Сміт про "купи грошей"

старий пост до старої дискусії 

Його звати Сміт...Ной Сміт!
Крім "титанів" економічної думки, до дискусії про парадокс Сея приєднується також талановата "молодь" (економіка – професія, де "кращі часи" настають досить пізно) на яку я посилаюся не вперше і, гадаю, далеко не востаннє: Ной Сміт вигідно виглядає на фоні більшої частини економічної тусовки. І, головне, саме йому ми вдячні за чудові посилання про 5 трильйонів готівки в першій статті циклу.
Його стаття не аналізує наслідки здоровенного запасу готівки, яку накопичили корпорації: це питання до професійних макроекономістів (і Ковена, спеціалізація якого в сфері мікроекономіки). Цікаво також, чому в корпорацій з'являються такі здоровенні купи грошей.
Класична модель розвитку компанії виглядає просто. На початку існування фірма залучає кошти
в значних обсягах, протягом фази розвитку, коли можливостей росту ще багато, реінвестує всі можливі прибутки і лише досягши зрілості, починає повертати кошти акціонерам. Якщо раптом в неї з'являються прибутки, які не виходить прибутково інвестувати, їх можна передати акціонерам за допомогою дивідендів, викупу акцій чи якогось складного методу "по-Ейнхорнівськи".
Вся суть в короткому питанні — "хіба купа баксів не може лежати в кишені акціонера замість сейфу компанії?". Вигода акціонера очевидна. Чому це не спрацьовує?
Ной дає кілька гарних ідей:

1. Фірми хочуть інвестувати, але в нинішніх невизначених умовах не можуть вирішити, куди.
2. Менеджери зовсім перестали діяти в інтересах акціонерів, але ніхто поки й не зауважив.
3. Корпорації хотіли б виплатити дивіденди, але чекають на зниження ставки оподаткування.
4. Гігантські купи грошей мають служити подушкою безпеки на випадок серйозних проблем.

Вже відомий з посилання на початку попередньої статті Тім Тейлор додає ще один суттєвий (мені він спав на думку першим) аргумент: оподаткування закордонних прибутків. Для виплати дивідендів в США корпорації повинні "репатріювати" прибутки і, відповідно, сплатити значну суму в вигляді податків. Я навіть чув якось, що періодично Сенат США оголошує про короткий пільговий строк, протягом якого компанії і повертають свої прибутки, сплачуючи далеко нижчі податки — але суттєвих падінь на зазначених графіках не видно. Якщо виявиться, що ніяких "поблажок" щодо репатріації коштів не бувало й не планується, цей аргумент перестає працювати: частка готівки в компаній мала б стабілізуватися на певному рівні.

Чому все відбувається насправді? Імовірно, якоюсь мірою актуальні всі фактори — але точне питання і точну відповідь хай кожен формулює для себе.

Парадокс Сея. Таргетування

...критика Самнера

Коротко кажучи, згідно зі Скоттом Самнером і знову Самнером, в попередній дискусії помиляються обоє.  Ковен та інші прихильники заощаджень помиляються, бо підвищення заощаджень точно призведе до накопичення готівки – що може не виконуватися лише за умови, якщо інвестиції виникають рівно з тією ж швидкістю, як і попит на них. Навіть сам маргіналіст Ковен, хай як він вірить в свою позицію, не стверджує, що поглинання надлишкових заощаджень відбувається миттєво.
Кругман не правий, бо за таргетування інфляції чи нВВП класичне визначення закону Сея працює, і пропозиція визначає попит. Ця критика теж має сенс і про нього ми поговоримо трохи більше.
Аргумент Сея, як і зауваження до нього засновані на моделях з фіксованою кількістю грошей, хоч і можуть бути сяк-так пристосовані до припущення щодо екзогенної пропозиції грошей якоїсь іншої форми. Натомість кількість грошей в економіці за таргетування інфляції, пари з інфляції та безробіття чи єдиного показника нВВП цілком залежить від стану економіки.
І якщо щодо дієвості таргетування інфляції в мене є деякі сумніви, то інші форми таргетування цілком нівелюють негативний шок, з яким в оригінальній версії парадоксу заощадження не може справитися сам ринок.

