або коротка статистична ремарка про те, як саме відрізняється багатство націй
Тарифні квоти, Україна-Молдова
Так, недавно про застосовані Молдовою з 27 квітня тарифні квоти щодо українського імпорту і те, що ми як держава можемо на це відповісти, написала дуже цікаву і правильну статтю спеціаліст, з якою я мав честь деякий час працювати поряд (організаційно – в одному департаменті, але здебільшого на кілька поверхів нижче), Олена Омельченко.Залишається єдиний оперативний крок – вжиття адекватних заходів щодо молдовського імпорту.Де-факто Україна також може відійти від своїх міжнародних зобов'язань і запровадити адекватні заходи у відповідь на підставі закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Практика застосування таких заходів в Україні вже існує, наприклад, запровадження обмежень проти Білорусі та Узбекистану в 2015 році.Адекватні заходи можуть бути прийняті дуже оперативно, але швидше за все виникнуть проблеми з визначенням товару, який потрапить під їхню дію, адже, за даними Держстату України за 2015 рік, загальний товарообіг України з Республікою Молдова становить $565,5 млн, з них експорт – $524,3 млн, імпорт – $41,2 млн.
Дійсно, як виявляється, Молдова – одна з тих небагатьох країн, з якими у нас настільки виграшний торговельний баланс, майже 13 до одного на користь експорту. Навіть якщо ми вирішимо так само, як Молдова, проігнорувати свої зобов'язання в рамках Договору про зону вільної торгівлі СНД, на кожен долар обмеженого молдовського експорту припадатиме 13 баксів доступного для обмеження українського.
Для точної оцінки потенційних митних зборів, якщо обидві країни "підуть на конфлікт" і підвищать свої мита до рівня MFN, потрібна серйозна модель або як мінімум митні кодекси і "десятизначна" деталізація експортних операцій – але на перший погляд митні режими наших країн досить схожі: середньозважена ставка мит для імпорту з країн СОТ в Україні – 2,7%, в Молдові – 3,4%. Виходить, ціна митної війни для кожної з країн залежить лише від розміру експорту і, виходить, для України ціна війни значно вища... як мінімум теоретично.
І саме на цьому висновку у нас з вами має спрацювати (на диво, правильний і виправданий в даному випадку) стереотип: Молдова – дуже-дуже маленька країна. Загальнодоступні дані підказують, що ВВП Молдови – лише 6,4 мільярди доларів США (або 17,8 мільярди дол. США за паритетом купівельної спроможності), а 42 мільйони доларів загрози – 0,6% їх ВВП. Іронічно, для України з нашим ВВП в 90 мільярдів 524 мільйони... тих самих 0,6%, а з врахуванням більшої кількості знаків після коми навіть ще трохи менше.
Підсумую: навіть дуже несприятливий для Молдови торговельний баланс – ми розуміємо, що саме через цей перекос і велику політику вони хочуть застосовувати обмеження – все одно не дає насправді їй переваги в торговельній війні просто через нашу різницю в розмірі.
Я навіть знайду мить, щоб поспівчувати Молдові – сумно, коли країна потрапляє в ту ж саму прикру ситуацію, що ми з Росією. Але повернемося до основної ідеї – думаю, ви вже здогадалися: масштаб має значення і дуже нерівномірний.
За те, що Кохрейн підірвав мозок йому (і мені, і всім, хто його хоч якось серйозно сприймав), Делонг написав дуже критичну і розгромну відповідь. Слово за слово, вийшла голосна і комедійна сварка... в якій для нас важливе тільки одне питання на самому початку.
Чому коли ми чуємо, що ВВП України може вирости втричі – це звучить правдоподібно: поряд Польща і, меншою мірою, Росія з приблизно таким рівнем добробуту. Коли нам кажуть, що з 2000 до 2014 ріс на 15% в рік Китай, це теж звучить не так вже й фантастично: ми це бачили на власні очі.
Але коли я чи Делонг чуємо те ж саме про ВВП США, виникають цілком логічні питання "а це можливо?", "а як саме?", "а з яких інвестицій?" чи "на що ціла країна може витрачати 160 тисяч доларів на людину?" – які пов'язані з гігантським розміром і порівняним багатством американської економіки. Єдина людина, в якої не виникає таких питань – сам Кохрейн, і його можна зрозуміти: як автору статті йому за це платять. It is difficult to get a man to understand something, when his salary depends on his not understanding it. Для всіх інших дрібні і несуттєві питання про доступність, інфраструктуру, механізми спалахують гігантськими червоними літерами. Розмір має значення і тут.
