Оффтоп: Іронія ракетних обстрілів

або бомбочку під йолочку

В четвер, 29 грудня, росіяни обстріляли Україну ракетами: поранено 5 людей. В п'ятницю, 30 — побомбили "шахідами", здається, обійшлося без жертв. В суботу, 31 грудня, 22 людини постраждали і 1 померла через ще одну російську ракетну атаку. В новорічну ніч — новий "приліт", звісно, є пошкодження, але нема поранених.

Чому Росії так важливо залишити нас без світла і совєтського олів'є 1 січня?

Соціологія Нового Року

Свіжих даних військового часу, звісно, не вистачає як завжди — але у нас є всі красиві чиселка від Київського міжнародного інституту соціології (я їх люблю!) до 2021 року включно. 

Зелені лінії в верхній частині графіка — найпопулярніші в Україні великі християнські свята: Великдень (65-72% в 2021) і Різдво (63-66%). Падаюча червона група нижче — історично совєтські свята, Новий Рік (55-58%) і День Перемоги (18-30%). Синя група внизу, яка показує єдиний на графіку серйозний ріст — патріотичні свята, які тільки зараз набувають популярності: День Незалежності (31-37%), День захисників України (21-29%) і День Конституції (9-14%). Великий розкид пов'язаний з тим, що КМІС провів два опитування в лютому і квітні 2021. 

Падіння важливості совєтського Нового Року для українців не настільки показове і красиве, як для "дня побєди", але мало чим відрізняється в фактичних цифрах: обидва свята втратили за десятиліття з 2011 третину аудиторії (релігійні Різдво чи Пасха — менше п'ятої частини).  

Чому я називаю Новий Рік в його сучасному вигляді радянським винаходом? Краще хай про це скаже людина, яка, на відміну від мене, цим займається професійно:

Олена Чабанюк: Я маю на увазі радянську ритуалістику. Різдво, як основне річне свято для східних слов’ян і для європейців, було скасовано через декілька тижнів після Жовтневого перевороту. Змінився календар, велася антирелігійна пропаганда і майже 20 років намагалися боротися з Різдвом.
– Раніше українці його святкували 25 грудня?
​Олена Чабанюк: За старим календарем, а за новим це вже 7 січня. Тобто змінився не тільки календар, а змінилася ця культурна, ритуальна, святкова парадигми. З 1917 по 1935 рік із Різдвом боролися, але нічого не змогли зробити, тому що свято вже набуло поширення і полюбилося дітям. З’явилися різдвяний Дід, ялинка. ...
– Тобто боролися, а потім вирішили очолити, бо нічого не виходило?
Олена Чабанюк: Саме так і зробили. Так ось, у газеті «Правда» 28 грудня 1935 року вийшла стаття «Організуємо нашим дітям щасливу ялинку». Вже через три дні від Далекого Сходу до Збруча в усіх «червоних куточках» – місце при кожному підприємстві та житловому об’єднанні обов’язково, де висіли портрети Сталіна, Леніна, Маркса й Енгельса, – стояла ялинка, яка раніше була заборонена, та прикраси. За декілька років починається впровадження Нового року з Дідом Морозом, червоною зіркою. Також був змінений кулінарний код. Якщо на Різдво була кутя та узвар, то тут з’явилися шампанське та олів’є.

Що зробить 2022 і нинішня війна з залишками цієї атрибутики... їх після війни, мабуть, прийдеться шукати з мікроскопом — мало що дерусифікує і десовєтизує так, як російська ракета виробництво СРСР, направлена в твій дім.

Отже, в Україні Новий Рік велике, важливе свято, але не те, щоб най-найважливіше навіть серед зимових — Різдву він програє без шансів. 

А що ж на территорії Росії?

А там все зовсім по-іншому.

На відміну від порівняно однорідної релігійної України, росіяни не дуже серйозно ставляться до Різдва чи Пасхи: їх вважають важливими святами всього 17% і 31% респондентів їх місцевої соціологічної помийки відповідно. Ід аль-адху, найбільше мусульманське свято — 5%.

У росіян нема патріотичних свят: "День Росії", їх дещо іронічний аналог нашого Дня Незалежності — 6%. 

Основний масив найважливіших російських свят — досі совєтський. День перемоги (67%, але треба розуміти можливість махінацій: матеріал опублікований 5 травня), Новий Рік (63%), Міжнародний жіночий день (25%), День защітніка отєчєства (15%) і навіть Річниця Октябрьської революції,  яка святкується в листопаді (4%).  Просто на території Росії багато симпатиків СРСР — КПРФ там друга за популярністю партія, з 20% голосів виборців.  