Закон Сея і інфляційне таргетування

Що міняється за умови активного ЦБ? Чому закон Сея діє в цьому контексті? Чому я не впевнений в дієвості інфляційного таргетування? 
Уявімо аналогічну попередньому прикладу ситуацію. Окрема умовна особа вирішила заощадити значну для умовної економіки суму грошей. Її умовний Центральний банк має чітку ціль в Х% інфляції щорічно.
Що відбуватиметься? Для більш-менш пристойного розуміння позиції авторів треба згадати про модель AD-AS з базового курсу макроекономіки (або почути вперше, якщо хтось раніше про неї не знав) — і для початку глянути разок на наступний "чудовий" графік. Як завжди в моделі AD-AS ціна позначається на вертикальній осі, реальний випуск — на горизонтальній.

Сукупний попит — річ проста: щодо його форми і поведінки є певний консенсус. На графіку AD позначає рухома чорна крива. Моє пояснення його форми — всі доходи суб'єктів витрачаються на купівлю товарів незалежно від ціни. Коли хтось відмовляється витрачати якусь суму, графік попиту посувається досередини-вліво.
Крива пропозиції може мати кілька варіантів залежно від уявлення про виробників. Проектуючи позицію австрійської школи на невластиву їм модель AD-AS, припускаємо актуальність довгострокової кривої пропозиції LRAS: коливання попиту повністю поглинаються коливанням ціни.  Новацією ортодоксального кейнсіанства виявилася ідея, що зміна попиту короткостроково викликає лише зміну обсягу випуску, і аж ніяк не цін — і, відповідно, короткострокова крива. Компромісом, наприклад, є — позначена червоним AS — позичена в мікроекономіки лінійна пропозиція.

Якщо працюють радикальні неокласичні ідеї, в реакцію на шок попиту економіка  спробує обвалити ціни для забезпечення рівноваги. В цьому випадку втрутиться ЦБ і буде емітувати гроші аж поки інфляція не сягне цільового рівня — а позиція кривої AD повернеться "на місце". В результаті маємо ідеальну ситуацію — дії ЦБ дали можливість повністю нівелювати скорочення попиту. Ідеально.
Якщо все не так гарно і насправді працює мало не будь-яка комбінована крива сукупної пропозиції інфляційне таргетування так само спрацює і поверне економіку до рівноваги. Зниження рівня цін викличе інтервенцію з боку ЦБ і попит повернеться на стару позицію.
Натомість, згідно з позицією старого кейнсіанства, актуальною є короткострокова, горизонтальна лінія пропозиції SRAS, і ситуація матиме інший вигляд: ціни не знизяться, втручання ЦБ, звязаного правилами інфляційного таргетування, не відбудеться. В цьому окремому випадку інфляційне таргетування допомагає не більше, ніж шаманські танці з бубном.

Одним словом, не все так однозначно з законом/парадоксом Сея, як нас переконують.

Взагалі, всі чи майже всі позиції Самнера цікаві, але лише в випадку, якщо ви раптом виявитеся монетарним спеціалістом широкого профілю або готові витратити щонайменше деньок свого часу для ознайомлення з доробком представників нових монетарних течій. І, головне, якщо ви можете сприймати позицію Самнера без скепсису.
Втім, поганий тон вимагати від соціуму такого, на що я й сам не здатен — тому ближчим часом можна очікувати допису ЕВДГ з роз'ясненням доктрини ринкових монетаристів на прикладі цього їх представника. Так... і про те, чому я переконаний в дії закону Сея при таргетуванні НВВП.

Сей, Сей і Сей. Екскурс в академічні дискусії

Спочатку був... Кругман. І написав спочатку Пол Кругман про гори прибутків і повільне відродження економіки. Ідея проста: важливою причиною низьких темпів розвитку є те, що останнім часом в США корпорації заробляють аномально багато, але не нарощують пропорційно інвестування чи дивіденди.
Знову Кругман. Цього разу він додав трохи даних, підтверджуючи зразу кілька своїх попередніх позицій: по-перше, причиною поганого стану економіки є не слабке інвестування —  інвестування відносно ВВП якраз зросло до передкризового рівня; по-друге, співвідношення корпоративних прибутків і інвестування дійсно скоротилося за рахунок зростання перших.

