Отже, сучасний провал народжуваності в успішних країнах може закінчитися двома способами: якщо порівняно фертильні традиційні демографічні групи просто замістять собою більш сучасне і менш фертильне населення або якщо порівняно фертильні країни (через традиційність, бідність чи просто успішнішу політику) перехоплять першість в світі військово чи політично.
В будь-якому випадку неефективні (на жаль) сучасні інститути втрачаються: в першому їх замістять культурні норми маргінальних зараз соціальних груп, а в другому — норми іншої країни.
Але що буде, якщо взагалі нічого не зміниться?
Статус кво і глобальне вимирання
Якщо все йтиме, як йде, можна очікувати, що фертильність з часом впаде до загрозливих рівнів буквально всюди. І тоді сучасна західна модель, яка дозволяє закривати демографічні дири мігрантами, закінчиться.
Це оптимістична картина, яку мені раз за разом повторюють у відповідь на мої злегка божевільні сценарії: Захід продовжує розвиватися західним шляхом, не переживаючи особливо через демографію і закриває дефіцит працездатного населення імміграцією. В ідеалі — вічно.
Але це вимагає наявності стабільно демографічно успішних країн, які б так само вічно постачали мігрантів на захід. А попри те, що стабільний потік мігрантів не пересихає, насправді таких нема. Якщо глянути на статистику зі США, країни походження мігрантів постійно змінюються по мірі того, як сучасний соціальний порядок захоплює все нові і нові країни: спочатку це була Європа (в 1960-х — 84% мігрантів, зараз — 13%), далі — Мексика (30% в 2000 і 25% зараз), а останній на черзі великий донор — Китай і Пд.-Сх. Азія (28% у 2018). Для контексту, Європа як регіон досягла рівня вимирання в кінці 1980-х, Східна Азія — в 90-х (зокрема, Китай — в 1992), Латинська Америка — зараз, а Південна Азія має почати вимирати до 2025.
На черзі — арабські країни і Африка.
При цьому зовсім не очевидно, що вони повторять долю решти світу: так, країни з фертильністю до 5.0 у 1960-му зараз в середньому вже добралися до рівня невідтворення, але це не значить, що бідніші і плодовитіші в демографічній статистиці країни теж скотяться до характерних для розвинутого Заходу чи доганяючого Сходу рівнів. Особливий африканський чи мусульманський шлях може дати особливі результати. Правда ж? Ну правда?
Якщо звести в один гігантський графік всі річні зміни в фертильності, можна зауважити, що динаміка майже не залежить від її стартового рівня. Народжуваність падає рівномірно, злегка стабілізуючись тільки на лівій стороні графіка, нижче позначки "2" — де найменш демографічно успішні країни дають свій останній бій, і опускатися вже просто нема куди.
На цьому графіку нема якоїсь помітної плями країн, які змогли стабілізувати високу народжуваність. Це вже абсолютно точно не вдалося Латинській Америці чи Азії — і можна очікувати, що це так само не вдасться мусульманам чи африканцям.
Більше того, простенька регресія зі смішною прогнозною силою натякає — на переконливі чи тим більше остаточні результати їй не вистачає R2 — що падіння фертильності залежить від її значення в попередньому році (більша фертильність – вище падіння), але не від самого року.
Що це означає?
Країна з фертильністю, припустимо, 4.0 в 1960 (наприклад, Нова Зеландія – вона перетнула рівень вимирання у 1982) падає в цілому так само, як країна з фертильністю в 4.0 у 1980 (наприклад, Бразилія – вона перетнула рівень вимирання у 2006), у 1990 (Катар почав вимирати у 2012, а Ель Сальвадор і Індія досі тримаються... заледве).
І те, що очікує далі країни, які мають фертильність 4.0 в 2019 — Маршалові острови, Мадагаскар, Еритрея, Руанда — в цілому повторюватиме долю всіх тих, кого ми вже бачили раніше. Пройде 20-30 років, і їх демографія досягне того ж загрозливого рівня.
Тому ні, якщо все буде йти так, як йде — захід не врятують мігранти, ні африканці, ні мусульмани. Вони повторять той самий шлях, на який на 20, 30 чи 40 років раніше стали азіати і латиноамериканці.
Араби не показують на графіку особливої передбачуваності — але поки що не вибиваються з загальної тенденції і коливаються між вже існуючими в історії сценаріями. Якщо остання "хвилька" пов'язана з демографічними процесами (великі покоління народжують більше і т.д.), а не падінням якості і "західності" життя в регіоні, вони почнуть вимирати ще до 2040.
Жителі південної і східної Африки зараз йдуть буквально по стопам південно-азіатських країн з запізненням на 30 років, а центральної і західної — на 40. Якщо динаміка збережеться, вони дійдуть до рівня вимирання десь у 2050-2065х (точніше сказати неможливо: базові для прогнозу країни Пд. Азії в 2019 опустилися всього до 2.3, але тренд на вимирання чіткий)
Згодом населення почне падати всюди. Перетин фатального рівня 2.1 (в нашій моделі, де не було смертності жінок фертильного віку — 2.0) призводить до падіння кількості населення через 20 років, а працездатного населення — вже через 15 і незалежно від моделі.
Тобто, десь до 2070-го зникнуть останні регіони, які зможуть без проблем постачати мігрантів на захід. При цьому на той момент розвинуті країни вже десятиліттями битимуться між собою особисто за кожного мігранта працездатного віку — те, що вони існують, не значить, що їх вистачить на всіх.
І десь цю позначку можна вважати останнім роком, коли може хоч якось існувати сучасна західна цивілізація. Далі – тільки якщо хтось зробить висновки і радикально поміняє демографічну політику.
Немає коментарів:
Дописати коментар