Сміт про "купи грошей"

старий пост до старої дискусії 

Його звати Сміт...Ной Сміт!
Крім "титанів" економічної думки, до дискусії про парадокс Сея приєднується також талановата "молодь" (економіка – професія, де "кращі часи" настають досить пізно) на яку я посилаюся не вперше і, гадаю, далеко не востаннє: Ной Сміт вигідно виглядає на фоні більшої частини економічної тусовки. І, головне, саме йому ми вдячні за чудові посилання про 5 трильйонів готівки в першій статті циклу.
Його стаття не аналізує наслідки здоровенного запасу готівки, яку накопичили корпорації: це питання до професійних макроекономістів (і Ковена, спеціалізація якого в сфері мікроекономіки). Цікаво також, чому в корпорацій з'являються такі здоровенні купи грошей.
Класична модель розвитку компанії виглядає просто. На початку існування фірма залучає кошти
в значних обсягах, протягом фази розвитку, коли можливостей росту ще багато, реінвестує всі можливі прибутки і лише досягши зрілості, починає повертати кошти акціонерам. Якщо раптом в неї з'являються прибутки, які не виходить прибутково інвестувати, їх можна передати акціонерам за допомогою дивідендів, викупу акцій чи якогось складного методу "по-Ейнхорнівськи".
Вся суть в короткому питанні — "хіба купа баксів не може лежати в кишені акціонера замість сейфу компанії?". Вигода акціонера очевидна. Чому це не спрацьовує?
Ной дає кілька гарних ідей:

1. Фірми хочуть інвестувати, але в нинішніх невизначених умовах не можуть вирішити, куди.
2. Менеджери зовсім перестали діяти в інтересах акціонерів, але ніхто поки й не зауважив.
3. Корпорації хотіли б виплатити дивіденди, але чекають на зниження ставки оподаткування.
4. Гігантські купи грошей мають служити подушкою безпеки на випадок серйозних проблем.

Вже відомий з посилання на початку попередньої статті Тім Тейлор додає ще один суттєвий (мені він спав на думку першим) аргумент: оподаткування закордонних прибутків. Для виплати дивідендів в США корпорації повинні "репатріювати" прибутки і, відповідно, сплатити значну суму в вигляді податків. Я навіть чув якось, що періодично Сенат США оголошує про короткий пільговий строк, протягом якого компанії і повертають свої прибутки, сплачуючи далеко нижчі податки — але суттєвих падінь на зазначених графіках не видно. Якщо виявиться, що ніяких "поблажок" щодо репатріації коштів не бувало й не планується, цей аргумент перестає працювати: частка готівки в компаній мала б стабілізуватися на певному рівні.

Чому все відбувається насправді? Імовірно, якоюсь мірою актуальні всі фактори — але точне питання і точну відповідь хай кожен формулює для себе.