Надмір нерозподілених прибутків, звісно, недостатньо переконливо свідчить про накопичення заощаджень: варто пошукати більш "сильні" дані. О! Виходить, в 2009 сумарна графа "готівка" в корпорацій була варта 5 трильйонів доларів. Трохи гіршої якості графік, але разом з посилання на цікаву статтю, висить тут.

Теніс

Далі — маленький сеанс тенісу: Ковен-Кругман-Ковен (через неявку суперника на другий сет перемагає маргінал і революціонер Ковен з сумним рахунком 2:1;...).
Ковен заявляє, що оскільки корпорації не сидять на  тоннах і тоннах готівки (порахуйте самі: знаменита купа абсолютно ліквідних активів Apple варта 137 млрд.$, вага стодолларової банкоти, згідно з вікіпедією, близько 1 грама), а зберігають свої кошти на банківських рахунках чи в короткострокових облігаціях типу T-Bill'ів, проблема не в корпорацій, а в тих секторах, куди гроші потрапляють з них. Далі Ковен з переможним виглядом додає посилання на Метта Іглесіаса (як на мене, різниця інвестицій і прибутків — змінна, яка не має ніякого "реального" значення, а така гидка її динаміка чудово пояснюється Кругманом) і графічок незрозумілої релевантності, який мав би щось пояснити, але мені особисто вказує лише, що бізнес в США почувається вже не так і погано:

Втім, інше його посилання (і графік!) виглядає далеко переконливіше: виходить, чисті інвестиції (або різниця інвестицій та амортизації) суттєво впали з 2008 і досі не відновилися.

Подача Кругмана проходить в його звичайному публіцистичному стилі: звинувачення Ковена в приналежності до прихильників примітивного "фальшивого закону Сея" супроводжується суттєвим зауваженням, що купівля товарів чи послуг і заощадження "просто" є різними для економіки речами, особливо якщо йдеться про економіку в ZLB.

Останній м'яч забиває Ковен: виходить, Кругман погано читає дописи своїх колег, зокрема самого Ковена, який насправді (?) мав на увазі зовсім інше. Перша подача аж ніяк не мала на увазі тотальну відсутність проблем, а лише вказувала на інше їх джерело, а саме слабкі інвестиційні можливості.

Теоретичний лікбез. Закон Сея

Що таке закон Сея, який так сильно атакує Кругман, і чому ця теоретична позиція така важлива?

Окреслений вперше знаменитим Жаном-Батистом Сеєм, він мало нас цікавить аж в оригінальному вигляді. Сей багато говорив про джерело купівельної спроможності, але не сформулював свої ідеї достатньо радикально і чітко.

Той закон Сея, який кейнсіанці знають з парадоксу бережливості, звучить чітко й просто: "попит визначається пропозицією". 

Уявімо модельну ситуацію спрощеного парадоксу бережливості. Є економіка, яка користується грошима, виробляє і відразу споживає однакову кількість товару: пропозиція дорівнює попиту. Уявімо, що хтось масштабний, порівнянного з економікою розміру, вирішить вперше заощадити половину своїх доходів — не здійснюючи відповідного розміру інвестицій. Що станеться з економікою?

Якщо справедливий закон Сея (і, відповідно, класично-неокласично-австрійська позиція), попит не скоротиться. Товарні надлишки призведуть до зниження цін, аж поки споживання знову не сягне рівня виробництва. В результаті нічого не зміниться незалежно від рівня заощаджень.

Якщо справедливі зауваження Кейнса, скорочення грошових витрат призведе до скорочення сукупного попиту, випуску — і, відповідно, рецесії.

Якщо йдеться про ситуацію, в якій ціна грошей явним чином обмежена, як, наприклад, вже хрестоматійний улюблений приклад Кругмана — кооператив Capitol Hill Babysitting Co-Op, парадокс бережливості явно працює: спроба заощаджувати більше різко і явно вводить "економіку" в рецесію. 