Підсумую: навіть дуже несприятливий для Молдови торговельний баланс – ми розуміємо, що саме через цей перекос і велику політику вони хочуть застосовувати обмеження – все одно не дає насправді їй переваги в торговельній війні просто через нашу різницю в розмірі.
Я навіть знайду мить, щоб поспівчувати Молдові – сумно, коли країна потрапляє в ту ж саму прикру ситуацію, що ми з Росією. Але повернемося до основної ідеї – думаю, ви вже здогадалися: масштаб має значення і дуже нерівномірний.
Америка не Африка, або 309% ВВП США
В двох американських економістів – Бреда Делонга з Берклі і чикагського Джона Кохрейна відбулася прикольна сварка.
Кохрейн написав божевільну в багатьох аспектах статтю (на жаль, вимагає реєстрації) про лібералізацію і зростання, де, серед іншого, додав лінійний тренд в логарифмах, який "розгортається" в оце:
А до графіка додавався ще й крутий натхненний текст (цитую цитати):
The U.S. scores well [on "Business Climate"], but there is plenty of room for improvement.... A score of 100—labeled Frontier—is certainly possible... [and] generates $163,000 of income per capita, 209% better than the U.S., or 6% additional annual growth for 20 years.... If you think these numbers are absurd, consider China. Between 2000 and 2014, China averaged 15% growth and a 700% improvement in income per capita... just [by] turn[ing] an awful business climate into a moderately bad one. It is amazing that governments can do so much damage. Yet the evidence of the graph is strong...
За те, що Кохрейн підірвав мозок йому (і мені, і всім, хто його хоч якось серйозно сприймав), Делонг написав дуже критичну і розгромну відповідь. Слово за слово, вийшла голосна і комедійна сварка... в якій для нас важливе тільки одне питання на самому початку.
Чому коли ми чуємо, що ВВП України може вирости втричі – це звучить правдоподібно: поряд Польща і, меншою мірою, Росія з приблизно таким рівнем добробуту. Коли нам кажуть, що з 2000 до 2014 ріс на 15% в рік Китай, це теж звучить не так вже й фантастично: ми це бачили на власні очі.
Але коли я чи Делонг чуємо те ж саме про ВВП США, виникають цілком логічні питання "а це можливо?", "а як саме?", "а з яких інвестицій?" чи "на що ціла країна може витрачати 160 тисяч доларів на людину?" – які пов'язані з гігантським розміром і порівняним багатством американської економіки. Єдина людина, в якої не виникає таких питань – сам Кохрейн, і його можна зрозуміти: як автору статті йому за це платять. It is difficult to get a man to understand something, when his salary depends on his not understanding it. Для всіх інших дрібні і несуттєві питання про доступність, інфраструктуру, механізми спалахують гігантськими червоними літерами. Розмір має значення і тут.
Звичайнестан і Екстремістан
...й інші дурні назви для несправжніх країн
Для ілюстрації фундаментальної різниці між фундаментально різними явищами Талеб в своєму "Чорному лебеді" (книгу можна знайти тут, але я, звісно, не рекламую піратську версію) придумав чудову метафору про Mediocrestan/Звичайнестан, нудну землю звичайного, і Екстремістан/Extremistan, в якому живуть чорні лебеді і постійно стаються рідкісні події.
У нудному світі Звичайнестану люди проживають ціле життя без великих чи звичайних потрясінь і без помітної нерівності. Як завжди, хтось може бути вищий чи нижчий, важити більше чи менше, бути трохи багатшим чи трохи біднішим – але основа завжди формується середнім представником. Якщо в звичайний типовий райончик Звичайнестану (а за визначенням вони всі типові) спуститься дослідник-інопланетянин, він, просто глянувши навколо, зможе дізнатися абсолютно все про цю цивілізацію – як ми можемо зрозуміти все (чи як мінімум дуже багато) про птахів, просто спостерігаючи їх життя в одному лісі: зі збільшенням кількості спостережень результати дослідження дуже швидко стабілізуються. Почесним гербом Звичайнестану можна вважати криву нормального (або Гауссового розподілу): всі великі відхилення від середнього дуже рідкісні і по мірі збільшення різко стають ще рідкіснішими.
