвичай досить слабо сполучаються з космополітичним лібералізмом. 

Це ще не кінець сучасного Заходу, але новий Захід більше не буде схожим на ліберальну і толерантну сучасність: фундаменталісти будуватимуть нове суспільство на основі своїх принципів так само, як ми будуємо його зараз на основі західних цінностей.

Нашим дітям та внукам жити у цьому світі буде так само некомфортно, як у нашому живеться фундаменталістам. І ще більше.

А, так. Це один з найбільш оптимістичних сценаріїв.

Наступний - війна і міжнародні конфлікти - песимістичніший.

Живучи на піку 1.5: як це все працює, лаг і 90-і

В попередніх серіях:

• Ми вимираємо! Ми — Європа, Японія і Україна
• Ми теж вимираємо! Ми — весь розвинутий світ, крім Ізраїлю

Я б радив їх глянути, якщо ще не читали — інакше для чого вам це детальне пояснення?

В кількох розмовах підряд виявилося, що народжуваність далеко не таке очевидна штука, як мені здавалося: одна справа — вигадати резонансний заголовок і підкласти під нього правильні цифри, інша — доводити очевидні для тебе речі бездушною статистикою. Так що будемо розбиратися разом.

Опис фертильності (так я її принципово буду називати далі) з офіційного сайту Світової Організації Здоров'я виглядає так: 

The average number of children a hypothetical cohort of women would have at the end of their reproductive period if they were subject during their whole lives to the fertility rates of a given period and if they were not subject to mortality. It is expressed as children per woman. The total fertility rate is the sum of the age-specific fertility rates for all women multiplied by five. The age-specific fertility rates are those for the seven five-year age groups from 15–19 to 45–49.

Отже, фертильність — кількість дітей в житті гіпотетичної звичайної жінки, яка проживає звичайне життя. Він рахується на основі досить стандартних даних народжуваності — кількості новонароджених на 1000 жінок (чи людей) — для зручності розділених на 7 вікових категорій: 15-19, 20-24, 25-29, 30-34, 35-39, 40-45 і 45-49. Якщо помножити їх на 5 (бо з цією народжуваністю жінка проживає не 1 рік, а 5) і поділити на 1000 для розмірності, ми дізнаємося, скільки дітей матиме ця гіпотетична Бекі чи Карен за п'ятирічний період — а якщо їх всіх додати, дізнаємося, скільки у неї дітей буде за ціле життя. Мені здається страшенним сексизмом, що чоловіків ніхто не рахує.

Якщо подивитися на результати розшифровки фертильності для США у 2019 на схемі трохи вище, можна побачити, як народжує звичайна жінка в цій країні: дуже рідко в підлітковості або після сорока, просто рідко в 20-24 чи після 35 — а от протягом "пікового" для сім'ї періоду від 25 до 34 дитину народить майже кожна "звичайна" жінка. В сумі ж отримуємо, 1.7 — те ж саме число, яке дає Світовий Банк, наше офіційне джерело статистики.

Демографічні піраміди і ромби?

Це все дуже добре, запитаєте ви, але для чого було в цьому розбиратися? 

Маючи всі демографічні дані можна зробити симуляцію населення гіпотетичної країни, яка має структуру народжуваності і смертності, як у США. Правила прості: (1) починаємо в країні, в якій рівно по 1000 людей будь-якого віку до 50; (2) жінки народжують чітко відповідно до вікової структури фертильності у США, але в середньому народжуючи за життя 2.2 нащадків; (3) люди помирають після досягнення 50-річного віку відповідно до структури смертності у США так, що очікувана тривалість життя виходить майже 79 років.

За триста років, поки триває наша симуляція, населення гіпотетичної країни виросло з 78 тисяч до 194 тисяч, а народжуваність і смертність, які спочатку дико коливаються через наші дивні стартові умови, стабілізуються на 14.5 і 12.4 відповідно. Різниця між народжуваністю і смертністю збільшує населення на 0,3% щороку — а демографічна піраміда виглядає, як і підказує назва, пірамідою.

Демографія здорової країни

Якщо ж за тих же умов фертильність встановити на рівні 1.7 — країна повільно вимирає: щороку помирає 13.2 осіб з тисячі, народжується близько 10, і населення постійно падає. За 300 років, на які розрахована моя симуляція, кількість жителів країни знижується з 78 до 17 тисяч людей — на 0.5% в рік.

А демографічна піраміда цієї країни виглядає, як вже гарно знайомий нам по Європі "ромб": невелика кількість дітей, багато пенсіонерів, наймасовіша категорія населення — на порозі старості. 

Демографія країни-курця

Але найцікавіше — що відбувається, коли країна зі здоровою демографією раптом стане курцем.  

Момент "Х"

Як фертильність, яка знижується до 2.0 і менше, має зрештою викликати зменшення народжуваності? Цього я на пальцях пояснити не зміг (пальці, як виявляється, взагалі поганий статистичний ілюстратор) — тому покажу зараз.

Тепер в нашій гіпотетичній країні все відбувається трохи по-іншому: першу сотню років вона живе за сценарієм здорової демографії (фертильність чітко 2.2, відчутно більше за необхідний для відтворення населення мінімум), потім на сотому році свого існування миттєво, буквально за один рік переходить до сценарію повільно вимираючої країни з фертильністю 1.9 і проклятим демографічним ромбом замість піраміди.

Катастрофа настає в рік Х=100 

І ось сюрприз: після провалу фертильності нижче рівня відтворення країна зовсім не відразу починає вимирати! В нашій моделі є років 20, коли країна вже абсолютно приречена — але демографічна статистика продовжує показувати бадьору картину природного приросту: народжуваність досі перевищує смертність щороку до Х+21.   