В реальному світі різке підвищення схильності до заощаджень теж, здається, цілком успішно призводить до падіння економіки (див. 2008, 1929). "Дефляційна" позиція австрійської школи чудово відмітається аргументом, що минула криза призвела більшою мірою до скорочення реального сектору, ніж до зменшення цін.

Який зв'язок нарощення нерозподілених прибутків і парадоксу заощаджень? Не інвестовані прибутки, в якій формі вони б не зберігалися — готівки, цінних паперів, депозитів — лишаються заощадженнями. Якщо готівка є "безнадійним" заощадженням, яке не може породити реальну, товарну інвестицію, то цінні папери (чи депозити) можуть стати реалізованою інвестицією — але лише в випадку, якщо їх емітент в свою чергу не буде зберігати готівку, а витратить її на товари довгострокового споживання.

P.S. Далі в освітніх планах - почути, що говорить про це Самнер.

Ефективні і ефективні ринки

Короткий лікбез в сфері EMH і парето-ефективності.

Через масштабний акцент на валютних питаннях інші цікаві поняття і події, на жаль, довго уникали доторку метафоричного пера (одного з) авторів. Прийшов час це дещо змінити.

Ефективність ринків, якщо про неї говорять економісти, термін неоднозначний. Суть цього терміну завжди зводиться до ідеї "ціна на ринку правильна", але критерії правильності... різняться.

Мікро- і макроекономісти говоритимуть про ефективність ринків за Парето. Поточний розподіл ресурсів є ефективним, якщо неможливо покращити стан жодного індивіда, не погіршивши стан іншого. Як ми з’ясовуємо ще на самому початку вивчення економіки, ринки завжди досягають ефективності за Парето.
Втім, одною з причин написання цієї статті є цікава стаття про Парето-ефективність: тут Роджер Фармер викладає результати власної моделі — дивно, наскільки дрібні деталі можуть зламати теореми добробуту на фінансових ринках.

Фінансисти зазвичай говорять про інформаційну ефективність ринків згідно з EMH. Теорія, тісно пов’язана з іменем (скорше, прізвищем) Юджина Фами, стверджує, що ринок враховує всю інформацію, якою може скористуватися трейдер. Коротко висновки цієї теорії можна сформулювати як "бакси на дорозі не валяються" (Дамодаран про бакси).
Окремо виділяють слабку, напівсильну і сильну EMH. Кожен з "рівнів" ефективності забороняє постійно заробляти більше за ринок з використанням певної категорії інформації. Не можна заробити:

• слабка ефективність: на історичних даних щодо цін;
• напівсильна: на будь-якій публічній інформації;
• сильна: навіть на інсайдерській інформації.

Який зв’язок між цими видами ефективності? Крім назви — практично ніякого.

Єдина порада: НЕ ПЛУТАЙТЕ ЇХ БІЛЬШЕ!!!

P.S. Для загального розвитку ще можна почитати, як наш старий знайомий Ной Сміт пише про те ж саме і дещо інше.
P. P. S. Самнер захищає EMH. Деякі пункти я буду змушений лінчувати.

Непереможні спекулянти

Чому традиційні репресивні заходи ворожих до "спекулянтів" регуляторів не дають бажаного результату? Чому не можуть зупинити небажану участь в валютному ринку України, ринку кукурудзи Малаві, нелегальних чи напівлегальних ринках (тіньових фінансових послуг, наркотиків, зброї чи, в деяких місцях, азартних ігор)?

Раціон

...є в мене одна теорія. Солідно звучить, солідно.

Доходи, які можна заробити на одному ринку, чітко обмежені. Ціна зросла? Це можливе, лише якщо відбулася угода — і перетік капіталу від покупця до продавця. Впала? Аналогічно. Кошти можуть з’являтися "нізвідки", ззовні: нові інвестиції, дивіденди, купонні виплати і подібне... але жоден перерозподіл не збільшить загальні, агреговані результати ринку.
Подібна ситуація і на товарних ринках, але там основою є маржа (різниця) між собівартістю і кінцевою вартістю товару — уявімо, наприклад, роздрібну торгівлю.

Так-от, ці доходи і ділять між собою учасники .