В реальному світі є багато речей зі Звичайнестану: ріст і вага людей, кількість опадів, IQ, автокатастрофи й інші страхові випадки. Природа і явища, які зазнають впливу багатьох незалежних факторів, взагалі зазвичай тяжіють до нормального розподілу – настільки, що цей розподіл свого часу таки назвали "нормальним".
Цивілізація Екстремістану наповнена божевільними випадковостями і чорними лебедями. Хтось може бути багатим, як Крез, а його сусід матиме лише борги – аж поки не знайде скриню з діамантами. "Кар’єрна драбина" тут схожа на роботу артиста чи рок-музиканта: хтось ціле життя обмежений ролями в рекламі і музикою в переході, хтось – отримує мільйонні гонорари і збирає цілі стадіони слухачів. Успіх є наслідком шансу й випадковості, а не довгих і методичних зусиль, що створює величезну нерівність – для аналогії уявляємо світ, який складається майже виключно з "унилих буржуа" та геніїв-мільярдерів. Насправді, генії лише трохи розумніші й успішніші за їх більш звичайних сусідів – але в Екстремістані працює правило "winner takes all": переможці отримують непропорційно великий шматок пирога, а зовсім незначної переваги часом досить для гігантського стрибка вперед і вгору.
Найцікавіший наслідок життя в Екстремістані – з вибірки, як завгодно великої, не можна зробити хоч наскільки надійний висновок про всю цю країну. Досліджуєш ти життя десятка людей чи сотні, результати залежать тільки від того, наскільки багато "екстремальних" представників до неї потрапить.
Якщо робити висновок про динозаврів "Парку юрського періоду" з десятка чи тисячі випадково вибраних представників, можна зробити висновок, що типовий динозавр – маленькі Компсогнатуси (оті крихітні паскудні стадні хижачки розміром як половина курки) чи інші маленькі заврики, які й складають 99% динозаврів парку. І навіть якщо розширити вибірку ще в сотню разів і перевірити кожного динозавра на четвертині острова, висновки про їх розмір чи вагу все одно залежатимуть тільки від того, чи забреде на досліджену територію стадо гігантських 50-тонних брахіозаврів. Чи хоча б один брахіозавр, навіть якщо його "заховати" у натовпі в тисячу 4-кілограмових м’ясоїдних хижачків, все одно зіпсує всі закономірності: якщо до тисячі карликів додати такого гіганта, вага середнього динозавра миттєво виросте більше, ніж вдесятеро – і не повернеться до норми навіть якщо додати туди ще одну тисячу маленьких тварючок.
Так само можна вимірювати дохід жителів Хацапетівки, але всі розрахунки полетять шкереберть, якщо в містечку з’явиться чи зникне один олігарх – а, нагадую, і в Україні, і в Екстремістані олігархи трапляються надто часто, щоб про них можна було забувати.
В реальному житті насправді досить багато явищ, які мають всі характеристики Екстремістану – багатство чи популярність, кількість населення різних міст, потужність землетрусів, кількість жертв терактів, війн чи катастроф, числа переглядів відео на Youtube,
Ілюстрацію я позичив звідси. На ній класно видно. як швидко стає астрономічно малоімовірним будь-яке сильне відхилення від "центру".
В реальному світі є багато речей зі Звичайнестану: ріст і вага людей, кількість опадів, IQ, автокатастрофи й інші страхові випадки. Природа і явища, які зазнають впливу багатьох незалежних факторів, взагалі зазвичай тяжіють до нормального розподілу – настільки, що цей розподіл свого часу таки назвали "нормальним".
Цивілізація Екстремістану наповнена божевільними випадковостями і чорними лебедями. Хтось може бути багатим, як Крез, а його сусід матиме лише борги – аж поки не знайде скриню з діамантами. "Кар’єрна драбина" тут схожа на роботу артиста чи рок-музиканта: хтось ціле життя обмежений ролями в рекламі і музикою в переході, хтось – отримує мільйонні гонорари і збирає цілі стадіони слухачів. Успіх є наслідком шансу й випадковості, а не довгих і методичних зусиль, що створює величезну нерівність – для аналогії уявляємо світ, який складається майже виключно з "унилих буржуа" та геніїв-мільярдерів. Насправді, генії лише трохи розумніші й успішніші за їх більш звичайних сусідів – але в Екстремістані працює правило "winner takes all": переможці отримують непропорційно великий шматок пирога, а зовсім незначної переваги часом досить для гігантського стрибка вперед і вгору.