Більше того, Новий рік — найпопулярніше свято взагалі: його відзначають 96% респондентів проти 95% для Дня побєди. Для порівняння Різдво святкують всього 77% — і Новий Рік є однозначно найбільшим серед зимових святкових днів.

Власне так, як це було в СРСР: пройшло 30 років, як його закопали, і нічого не помінялося: зомбі-вірус досі сидить в їх мозку. А Новий Год з йолочкою, дєдушкою Морозом і Снєгурочкою, "Іронією долі", мандаринами і олів'єшечкою в цьому дивному світі — свято, без якого зима не може вважатися справжньою.

Ці !?№%і влаштували 4-денний ракетний терор не для того, щоб знищити чи залякати українців — вони просто не знають, хто ми такі. Росіяни мучать повітряними тривогами, знеструмлюють і залякують не нас, а тих уявних совєтських українців, які просто горять подивитися звернення Путіна, продовжити "Іронією долі" і закінчити святкування Нового Року обличчям в тарілці кислого салату. І яких, як досі вірять у Кремлі, тут гарно закамуфльована більшість.

Йде 312-й день війни, а вони досі воюють з собою. 

А ми — переможемо.

P.S. Під час написання цього допису жодна молекула "Олів'є" не постраждала.

Живучи на піку 2.2: Quo Vadis - Конфлікт

(якщо хтось не прочитав частину 2.1 і більш загальний вступ — вона тут)

Як ще може закінчитися демографічний обвал? 

Військовий конфлікт

Інколи країни воюють. Частіше — ні. 

Навіть найбільш вороже налаштовані до нас країни зупиняють можливі втрати і сумнівні перспективи успіху: якщо самоназваний ворог не має шансів на перемогу, він не нападатиме.

Але шанси залежать від співвідношення сил, яке залежить від кількості населення.

Отже, уявімо дві гіпотетичних країни, зелену і червону:

Мирна зелена країна — симпатична, ліберальна і багата країна, яка, на жаль, переживає не найкращу демографію. Її населення зараз — 52 мільйони при катастрофічній фертильності в 0.92 новонароджених на одну жінку, активна армія — 555 тисяч людей, бюджет на оборону — 2.7% ВВП або 45 мільярдів доларів. Фертильність в країні, слава профільній богині Гу-Самсеунг, не падає ще більше. Довгостроково економіка росте на шалених 2% щороку, як у 2019, але цей рівень зафіксували ще до початку падіння населення. Тим, хто впізнає в описаному гіпотетичному прикладі Південну Корею, мушу нагадати, що будь-які схожості з реальними країнами випадкові.

Червона країна — дім тоталітарних комуністів: невелика, бідна і мілітаризована країна з крихітним ВВП, некомфортними умовами проживання, гігантською армією... і досить пристойною фертильністю. Її населення — 25 мільйонів, остання записана фертильність — 2.0, і комуністична влада абсолютно не соромиться примушувати населення заводити дітей силою. При цьому її армія налічує 1.3 мільйона людей (так, це кожен 20-й) і фінансується 4.9% від ВВП країни, або крихітних 1.6 мільярдів доларів США. Економіка при цьому росте під мудрим керівництвом великого лідера™ і могутньої комуністичної партії™ на цілий 1% в рік (і це ще дуже оптимістичний прогноз). Якщо ця комуністична діра щось вам нагадує... це теж абсолютно випадково. 

На початку 2020, "нульовому" для нас році, червоним нападати на Зелену країну — божевілля. Якщо оцінювати боєздатність армії за щойно вигаданим мною показником, Зелена країна може виставити на поле бою 25 квадрильйонів людинодоларів, а Червона — всього 2 квадрильйони: за рахунок куди вищої забезпеченості Зелена армія має в 10 разів вищу сумарну і дуже гіпотетичну боєздатність. Але з часом...

Населення Зеленої і Червоної країн

Населення і трудові ресурси Зеленої країни в середньому зменшуються на 2.6% щороку, що скорочує ріст ВВП на 1.8% (стандартний коефіцієнт — 0.7, його ніхто не перераховує мало не з часів Солоу), до 0.2% річних. Економіка все одно росте, а з нею пропорційно ростуть і бюджети на оборону.

Але бюджети червоних ростуть швидше. І навіть якщо взяти ще більш нищівні припущення і вважати, що "комуністи" взагалі не ростимуть економічно — все одно їх армія не буде скорочуватися так, як армія зелених.

