Для початку рекомендую прочитати першу статтю циклу — про те, скільки насправді коштує 1 українець.
Кажуть, загальний обсяг державних закупівель за тендерами, опублікованими у "Віснику державних закупівель" — 155 мільярдів гривень.
Кажуть, загальний обсяг державних закупівель за тендерами, опублікованими у "Віснику державних закупівель" — 155 мільярдів гривень.
Кажуть, Економія Міноборони на 68 перших електронних закупівлях тягне на 48,5 з 318,7 мільйонів гривень або 15%. Якщо і далі система Prozorro (так, це безсовісна реклама — хоч і не оплачувана) буде тримати такі показники, виходить близько 24 гіпотетичних мільярди гривень, не зекономлених в 2014 році.
Кажуть, цього досить, щоб придбати 14 тисяч звичайних українців за нормальною ціною в 1,69 мільйони гривень за одного. Або 13 тисяч середньостатистичних чиновників — у них трохи вища середнья зарплата — за ціною 1,8 мільйони кожен.
До чого насправді я веду у цій частині?
Кожен з українських чиновників відповідає за певну частину економіки/суспільства України — або еквівалентну їй суму грошей щороку.
З державними закупівлями найпростіше — це гроші у найчистішому вигляді. Кілька чиновників Міноборони з прикладу вище відповідали за 319 мільйонів гривень, які в межах прийнятих "правил гри" можна було так чи інакше використати.
Так само просто оцінити у грошах сферу відповідальності у сфері державних доходів — податків чи мит.
Трохи складніше працюють всі інші види чиновницької діяльності — дозволи, довідки, переговори, призначення, управління, підготовка документів — але так чи інакше їх можна прирівняти до певної суми грошей. Можливо, йдеться про штраф, який виписав чи не виписав співробітник ДАІ, дозвіл, який надав чи вирішив не давати чиновник з якогось міністерства, документи, які були підготовані вчасно чи взагалі ніколи...
В міжнародному рейтингу Transparency International Україна — на 142 місці з 177 країн за рівнем сприйняття корупції, десь між Росією, Угандою, Бангладешем і Кенією.
Ні, я цілком невипадково наголошую на наших африканських "сусідах" — якщо вірити даним OECD у цій чудовій інформаційній/агітаційній листівочці (рекомендую, дуже гарно зроблена), корупція обходиться у 25% ВВП Африки. Або 10% витрат на ведення бізнесу в середньому в усьому світі. Або мінімум 5% інвестицій.
Корупція — це дуже, дуже дорого. І її дуже багато в Україні.
Якщо вірити цьому опитуванню TNS, 54% українців давали хабаря за останній рік (про це дрібний текст на відповідній схемці). Можна дати зовсім невеличку суму за особливо сумлінне виконання роботи, як в охороні здоров’я (як робили 45% опитуваних) чи сфері освіти (23%). Дати "відшкодування" за неотриманий штраф ДАІ (19%). Поділитися чесно чи не дуже заробленими грошима з податківцем (6%). Від щирого серця передати хабаря міліції (11%), суду (4%) чи прокуратурі (4%).
Імовірно, рівень корупції навіть трохи вищий — не всі будуть спокійно розказувати соціологу: "так, я за останній рік (неодноразово) порушував статтю 369 Кримінального кодексу України".
Відповідно, рано чи пізно будь-якому чиновнику — і що на вищому він рівні, то раніше — може трапитися громадянин з пропозицією покерувати своєю сферою відповідальності якимось неочікуваним, але однозначно прибутковим чином.
Ззнову повертаючись до прикладу Міноборони, переплатити у контрактах на суму 319 мільйонів всього 48 (нагадую, це близько 15%). За цю суму можна було б повністю купити 27 українських чиновників (цікаво, скільки людей всього мають стосунок до цих закупівель? 27 — це дуже багато) — але лише частиною з неї постачальник поділиться в вигляді "відкату", а решту залишить собі. Homo economicus (сленг: людина раціональна з економічної точки зору), звісно, зважить ризики, але...
