Lizquidity trap в реалі. Ч1 як працюють речі

Що воно таке?

Якщо коротко, пастка ліквідності — це одна з основних проблем США на даний момент, якщо не враховувати зомбікономіку.

Держава не володіє абсолютною владою над монетарною сферою, але контролює ключові показники.
Основними підвладними ЦБ (національному НацБанку чи сполученоштатському Fed’у) показниками є монетарна база та номінальна ставка відсотка.

Через МБ можна напряму визначати інфляцію. Найбільш інтуїтивне розуміння зазвичай виявляється найбільш правильним: "що більше надрукуєш паперу, то менше купуватимуть за один його шматочок".
З допомогою хитрих інструментів — починаючи з паяльника і напівлегального примусу та закінчуючи ставками резервування і рефінансування — можна визначати номінальну ставку.


Чому це важливо? Бо реальна інвестиційна ставка. Формулу в студію!

r = nr - e

Кількість інвестицій вже напряму визначається реальною ставкою, яка виступає точкою відсікання. Інвестиції з вищою очікуваною дохідністю здійснювати можна. З нижчою — краще забути. Очевидно, це відповідає оберненій залежності між реальною ставкою і обсягом інвестицій. Обсяг інвестицій вже напряму визначає ВВП, зайнятість, доходи бюджету і цілу купу показників.

От цей ланцюжок і порвався, зараза.

Перетікання відповідальності. Reasons

Як ми можемо собі уявити, основною ціллю банку як інституції є отримання прибутку — і тільки. Решта функцій банку ґрунтуються саме на цій потребі і специфіці установи.

Така частина роботи банку як управління ризиком, взагалі не приносить прямого доходу. Дохід банк отримує, наприклад, надаючи кредити — а управління ризиком приносить вигоду лише в вигляді мінімізації збитків-витрат. І, одночасно, має свою ціну — а ще відсіює найбільш дохідні проекти.
До того ж вимоги несуть інформацію про ризиковість тих чи інших активів, якою банк зобов’язаний керуватися (здається, з іпотекою і держоблігаціями вони трохи помилилися).

Відповідно, прийнявши на віру позицію Базельського комітету, банки могли дещо зекономити.

По-друге, базельські договори сформували надзвичайного розміру конкурентне середовище. А за конкуренції виграє не найбільш правильний, а найбільш прибутковий. Буквально виконувати вимоги дешевше, ніж крім того ще й займатися повноцінним ризик-менеджментом і консервативною політикою. А ухилятися від виконання цих вимог може бути ще дешевше.

Заодно варто зауважити маленьку особливість Базеля-ІІ: в ньому великим банкам було дозволено здійснювати більшою мірою самостійну оцінку ризиків. Фактично, це дало дозвіл проводити ще більш ризикові оборудки — але, фактично, лише банкам-олігополістам. Малих і чесних історія лишила за бортом.

Третім фактором є дрібна психологія. Банк відповідає за якість свого ризик-менеджменту, але абсурдно чекати, що він буде відповідати за якість настанов регулятора. Взагалі, кажуть, не варто призначати відповідальними двох осіб...


Таким чином, банкам (чи їх менеджерам — згадаємо агентську проблему) було вигідно довіритися Базельським укладам — і здатися своїй пожадливості повністю. А ринок у стабільність, звісно, любить зажерливих.

Перетікання відповідальності. Intro

На основі статті Basel Accords: "Tissue paper over a mountain range" і подальшої дискусії авторів бложека.
Doobas.
Не скажу, що в усьому згоден зі штукою вище, але почитати її таки варто. Основний акцент статті лежав на ризиковості і неоднорідності державному боргу і проблемі недостатньо точного оцінення ризиків в Базелях.

Це не відгук, тому можна почуватися вільним змістити акцент на оце:

I knew that by drawing these clumsy rules we were telling banks that they no longer had individual, direct responsibility for assessment of the creditworthiness of their assets or their bank counterparties.
...
But as the American, British and German banks were relieved of the onerous responsibility for due diligence, they took sillier and sillier risks.

 В вільному, власному і однобокому перекладі це звучить так:

Мені було ясно, що дати банкам ці грубуваті правила — як сказати, що вони не несуть власної, прямої відповідальності за якість своїх активів і платоспроможність їх партнерів.

... І по мірі звільнення банків від повноважень, ті приймали все більш дурні ризики.