На центральній демографічній піраміді (через 50 років після моменту Х) ми як на археологічних розкопках можемо побачити весь перебіг катастрофи за її відбитком на демографічній піраміді. Спочатку, на позначці №1, кількість народжених обвалюється разом з фертильністю — це вимагає абсолютно нереалістичного сценарію на зразок отруйного газу, а не інституційних та культурних змін, які вважаю причиною наших проблем, але так ми так припустили. 

Потім, по мірі того, як все більше народжених при здоровій демографії жінок досягає повноліття і починає заводити дітей, народжуваність збільшується — молодих матерів за інерцією стає все більше з кожним роком. Потім, на позначці №2, дітей починають заводити вже менші когорти жінок, народжених після катастрофи — і народжуваність падає. На третій і вже невидимій на графіку (ці діти ще не народилися) четвертій позначці цикл повторюватиметься вже з внуками останнього покоління перед катастрофою, але з меншою амплітудою. Потім, з усе меншою амплітудою, з правнуками, пра-правнуками і далі...

Анотована демографічна "піраміда" через 50 років після катастрофи

    

При цьому смертність з моменту катастрофи до пори тільки росте. Смертність — звичайний дріб: чисельник, кількість смертей, почне знижуватися тільки через 50 років, коли постаріють і почнуть помирати діти пост-катастрофи; зате знаменник за рахунок нижчої кількості новонароджених стає все меншим. Великі когорти "бейбі-бумерів" вимирають стабільно і навіть в чомусь елегантно, але ділимо ми їх на все менше число живих — і так виникає ілюзія росту смертності.

В той же час інший подібний дріб — народжуваність — падає, хоч і повільно: чисельник різко обвалився, потім трохи коливається по мірі того, як починають заводити дітей великі (діти, внуки і правнуки останнього покоління перед Х) і маленькі (перше покоління після, їх діти, внуки і т.д.) когорти; а знаменник повільно зменшується разом з кількістю населення.

Народжуваність і смертність, детально.
Момент Х можна побачити по гігантському обвалу народжуваності

Але тільки через 20 років менша кількість новонароджених нарешті перестає компенсувати ріст смертності і статистичні органи нашої країни з великим здивуванням констатують катастрофу.

Яка насправді відбулася ще тоді, коли ці службовці ще в школу ходили.     

90-і: Україна і Україна*

І ось тут ми переходимо до теми великої суперечки на тему демографії 90-х, яка і переконала мене, що я не до кінця розумів, про що пишу.

Стандартна ідея про 90-і в Україні — економічна ситуація настільки дестабілізувалася, що люди просто перестали заводити дітей. І дійсно: кількість дітей на жінку до початку 90-х коливається трохи нижче за 2.0, а далі падає щороку — і початок 2000-х ми відсвяткували "рекордом" в 1.08 немовлят на середню жінку.

Але чи все було добре до 1990?

Щоб відповісти на це питання, ми примусимо нашу симуляцію показати, як виглядає демографія в Україні*, в якій в 90-х не було падіння народжуваності — фертильність впала до 1.85, рівно як в Україні у 1990, і з того часу так і не змінювалася. 

В Україні* так само, як і в реальній Україні, всі 90-і відбувається падіння населення. Тут народжуваність теж продовжує падати до самого початку 2000, а смертність сягає піку в кінці 2000-х — хоч картинка набагато плавніша, а піки не такі гострі. Розрив так само скорочується і досягає мінімуму в ранніх 2010 — тільки в Україні*, де фертильність стабілізувалася, падіння населення тимчасово зупиняється.

Тому ні, демографічна криза 90-х в Україні все таки була неминучою ще задовго до початку самих 90-х — а жахливі економічні та соціальні умови тих років її тільки погіршили.

А в якості суперприза ось приріст населення України в цій моделі, якщо раптом в 2021 році демографія якось стабілізується. Нас в будь-якому випадку чекає погіршення народжуваності в найближчі кілька років (саме починає заводити дітей крихітна когорта народжених в 2000-і) потім знову часткова стабілізація в 2030-х (це народжуватиме вже більша когорта дітей піку фертильності в 2010-х). А далі все залежить від того, на які показники фертильності нам вдасться вийти.

При сучасному рівні фертильності ріст населення нам не світить більше ніколи, хоч з часом темпи падіння трохи уповільняться. При стабілізації на 1.7 немовлят з розрахунку на звичайну жінку в Україні буде кілька років стабілізації на піку кінця 40-х, а якщо вийде повернути небачені ще з радянських 60-х показник в 2.2 дитини — демографічна ситуація почне виправлятися вже після 2040.

Втім, я не вірю в здатність України виправити демографічну катастрофу хоч трохи більше, ніж в можливості колективного Заходу — а у нього я не вірю зовсім. 

P.S. 0.92 — вітаємо рекордсменів з Кореї!

А для тих, хто любить бачити в Україні велику зраду: так, все погано, але погано всюди — але ні, ми і близько не найгірші. 

Давайте привітаємо Корею, яка змогла досягти рекорду народжуваності в 0.918 дітей на одну жінку в 2019. Якщо не рахувати Гонгконг і Макао в ранніх 2000-х (пташиний грип і масові протести), це найнижчий рівень фертильності за всю історію цього показника. 

А для того, щоб збільшити народжуваність мінімум вдвічі (!), там збираються розширити програми з догляду за дітьми молодшого шкільного віку і збільшити доступність няньок на цілий день, щоб сприяти залученню жінок до економічної діяльності (!). 

Правильні пріоритети. Як вибирати штори, які по кольору підходитимуть до оранжевуватого відблиску від пожежі.