Звісно, розмір самого діленого між торговцями "торта" відрізняється — в США, наприклад, ринки гігантські і з кремовими прикрасами (згадана в попередній статті акція HLF — один подібний бантик), українські ринки більш схожі на прості коржики. Принцип, втім, той самий.

Шматочки

Найцікавіше в метафорі — саме розмір шматочка, який дістається кожному спекулянту особисто.

Очевидно, одною з основ для такої частки є розмір капіталу: маленькому інвестору, найімовірніше, дістанеться крихітний шматочок; а величезний фонд спільного інвестування отримає набагато більше. 

Крім того, важливим компонентом є успіх — або просто дохідність. Найуспішніші — розумні чи просто щасливчики — купують дешево, продають дорого (або вчасно відкривають коротку позицію, купують чи продають форварди, опціони чи щось ще складніше, варіантів досить багато) і  отримують непропорційно велику частку "торта". Якщо комусь пощастило менше, його доходи дістануться щасливчикам.

Ідея

Тепер візьмемо з полички наш "пиріжок", український валютний ринок.

Неясно, звідки (і чи) тут з’являються доходи. Втім, це не так і важливо в контексті.

Обмежуючи валютні "спекуляції", ми обмежуємо саме капіталізацію: якщо оподатковувати, забороняти і законодавчо переслідувати таку діяльність, капіталу на ринку стане менше. 

Нагадаю: розмір торта залежить від зовнішніх надходжень, не від капіталізації ринку. Єдиний можливий вплив капіталізації на суму доходів — короткостроковий. В випадку нарощення капіталізації учасників в ринок вливаються їх кошти, які тимчасово роздувають торт: саме це стається, коли Wall Street раптом зауважує новий бізнес. Але після розподілу цих доходів, тортик зсохнеться до нормального розміру — крім випадків постійного, лінійного нарощення капіталізації без кінця й краю.

Якщо ці довгостроково незмінні доходи розділити рівномірно між власниками інвестиційного капіталу, отримаємо певний середній рівень дохідності. 

Якщо вигнати половину спекулянтів/капіталу, ділимо ту ж суму доходів на вдвічі меншу суму вкладів — і очевидно бачимо вдвічі більшу дохідність. Підкажу: це дійсно круто для учасників ринку... і дуже мотивує.
Виходить, боротьба з учасниками ринку призводить до збільшення доходів тих, хто на ньому залишається — і їх зацікавлення в цій участі. Овва!

P.S. Про моделі і здивування

...Як казали Асемоглу з Робінсоном в своєму блозі, захищаючи свою статтю про різні види капіталізму (як на мене, явно слабку: факти сумнівні, а висновки надто чітко повторюють припущення; Ной Сміт чи Марк Тома про це):

For this reason, simplified models that lead to “counterintuitive” (read unexpected) conclusions are particularly valuable; they sometimes make both the writer and the reader think about the problem in a total of different manner (of course the qualifier “sometimes” is important here; sometimes they just fall flat on their face). And because in this type of research the objective is not to construct a model that is faithful to reality but to develop ideas in the most transparent and simplest fashion; realism is not what we often strive for. Though this is the bread and butter of academic economics, it is often missed by non-economists.

Або, перекладаючи, "прості моделі, які призводять до неочікуваних результатів, особливо цінні".    Проста модель, як цей "торт", дає змогу зауважувати, коли віра (в цьому випадку, вперта позиція регуляторів) може не відповідати дійсності.
Звісно, модель і її висновки можуть бути неправильними... але модель можна перевірити, а віру — ні. Кажуть, перевіряти моделі — корисно.

Спекулянти і ринки

Вже давно чекає просто чудове відео щодо цієї позиції. Маргінальний університет ім. Ковена та Табаррока має чудове, просто чудове відео про кукурудзу в одній відомій лише цим випадком країні. Чесно рекомендую переглянути.