Можна ще переплатити за реконструювання легендарного за своєю 5,3-мільярдною вартістю стадіону "Олімпійський" і отримати цілих 30% відкату від загальної вартості робіт. А це вже близько 900 повністю куплених чиновників.
Чи один чиновник, якого купували 893 рази підряд.
Чи один гіпотетичний — і, головне, цілком економічно раціональний (хоч і не дуже обережний) — чиновник, який дуже-дуже сильно боявся міліції, СБУ і прокуратури, оцінював свої шанси взяти хабаря і втратити все як 99,89%, і вимагав настільки здоровенного хабаря, щоб все одно лишитися в виграші.
Ні, я зовсім не настільки наївний, щоб думати, що хоч хтось серйозно вірить, що в 2012-му ув’язнювали 99,89% чиновників, які отримують хабаря. Але наш гіпотетичний держслужбовець (чи його молода команда) міг вимагати надбавку за свої високі моральні стандарти, патріотизм і релігійність.
Кажуть, весь зведений бюджет України в 2014 розміром 523 мільярди гривень — його повного "розпилу" вистачить вже на 290 тис. "середньостатистичних українських чиновників".
Кажуть, тіньовий сектор в Україні тягне на 47% ВВП, 736 мільярдів гривень або вже 409 тис. українських чиновників щороку. Це трохи менше половини чиновників з майже мільйона зайнятих в галузі "Державне управління й оборона; обов'язкове соціальне страхування".
Кожному з цих чиновників рано чи пізно може трапитися сфера відповідальності, яка у десятки і сотні разів перевищує його "загальну вартість".
Імовірно, частина з них знатиме про практичний спосіб монетизувати (перевести в грошову форму) свої повноваження.
Патріотизм, мораль чи страх перед невідворотним покаранням — всі ці штуки підвищують необхідний розмір "відкату". Кожного разу, коли керівництво МВС починало більш строго ставитися до корупції у ДАІ, самі міліціонери, за чутками, лише починали вимагати більше грошей — через додатковий ризик, який меншим хабарем вже не покривався.
В числі перших антикорупційних заходів варто просто поставити ціну людини, яка приймає рішення — її зарплату — в залежність від масштабу відповідальності. Чи просто збільшити, як обіцяє Дмитро Шимків, попри весь опір Мінфіну пробує Володимир Омелян чи тихенько і потрошки роблять у моєму рідному Мінекономрозвитку.
Disclaimer. Так, у мене тут є прихований егоїстичний інтерес: тоді мені ніколи-ніколи більше не прийдеться бачити, як (найімовірніше, щирий патріот) людина зі сторони блідне, почувши на яку зарплатню може розраховувати як державний службовець.
Кожен з українських чиновників відповідає за певну частину економіки/суспільства України — або еквівалентну їй суму грошей щороку.
З державними закупівлями найпростіше — це гроші у найчистішому вигляді. Кілька чиновників Міноборони з прикладу вище відповідали за 319 мільйонів гривень, які в межах прийнятих "правил гри" можна було так чи інакше використати.
Так само просто оцінити у грошах сферу відповідальності у сфері державних доходів — податків чи мит.
Трохи складніше працюють всі інші види чиновницької діяльності — дозволи, довідки, переговори, призначення, управління, підготовка документів — але так чи інакше їх можна прирівняти до певної суми грошей. Можливо, йдеться про штраф, який виписав чи не виписав співробітник ДАІ, дозвіл, який надав чи вирішив не давати чиновник з якогось міністерства, документи, які були підготовані вчасно чи взагалі ніколи...
В міжнародному рейтингу Transparency International Україна — на 142 місці з 177 країн за рівнем сприйняття корупції, десь між Росією, Угандою, Бангладешем і Кенією.
Ні, я цілком невипадково наголошую на наших африканських "сусідах" — якщо вірити даним OECD у цій чудовій інформаційній/агітаційній листівочці (рекомендую, дуже гарно зроблена), корупція обходиться у 25% ВВП Африки. Або 10% витрат на ведення бізнесу в середньому в усьому світі. Або мінімум 5% інвестицій.
Корупція — це дуже, дуже дорого. І її дуже багато в Україні.