	Зелена			Червона
	Військові	Бюджет	"Боєздатність"	Військові	Бюджет	"Боєздатність"
2020	555 000	45 млрд $	25.0 кв.	1 300 000	1.6 млрд $	2.0 кв.
2050	252 000	48 млрд $	12.0 кв.	1 300 000	2.2 млрд $	2.8 кв.
2095	106 000	52 млрд $	4.0 кв.	1 300 000	3.4 млрд $	4.4 кв.

До 2050 вигаданий показник боєздатність вигаданої зеленої країни знизиться вдвічі разом з кількістю працездатного населення. Для того, щоб армія і її сила не зменшилася, потрібно буде залучати до захисту країни все більшу частку жителів чи виділяти все більшу частку ВВП — а це не можна робити вічно.

Можливі втрати з кожним поколінням будуть все менше стримувати Червоних: їх супротивник виглядає все слабшим. До 2095 Червона країна вже переганятиме Зелену не лише за розміром армії, а й за її умовною боєздатністю. Можливо, червоні лідери почекають ще кілька років для надійності або почнуть конфлікт на десятиліття раніше.

Можливо навіть, вони нападуть зарано і Зелена країна зможе відбитися. Але війна буде.

Більший технологічний чи економічний розрив може хіба що подарувати додаткові кілька років, але не врятувати остаточно. Якщо фертильність не збільшиться, все закінчиться погано.

А найсмішніше те, що весь цей час у гіпотетичній Зеленій країні росте ВВП на душу населення і  рівень життя: ВВП повільненько росте, населення стає менше, кожному дістається все більше чудових штук. За цих припущень ВВП/душу в К... Зеленій країні в 2050 досягне 74 тисяч доларів США — а боєздатність країни в той же час знизиться вдвічі.

Як це відбуватиметься?

Голосно і різко, але не зразу.

Розвинуті західні країни в середньому не дуже захоплюються мілітаризмом: населення складно переконати, що потрібно їхати кудись далеко і вбивати жителів іншої країни (і, що не менш важливо, бути вбитим). Але нерозвинуті і незахідні країни з ними все одно не воюють — економічна перевага розвинутих країн настільки велика, що жодна мілітаризація не допоможе їх ворогам. 

Війни дуже рідкісні — військова перевага розвинутих країн служить фактором стримування для менш розвинутих, а сам колективний захід і сам може себе стримувати, бо дуже вже любить мир і процвітання.

Але по мірі того, як західні армії будуть слабшати, мілітаристи-диктатори будуть лякатися все менше. Конфлікти будуть масовіші — не обов'язково успішні, але точно не дуже приємні для населення. 

Бідні традиційніші країни з хорошою демографією будуть набирати вагу на міжнародній арені так само, як західні чи азіатські країни з поганою демографією будуть її втрачати. Не обов'язково навіть воювати безпосередньо — економічна і політична сила цих країн теж ростиме. Колективний захід, який матиме все менше і менше сил і бажання визначати міжнародну політику всього світу, буде все частіше самоусуватися. 

Північна Корея (1.93) з часом може задуматися про приєдання Південної Кореї (0.92). Курди (якщо орієнтуватися на середнє для Іраку — 3.6) матимуть більше шансів в безнадійній сьогодні боротьбі проти Туреччини (2.1). Китаю (1.7) з роками буде простіше забрати Тайвань (якщо вірити посиланню на ЦРУ — 1.07) чи ліквідувати остаточно автономію Гонг-Конгу (1.1): навіть країни з поганою демографією мають перевагу, якщо у їх супротивників все ще гірше. 

Фундаменталісти на зразок Талібану чи ІДІЛ/ISIS, в яких народжуваність просто недосяжна, теж будуть поводитися все сміливіше.

Добре, що великі, світового масштабу конфлікти за цим сценарієм нам не світять. Китай (1.7) не почне світову війну проти США (1.7). Росія (1.5) не може загрожувати Європі (1.5) і має майже непомітну перевагу над Україною (1.2) — зате зазнаватиме тиску з боку сусідського Казахстану чи Монголії (в обох — 2.9). Навіть Ізраїль (3.0) не воюватиме більше з сусідніми арабськими країнами — у Єгипту, Йорданії, Сирії і Лівану аналогічна фертильність.

Якщо коротко — війн і конфліктів ставатиме більше. В деяких випадках, де демографічний розрив вже дуже великий, вони майже неминучі. В інших можна чекати просто добровільного відходу розвинутих країн від ролі гаранта миру і прав людини — а їх роль займатимуть країни з іншими цінностями, якщо такі будуть.