Припустимо, ви немаленька гіпотетична країна з серйозною, майже катастрофічною проблемою державного боргу. Міжнародна організація, такий собі (гіпотетичний) Валютний Фонд прогнозує поступове покращення: стабілізацію заборгованості і щедре щорічне зростання економіки на 1,75% протягом наступних шести років, але тверезе розуміння іронії слова «покращення» не надихає ні владу гіпотетичної країни, ні інвесторів на фінансових ринках. Умовний графік співвідношення державного боргу до ВВП виглядає так (пам’ятаємо, що дані від 2011 прогнозні):
Як бачимо, радіти таким прогнозам може лише державець-мазохіст з солідним досвідом.
Ми, автори цього блогу (маємо надію, і ви, наші шановні читачі) не маємо сентиментальних почуттів до мазохістичної державної політики.
Взявши на озброєння потрібні дані і знання про розмір мультиплікатора в сучасних умовах, уявимо цю країну ще більш гіпотетичною: вона вдалася до складного політичного рішення і ввела фіскальний стимул на 100 млрд. євро десь на початку 2012.
Як вже згадувалося, нарощення державних витрат (особливо коли йдеться про витрати на продукти з високою часткою "вітчизняних" компонентів) більш ефективне, ніж скорочення податків. Оскільки ми хочемо від стимулу максимальної дієвості, припустимо його повністю витратним — і з мультиплікатором на рівні 1,7 (максимуму Бланшарового проміжку). Припустимо також, що весь цей ефект проявиться протягом досліджуваного року (про те, як насправді виглядає мультиплікатор в часі — в наступних статтях).
Такий здоровенний стимул призведе до зростання на 15,5% номінального ВВП гіпотетичної країни протягом 2012 порівняно з прогнозованим спадом на піввідсотка. Додатковий ВВП генерує додаткові податки, песимістично — за середньою ставкою (дещо про середню і граничні ставки податків), і тому дефіцит до кінця року виростає лише на 40 мільярдів.
Звісно, цих 40 мільярдів дефіциту ми фінансуємо додатковою емісією державного боргу, але — чудо! — рівень боргу до ВВП від нашої маленької акції лише скоротився.
В випадку відсутності стимулу (це — базовий сценарій, baseline) співвідношення боргу до ВВП становить 79%, в нашому сценарії — всього 71%.
Імовірно, в цьому випадку слід чекати зменшення ставок (з нинішніх 5,5%). Слід зауважити, що додаткові витрати, пов’язані з обслуговуванням нашого боргу за цієї ставки — 2 млрд євро щорічно — компенсуються падінням середньої ставки по боргу гіпотетичної Іспанії (ой!) всього на 0,2 п.п. або ростом довгострокового тренду ВВП на 0,5 п.п.
Ця проста і досить груба, хоч і (як мінімум на думку автора!) не позбавлена певної елегантності модель показує позитивний ефект фіскального стимулювання на рівень державного боргу. Слід зауважити, що такий фінт можливий за високого рівня державного боргу (папірчик і ручка кажуть, що в моделі критичне значення буде близько 25%) і високого рівня мультиплікатора (для Іспанії з посиланням на те ж джерело — щонайменше 0,87).
Цікаво, що за наведеного співвідношення боргу до ВВП можна взагалі проігнорувати оподатковування додаткового продукту — тоді фіскальна політика буде ефективною лише за мультиплікатора, вищого за 1,25.
Прямо відповідаючи на заявлені в попередній статті циклу питання, в сучасних умовах вже самого рівня мультиплікатора вистачає для обґрунтування фіскального стимулювання, низькі ставки — це додаткова вигода (і одна з причин такого мультиплікатора). Якщо вважати, що проблеми конкретної країни — в нестачі попиту (щодо Іспанії — факт), ставки в межах одноцифрових чисел не мають значення.
До дискусій
Цікаво, що рівень боргу — одна з улюблених тем демагогії «боргових зомбі». Часом цей параметр звинувачують в усіх проблемах, включно з низьким ростом ВВП і поганою погодою, і рекомендують... фіскальну консолідацію. Парадокс.
Немає коментарів:
Дописати коментар