Найцікавіший наслідок життя в Екстремістані – з вибірки, як завгодно великої, не можна зробити хоч наскільки надійний висновок про всю цю країну. Досліджуєш ти життя десятка людей чи сотні, результати залежать тільки від того, наскільки багато "екстремальних" представників до неї потрапить.
Якщо робити висновок про динозаврів "Парку юрського періоду" з десятка чи тисячі випадково вибраних представників, можна зробити висновок, що типовий динозавр – маленькі Компсогнатуси (оті крихітні паскудні стадні хижачки розміром як половина курки) чи інші маленькі заврики, які й складають 99% динозаврів парку. І навіть якщо розширити вибірку ще в сотню разів і перевірити кожного динозавра на четвертині острова, висновки про їх розмір чи вагу все одно залежатимуть тільки від того, чи забреде на досліджену територію стадо гігантських 50-тонних брахіозаврів. Чи хоча б один брахіозавр, навіть якщо його "заховати" у натовпі в тисячу 4-кілограмових м’ясоїдних хижачків, все одно зіпсує всі закономірності: якщо до тисячі карликів додати такого гіганта, вага середнього динозавра миттєво виросте більше, ніж вдесятеро – і не повернеться до норми навіть якщо додати туди ще одну тисячу маленьких тварючок.
Так само можна вимірювати дохід жителів Хацапетівки, але всі розрахунки полетять шкереберть, якщо в містечку з’явиться чи зникне один олігарх – а, нагадую, і в Україні, і в Екстремістані олігархи трапляються надто часто, щоб про них можна було забувати.
В реальному житті насправді досить багато явищ, які мають всі характеристики Екстремістану – багатство чи популярність, кількість населення різних міст, потужність землетрусів, кількість жертв терактів, війн чи катастроф, числа переглядів відео на Youtube,
Is it a bird? Is it a plane? ...чи, може, це Супермен?
Отже, перейдемо до того цікавого технічного питання, з якого ця стаття почалася для мене.
Як розподілені країни? Скільки з них маленьких пташок? Скільки – великих літаків? Скільки суперменів на зразок Ан-225?
Типова, медіанна країна – навіть скоріше "країнка" – має ВВП всього коло 70 мільярдів доларів за паритетом купівельної спроможності, як Камерун, Уругвай чи Болівія. Половина країн – майже 100 – ще дрібніші; в сумі всі вони разом становлять менше 2% світового ВВП. Наступних 48 країн, мовою статистики – "другий квартиль" в сумі тягне ше на 7%; якраз на самій вершині цієї категорії ми, Норвегія і Перу, нам зовсім трохи не вистачило розміру й багатства. Перша п’ятірка нашого хіт-параду – Німеччина, Японія, Індія, США і Китай – разом виробляють майже половину світового ВВП.
На графіку в спільну першу "коробку" лягає близько 150 країн з ВВП меншим за півтрильярда доларів на рік – це в півтора рази більше за Україну з нашими 340 мільярдами умовних міжнародних доларів виробництва в рік. В США і Китаю – іменні коробочки, а індійців (на графіку Індія прямо під першою літерою "т" зі слова "тут") я трохи дискримінував.
Красивою фіолетовою лінією намальовано, як мав би виглядати наш графік країн, якби їх розмір був розподілений нормально – правда, несхоже? Якби розмір господарства країн був розподілений нормально, менш ніж одна країна на тисячу була б розміром як Індія – а їх на графіку цілих три з майже 200. Червоним намальовано один з поширених "екстремістанівських" розподілів – степеневий (хоч навіть він надто консервативний), і його графік набагато більше схожий на співвідношення висоти коробочок на гістограмі.
Одним словом, масштаб країн розподілений дуже нерівномірно – що цілком характерно для явищ з Екстремістану.
Що це означає конкретно для українців?