Для тих, чиєї англійської не вистачає (надіюся, таких небагато), вкажу основні ідеї. Лише 15% кукурудзи торгується на ринках в країні, а ринкова інфраструктура там несерйозна — тому сезонність сільського господарства робить їх економіку вразливою до нестачі кукурудзи і голоду. Уряд пробував для стабілізації всі можливі заходи(цитуючи: "that's just about every economic policy mistake imaginable in that quick sequence"): боровся зі спекулянтами, вводив державні агенції з продажу зерна, контролював ціни й розподіл зерна, забороняв його експорт та імпорт та навіть сам пробував імпортувати кукурудзу, але це все не допомагало. Уряд навіть заборонив офіційний ринок кукурудзи в країні, лишивши монополію на продаж зерна собі — але й це не допомогло.
Стан тамтешнього ринку кукурудзи куди більш смішний в ретроспективі, ніж стан сучасного нам ринку української гривні. З іншого боку, африканці теж вірили в те, що роблять.
Що ми, економісти і любителі, знаємо про спекулянтів?

Пасовища

Спекулянти практично відсутні на розвинутих ринках або ми про таких не чули.

В свою чергу, країни з менш розвинутою ринковою інфраструктурою і, особливо, країни зі схильністю до адміністративного контролю економіки, їх гарно знають і дуже-дуже не люблять.
Згадуючи чудовий досвід радянської боротьби зі спекулянтами, на репресивні заходи можна витрачати шалені кошти — але повної перемоги чекати годі.

...лише крута назва

Ті, хто трохи чув про фінанси і подивився відео, може зауважити цікавий парадокс: кукурудзяні трейдери здійснювали найменш ризикові операції з приблизно піврічним строком інвестиції, а в фінансовій теорії спекуляція — ризикові операції з коротким горизонтом планування.

Якщо повернутися до України і гривні, ситуація аналогічна. Складно заперечити існування успішних валютних спекулянтів — осіб, які заробляють на волатильності курсу; але здебільшого така діяльність приносить доходи лише їх контрагентам.
В свою чергу, ставка на девальвацію має горизонт як мінімум в кілька місяців: навіть найрізкіші випадки девальвації тривають щонайменше тижні — а девальвації ще слід дочекатися (ми не говоримо, звісно, про інсайдерів з НБУ, які можуть знати дату зміни офіційного курсу).
Спекулянти, виходить, чудовий термін, сильно емоційно забарвлений — але не зовсім релевантний. Кукурудзяні трейдери з африканської Малаві і їх гривнедоларові брати з України — просто інвестори.

Пасовища, знову пасовища

Озброєні цим важливим здогадом, можемо повернутися до причин відсутності спекулянтів на розвинутих ринках. Уявімо собі такого собі спекулянта (як в попередній статті), який розхитує ринок США своїми негативними прогнозами — назвемо цього умовного чувака Dr. Doom. 

Не слід сприймати це як негативне ставлення до пана Рубіні. Просто, як мені інколи здається, його репутація дещо переоцінена: з 2006 (перебільшую?) в нього не було жодної оптимістичної думки — з такою стратегією тяжко пропустити обвал 2008... а кілька гарних речей з того часу таки сталося. Втім, його прогноз на 2012 за підсумком року виглядає непогано: на межі помилки лише непогане зростання США (судячи з даних щодо безробіття і 2,6% річного рВВП за підсумком ІІІ-2012), а решта — Європа, Китай, Японія — не розчарували.

Доктор прогнозує смерть, Апокаліпсис і падіння S&P500 десь до -100. Довірливий народ (хоч хтось вірить, що в розвинутих країнах люди більш проникливі?) слухає, індекси... не рухаються. Правильно: капіталізація і ефективність світових фінансових ринків така значна, що самостійно такий човник не розхитаєш, а погані новини враховані ринком ще до їх появи в ЗМІ.

Є й кращий приклад. Навіть здоровенна, чудово зроблена презентація поважного професіонала, CEO хедж-фонду (більше 3 мільйонів переглядів), поєднана з інформаційною кампанією і цілою низкою інших факторів, закінчилася лише тимчасовим 40% просіданням одної акції (тікер — HLF) сумарною капіталізацією коло 4 мільярдів (варто глянути місячні дані). Така безпрецедентна для трішечки (на порядок) більшого українського ринку валюти кількість зусиль призвела б до... просто не виходить уявити! — але поки НБУ так чутливо ставиться до курсу, на таку спробу ніхто не насмілиться.

Чому галявини такі різні?