Якщо вірити цьому опитуванню TNS, 54% українців давали хабаря за останній рік (про це дрібний текст на відповідній схемці). Можна дати зовсім невеличку суму за особливо сумлінне виконання роботи, як в охороні здоров’я (як робили 45% опитуваних) чи сфері освіти (23%). Дати "відшкодування" за неотриманий штраф ДАІ (19%). Поділитися чесно чи не дуже заробленими грошима з податківцем (6%). Від щирого серця передати хабаря міліції (11%), суду (4%) чи прокуратурі (4%).
Імовірно, рівень корупції навіть трохи вищий — не всі будуть спокійно розказувати соціологу: "так, я за останній рік (неодноразово) порушував статтю 369 Кримінального кодексу України".
Відповідно, рано чи пізно будь-якому чиновнику — і що на вищому він рівні, то раніше — може трапитися громадянин з пропозицією покерувати своєю сферою відповідальності якимось неочікуваним, але однозначно прибутковим чином.
Ззнову повертаючись до прикладу Міноборони, переплатити у контрактах на суму 319 мільйонів всього 48 (нагадую, це близько 15%). За цю суму можна було б повністю купити 27 українських чиновників (цікаво, скільки людей всього мають стосунок до цих закупівель? 27 — це дуже багато) — але лише частиною з неї постачальник поділиться в вигляді "відкату", а решту залишить собі. Homo economicus (сленг: людина раціональна з економічної точки зору), звісно, зважить ризики, але...
Можна ще переплатити за реконструювання легендарного за своєю 5,3-мільярдною вартістю стадіону "Олімпійський" і отримати цілих 30% відкату від загальної вартості робіт. А це вже близько 900 повністю куплених чиновників.
Чи один чиновник, якого купували 893 рази підряд.
Чи один гіпотетичний — і, головне, цілком економічно раціональний (хоч і не дуже обережний) — чиновник, який дуже-дуже сильно боявся міліції, СБУ і прокуратури, оцінював свої шанси взяти хабаря і втратити все як 99,89%, і вимагав настільки здоровенного хабаря, щоб все одно лишитися в виграші.
Ні, я зовсім не настільки наївний, щоб думати, що хоч хтось серйозно вірить, що в 2012-му ув’язнювали 99,89% чиновників, які отримують хабаря. Але наш гіпотетичний держслужбовець (чи його молода команда) міг вимагати надбавку за свої високі моральні стандарти, патріотизм і релігійність.
Кажуть, весь зведений бюджет України в 2014 розміром 523 мільярди гривень — його повного "розпилу" вистачить вже на 290 тис. "середньостатистичних українських чиновників".
Кажуть, тіньовий сектор в Україні тягне на 47% ВВП, 736 мільярдів гривень або вже 409 тис. українських чиновників щороку. Це трохи менше половини чиновників з майже мільйона зайнятих в галузі "Державне управління й оборона; обов'язкове соціальне страхування".
Кожному з цих чиновників рано чи пізно може трапитися сфера відповідальності, яка у десятки і сотні разів перевищує його "загальну вартість".
Імовірно, частина з них знатиме про практичний спосіб монетизувати (перевести в грошову форму) свої повноваження.
Патріотизм, мораль чи страх перед невідворотним покаранням — всі ці штуки підвищують необхідний розмір "відкату". Кожного разу, коли керівництво МВС починало більш строго ставитися до корупції у ДАІ, самі міліціонери, за чутками, лише починали вимагати більше грошей — через додатковий ризик, який меншим хабарем вже не покривався.
В числі перших антикорупційних заходів варто просто поставити ціну людини, яка приймає рішення — її зарплату — в залежність від масштабу відповідальності. Чи просто збільшити, як обіцяє Дмитро Шимків, попри весь опір Мінфіну пробує Володимир Омелян чи тихенько і потрошки роблять у моєму рідному Мінекономрозвитку.
Disclaimer. Так, у мене тут є прихований егоїстичний інтерес: тоді мені ніколи-ніколи більше не прийдеться бачити, як (найімовірніше, щирий патріот) людина зі сторони блідне, почувши на яку зарплатню може розраховувати як державний службовець.
Немає коментарів:
Дописати коментар