По-перше, екстремально розподілені явища Екстремістану передбачають значний рівень епістемологічної невизначеності – або, якщо просто, ніхто нічого не розуміє. Незалежно від того, чи знаходите ви якісь закономірності самі, чи читаєте секцію "економіка розвитку" у цьому блозі, чи знаходите милі культурологічні графіки в красивих статтях – тримайте дулю в кишені і пам’ятайте, що всі ці висновки і рецепти дуже й дуже сумнівні (взагалі не мають сенсу). Якщо хтось скаже, що він точно знає, чому одні країни багаті, а інші бідні – і тим більше, як стати багатою країною – киньте в нього камінь чи дайте мені, я сам кину. Навіть якщо цілитися прийдеться в себе самого.
Екстремістан – зона, де трапляються чудеса; аналітичний апарат людини ж природно пристосований до поміркованого Звичайнестану. Замість того, щоб сказати: "не маю поняття, чому так сталось", ми вигадуємо будь-які, навіть найабсурдніші теорії на зразок фатуму, культурного детермінізму чи чучхе. Більша частина цих версій правдоподібні, але неправильні – на кожну тенденцію можна придумати безліч різних теорій, які неможливо перевірити.
По-друге, в Екстремістані дійсно часто трапляються дивні, чудові речі – і це прекрасно. Якби економічний розвиток країн був розподілений нормально з усіма можливими наслідками "життя в Звичайнестані", для нас – і близько не найбільш успішної країни – це б означало для нас дуже сумне майбутнє.
Скільки повинен працювати звичайний хлопець Петро з України на своїй звичайній роботі, щоб догнати в 50 разів багатшого Пітера зі США – 200 годин на тиждень? 2000? Вічність? Для того, щоб скоротити такий розрив черепашими темпами Звичайнестану, необхідно дуже багато зусиль і часу – і навіть тоді це може виявитися неможливим. У розподіленому не нормально світі Екстремістану є багато інших можливостей: спадщина, стартап, азартні ігри чи скарб.
Тим більше, ризик працює на користь бідних і винахідливих: нестабільність чи потрясіння вимагають неабияких зусиль від найуспішніших гравців для підтримки статусу-кво; для аутсайдера ж опуститися ще на десять позицій в рейтингу некритично (ми на девальвації часом втрачали більше), а піднятися – цінно.
По-третє – згадуємо "епістеміологічну невизначеність" і "переможець отримує все" – ніхто не знає, яка саме невеличка реформа чи прогресивна галузь стане тим камінчиком, з якого може початися наше чудо. В Екстремістані для нереального успіху достатньо бути кращим за сусідів зовсім трохи і всього-лише в одній-двох критичних характеристиках: все інше зробить ефект популярності. Так сталося з нашими західними сусідами, з Сингапуром, Кореєю чи Китаєм – маленькі нюанси склалися в підсумку у двоцифрові показники річного зростання.
Одним словом, попереду багато можливостей, але багато й конкуренції – і саме сьогодні найкращий час, щоб почати щось нове. Гарного ранку, панове.
P.S. Насправді мені дуже подобається стаття П. Шеремети попри мою деяку критичність і до суті, і до персоналії автора. Особливо, як майже очевидця, радують байки про "тютюновий пріоритет" і "галерею портретів". Читайте, корисно.
P. P. S. Вирішив ще додати графік розподілу ВВП на душу населення з накладеними розподілами. Числа виходять інші, основна суть та ж сама: ми і у цьому випадку в зоні чуда.
Як розподілені країни? Скільки з них маленьких пташок? Скільки – великих літаків? Скільки суперменів на зразок Ан-225?
Типова, медіанна країна – навіть скоріше "країнка" – має ВВП всього коло 70 мільярдів доларів за паритетом купівельної спроможності, як Камерун, Уругвай чи Болівія. Половина країн – майже 100 – ще дрібніші; в сумі всі вони разом становлять менше 2% світового ВВП. Наступних 48 країн, мовою статистики – "другий квартиль" в сумі тягне ше на 7%; якраз на самій вершині цієї категорії ми, Норвегія і Перу, нам зовсім трохи не вистачило розміру й багатства. Перша п’ятірка нашого хіт-параду – Німеччина, Японія, Індія, США і Китай – разом виробляють майже половину світового ВВП.
На графіку в спільну першу "коробку" лягає близько 150 країн з ВВП меншим за півтрильярда доларів на рік – це в півтора рази більше за Україну з нашими 340 мільярдами умовних міжнародних доларів виробництва в рік. В США і Китаю – іменні коробочки, а індійців (на графіку Індія прямо під першою літерою "т" зі слова "тут") я трохи дискримінував.