Можливо, я помиляюся і інвестори в США якось внутрішньо відрізняються від українських. Але якщо і є якісь адекватні причини такої різної поведінки, впевнений, що вони стосуються інституційних особливостей.
Чим так кардинально відрізняються справжні фінансові ринки і валютний ринок в Україні?
Можна говорити багато про перехідну економіку і подібні наративи, але український ринок валюти — такий, який вже є, і з цього варто починати.
Національний валютний ринок є маленьким і, головне, неефективним.
Як зробити його великим? Як для початку — слід перестати обмежувати. Досвід Малаві показує, що війна з ринком часто (імовірно, взагалі ніколи) не призводить до бажаного наслідку — цінової стабільності.
Як зробити його ефективним? Зазвичай, ринок досягає ефективності по мірі росту: що більше учасників і капіталу, то більше вводиться на ринок нової інформації, нових методів і підходів (звичайне статистичне спостереження: зі збільшенням розміру вибірки очікуваний розкид не зменшується ні в якому з відомих мені типових випадків). Але це ще не все.
Як могли б сказати ідеологічні наступники представників неокласичних течій, на національному ринку добряче зіпсований ціновий механізм: частина відповідей на сигнали блокується національним банком, частина — відбуваються, деякі — навіть посилюються. Відповідно, ринок стає ефективним — але націленим не на передбачення динаміки фундаментальних факторів і ринку, а лише на вгадування реакції НБУ. І лише напівсліпі спекулянти не зауважили недавно, що резерви регулятора скоротилися (разом з його здатністю витримувати великі шоки), політичні ризики (вибори ж!) зашкалювали, а осінь — історично класний час для девальвації.

Було б набагато спокійніше жити з ефективним ринком валюти (і всіма іншими) під рукою. Але коли ним можна буде похвалитися — ще те питання.

Лінчування і арбітраж

Хто захистить громадян від спекулянтів? Лише держава...

Хто захистить громадян від спекулянтів? Лише держава...

Хто захистить громадян від спекулянтів?..
оце божевілля

Чесно, мені як економісту складно розглядати ту статтю, хай як вона того заслуговує: надто мало в ній апелює до економіки, а не до моралі та емоцій. Цей підхід виправданий: навіть погляд на її текст викликає в мене широку гамму емоцій: шок, нерозуміння і не властиве мені зацікавлення тими речовинами, до застосування яких вдався автор для написання статті.

Одною з основних її ідей є певна, майже невловима для мене різниця між звичайним населенням і спекулянтами. Перші — наївні прості люди, які надто легко вірять всіляким байкам про девальвацію; другі — шахраї, котрі "розкачують" курс тими ж байками, і наживаються на легковірності населення. Наскільки це може бути правдою?

Чи в змозі пересічний українець залишатися спокійним, коли такі собі «експерти» регулярно розповідають про майбутнє подорожчання долара? Природно, чимало співвітчизників, почувши, мовляв, «скоро за долар даватимуть чи-то 10, чи-то всі 12 гривень», вигрібають гроші із родинної скарбнички та стрімголов мчать до обмінного пункту, щоб придбати чужоземні долари або євро. Й бачать там, що дійсно інвалюта трохи подорожчала, бо паніка не минає безслідно. Придбавши по більш високому курсу сотню-другу доларів чи євро, людина за декілька днів чує від тих самих «аналітиків» наступне – «є передумови для укріплення гривні». Що звичайний громадянин робить після цього? Крокує до «обмінника», де здає валюту, але за курсом, який менше за курс купівлі. Завершується все це класичним «подсчитали – прослезились».

Саме так діє класична спекулятивна операція з валютою. До речі, чимало співвітчизників втратили в середині листопада «трудову копійку», коли піддавшись на дії спекулянтів купували долар по 8,4 гривні, а днів за п’ять – сім вже здавали його по 8,15. Лише після підрахунку збитків, люди дослухаються до думки керівників Нацбанку та об’єктивно налаштованих фахівців про те, що жодних передумов для зниження курсу гривні не має. «Люди купували іноземну валюту за високим курсом, але сьогодні ситуація бачите яка: гривня почала зміцнюватися,  і ті люди, які купували долари, вже почали втрачати» — констатував тоді Голова НБУ Сергій Арбузов.