Ця думка мені взагалі видалася особливо цікавою — особливо тим, що її сказав регулятор зі стажем.
Далі, шановна аудиторіє, маємо короткий екскурс в банківську діяльність і можливі причини такої проблеми

IF

Якщо когось цікавлять наші пости, ви не можете без них жити і тому подібне... зараз обоє авторів трохи кагбе зайняті... десь до чисел 20х

Про податковий кодекс

Дев’ятого червня, в честь просто гарного дня, Кабмін передав до ВР проект Податкового кодексу.

Що ми там маємо:

• скорочення ставки податку на прибуток підприємств до 20% в 2011;
• встановлюється новий податковий період для ПДВ - і цілий легіон їх;
• акциз заміняється на акцизний податок: очевидно, йдеться про заміну твердого збору відсотком;
• вводять податкові канікули для малого і середнього бізнесу на наступних п’ять років;
• вводиться нульова ставка для підприємств, виручка яких не вища за 100 000 гривень на рік, для деяких підприємств - 300 000;
• податок на житло - але після 300 м2 в сумі.
• вводиться прогресивність (з великого доходу - більші податки) на ПДФО;
• розширене використання єдиного податку (за рахунок зростання межі обсягу реалізації);
• а ще в нас буде 5% податок на депозитні відсотки -  аналог десь 1-1,2% зменшення депозитних пґацентів.

Що мене радує аж до колік:

• скорочення ПП призведе до витягування з невидимого державі сектора частини коштів і зменшення ціни "конвертування" (в буквальному розумінні - списування з рахунку, отримання конверта) - в принципі позитивний результат... а, так, ще може бути економічний зріст;
• якщо акцизний податок, про який йдеться, відрізняється від акцизу саме пропорційністю - там з’являються риси автоматичних регуляторів а ще деяке урівнювання умов для різних цінових ніш (а мені таке подобається);
• податкові канікули і нульова ставка мають спричинити бу-у-у-ум в малому-середньому бізнесі, а ще знову ж таки детінізацію;
• спрощена система оподаткування - це круто... з одного боку, єдиний податок полегшує життя ДПА, з іншого - підприємству; ще він має набагато більш прив’язані до рентабельності ефекти (порівняно з ППП), тому буде прекрасним стимулом до гармонізації діяльності підприємств;
• квартировласникам і просто магнатам так і треба... а, так, податок на нерухомість ще знизить її ціну (втім, сумнівно, що серйозно). В бік в середньому бідних українців цей удар прямувати не має.

Що вганяє в депресію, а з депресії ще тре вибратися:

• з податковими періодами ПДВ найімовірніше буде більше проблем, ніж позитивів - надто складні схеми, особливо за умови кваліфікації наших податківців, чесних бухгалтерів і шахраїв, не працюють;
• буде якесь-то скорочення депозитів, тому банкам буде поганенько (і, відповідно, закон будуть гальмувати, як стадо диких парашутів, перемішане з півтонними якорями), залучення коштів трошки уповільниться - ну і кредити ми отримаємо теж трохи пізніше (ну і з кризи ми виберемося теж трохи пізніше);
• податкові канікули за наступних кілька років будуть мати роль в першу чергу вдалої схеми для мінімізації податків, так само нульові ставки... значно-значно розшириться тенденція до роздрібнення бізнесу на складові, оформлення робітників приватними підприємцями (хай там кричать, шо хочуть - не вийде в них побороти цю стратегію) і тд.

Ще варто сказати, що ми ВСІ маємо радіти тому, що ще за нашого життя Україна прийняла Податковий кодекс - а згребти ту всю купу законів в одну книжку треба було вже давно.

Таким чином, вчорась - 15 червня, Рада не прийняла проект кодексу в редакції Катеринчука - і вже 17 буде мати можливість прийняти кодекс від уряду. Шансу його не прийняти в Ради просто немає - сильна влада така сильна, але, найбільш імовірно, разок його таки завернуть на доопрацювання. Втім, все залежить від віри нинішніх керівників країни - і, очевидно, ніяке лоббі банків чи протести публіки такий аргумент не переважать.

Ласкаво просимо!

Ми — автори цього блоґа — регулярно хочемо висловитися про те, що відбувається довкола. Особливо, якщо це стосується економіки. Економічні вигуки — це журнал наших коментарів із цієї теми, розбавлених статистикою і графіками.

Про що ми пишемо?
Про економічні новини в Україні й світі, про економіку, що постає перед нашими очима, про моделі й теорії. Коротше, про все, до чого можна приставити префікс «еко».

Хто ми?
Ми — просто два студенти з Могилянки зі своїми поглядами.

Коментарі
Нам хочеться бачити ваші коментарі з приводу написаного. Але флейму нам бачити не хочеться, тож за розпалення срачів ми банимо.