Красивою фіолетовою лінією намальовано, як мав би виглядати наш графік країн, якби їх розмір був розподілений нормально – правда, несхоже? Якби розмір господарства країн був розподілений нормально, менш ніж одна країна на тисячу була б розміром як Індія – а їх на графіку цілих три з майже 200. Червоним намальовано один з поширених "екстремістанівських" розподілів – степеневий (хоч навіть він надто консервативний), і його графік набагато більше схожий на співвідношення висоти коробочок на гістограмі.
Одним словом, масштаб країн розподілений дуже нерівномірно – що цілком характерно для явищ з Екстремістану.
..."ок, як це готувати і чим їсти?"
або висновки і підсумкиЩо це означає конкретно для українців?
По-перше, екстремально розподілені явища Екстремістану передбачають значний рівень епістемологічної невизначеності – або, якщо просто, ніхто нічого не розуміє. Незалежно від того, чи знаходите ви якісь закономірності самі, чи читаєте секцію "економіка розвитку" у цьому блозі, чи знаходите милі культурологічні графіки в красивих статтях – тримайте дулю в кишені і пам’ятайте, що всі ці висновки і рецепти дуже й дуже сумнівні (взагалі не мають сенсу). Якщо хтось скаже, що він точно знає, чому одні країни багаті, а інші бідні – і тим більше, як стати багатою країною – киньте в нього камінь чи дайте мені, я сам кину. Навіть якщо цілитися прийдеться в себе самого.
Екстремістан – зона, де трапляються чудеса; аналітичний апарат людини ж природно пристосований до поміркованого Звичайнестану. Замість того, щоб сказати: "не маю поняття, чому так сталось", ми вигадуємо будь-які, навіть найабсурдніші теорії на зразок фатуму, культурного детермінізму чи чучхе. Більша частина цих версій правдоподібні, але неправильні – на кожну тенденцію можна придумати безліч різних теорій, які неможливо перевірити.
По-друге, в Екстремістані дійсно часто трапляються дивні, чудові речі – і це прекрасно. Якби економічний розвиток країн був розподілений нормально з усіма можливими наслідками "життя в Звичайнестані", для нас – і близько не найбільш успішної країни – це б означало для нас дуже сумне майбутнє.
Скільки повинен працювати звичайний хлопець Петро з України на своїй звичайній роботі, щоб догнати в 50 разів багатшого Пітера зі США – 200 годин на тиждень? 2000? Вічність? Для того, щоб скоротити такий розрив черепашими темпами Звичайнестану, необхідно дуже багато зусиль і часу – і навіть тоді це може виявитися неможливим. У розподіленому не нормально світі Екстремістану є багато інших можливостей: спадщина, стартап, азартні ігри чи скарб.
Тим більше, ризик працює на користь бідних і винахідливих: нестабільність чи потрясіння вимагають неабияких зусиль від найуспішніших гравців для підтримки статусу-кво; для аутсайдера ж опуститися ще на десять позицій в рейтингу некритично (ми на девальвації часом втрачали більше), а піднятися – цінно.
По-третє – згадуємо "епістеміологічну невизначеність" і "переможець отримує все" – ніхто не знає, яка саме невеличка реформа чи прогресивна галузь стане тим камінчиком, з якого може початися наше чудо. В Екстремістані для нереального успіху достатньо бути кращим за сусідів зовсім трохи і всього-лише в одній-двох критичних характеристиках: все інше зробить ефект популярності. Так сталося з нашими західними сусідами, з Сингапуром, Кореєю чи Китаєм – маленькі нюанси склалися в підсумку у двоцифрові показники річного зростання.
Одним словом, попереду багато можливостей, але багато й конкуренції – і саме сьогодні найкращий час, щоб почати щось нове. Гарного ранку, панове.
P.S. Насправді мені дуже подобається стаття П. Шеремети попри мою деяку критичність і до суті, і до персоналії автора. Особливо, як майже очевидця, радують байки про "тютюновий пріоритет" і "галерею портретів". Читайте, корисно.
P. P. S. Вирішив ще додати графік розподілу ВВП на душу населення з накладеними розподілами. Числа виходять інші, основна суть та ж сама: ми і у цьому випадку в зоні чуда.