Це важливий факт — з тих чи інших причин населення схильне звертати надлишкову увагу на негативні новини щодо національної валюти і зазвичай помиляється. Чому так?
Імовірно, бо легковірні звичайні громадяни не дуже вірять в гривню.

Арбітражі. Ч1

Кажуть, сумніваєшся — порівнюй стратегії. 

Уявімо двох українців, які щомісяця відкладають певну суму грошиків на майбутній рік. Перший — гривневий патріот — вірить в гривню і зусилля НБУ і тому вкладає гроші в гривневий депозит на рік. Його сусіда — гривневий спекулянт — в майбутнє гривні при таргетуванні курсу не вірить, тому хутко міняє грошики на долар, долар кладе в надійний банк, а через рік обмінює назад на гривню для розкошування. 

Всі потрібні дані можна взяти з офіційного сайту НБУ: готівковий курс — в щомісячних "Основних тенденціях валютного ринку", решту статистики всю разом — в статистичному бюлетені.

В підсумку, з початку 2006 до листопада 2011 (не 2012!, бо я не чарівник, не пророк і даних за 2013 не маю; пам’ятаємо, що це порівняння 12-місячних стратегій) патріот зазвичай заробляє більше за спекулянта і ходить з гордо розправленими плечима. Лише в неповних 20% випадків інвестиція спекулянта за дохідністю доганяє патріотичний гривневий депозит! Одного разу, перерахувавши свої проценти, спекулянт буде зовсім гірко плакати: за підсумком року він просто втратить частку грошей.

Час співати: "Хвала валютному націоналізму"? Аж ніяк: є й інший бік медалі.

В середньому, спекулянт заробляє 20,5%, патріот — лише 16,5%. А протягом 14 місяців, починаючи з жовтня 2008, дохідність спекулянта в середньому на 50% вища.

Перший графік — кумулятивний розподіл дохідностей в формі, навіяній новою книгою Талеба. Інтуїтивно зрозумілий і дуже ефектний, як на мене. На горизонтальній осі — персентилі, вертикальна позначає рівень дохідності.

Різниця дохідності стратегій «UAH-патріот» і «USD-спекулянт»

Цей графік відображає все, що було сказано раніше. В більшій частині випадків дохідність гривневої стратегії вища, але та мала частка випадків, де спекулянт виграє, явно переважує. 

Для тих, хто не вважає за потрібне розбиратися з новою формою, в нас є ще стандартний, звичний ще з теорії імовірності розподіл дохідностей і його неоднорідний вигляд.

Гістограма різниці дохідності стратегій «UAH-патріот» і «USD-спекулянт». Оранжеві стовбці — імовірність отримати дані в діапазоні. Чорним для наочності позначена вага категорії в розрахунку середнього значення. 

Що видно на графіку (крім того, що я не вмію правильно проставляти категорії в Екселі: тут вони зсунуті вліво)? Гострий розподіл з модою на 5-10% і суттєвим "хвостом". Або класичний для останньої книги Талеба випадок "крихкості": тут здебільшого можна заробляти, інколи втрачаючи непропорційно багато. 

Якщо ж використати методи спекулянта, можна найчастіше втрачати гроші і зрідка компенсувати втрати шикарним виграшем.

Висновки

Стає видно, що недовіра людей до національної валюти має причини і, що важливо, далеко не ірраціональні. Іншими словами, з такою історією ніяка політика не допоможе захистити гривню від панічних напливів нажаханих громадян.

А, в мене ще десь тут був фінал. 

Хто захистить громадян від спекулянтів? Лише держава. Ініціативу проявив Національний банк, важлива конституційна функція якого – забезпечення стабільності курсу нацвалюти. Було розроблено проект закону, згідно якого запроваджувався збір у розмірі 15% з операцій продажу іноземної валюти за готівкову гривню. Зібрані кошти йтимуть на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Як я вже колись казав, податок з продажу валюти сприяє скороченню її продажу. Фейл.

P.S. Далі — казка про спекулянтів, маргіналів і погані субтитри на Youtube.