понеділок, 6 липня 2015 р.

Дефолт: Аргентина, Греція...

Дефолт — це дуже-дуже-дуже погана штука, і ми всі про це знаємо.
З іншого боку — і економісти це теж чудово розуміють — між значенням слів "дефолт" і "армагеддон" є суттєва різниця. А ще є страшні слова "економія", "реструктуризація", "бейлаут". 
І найдивніше, я — людина, яка непогано шарить в макроекономіці, ретельно проглядала аргентинську історії і вже кілька років (а не лише в часи чергової паніки, коли про неї згадували українські ЗМІ) слідкує за грецькою — не маю однозначної думки, що з цього гірше.

Згадуємо — Аргентина!

З гордістю кажу, що про неї я вже писав.

Для тих, кому ліньки — коротко.
Були чудові короткі часи, коли Аргентина була не такою вже й поганою країною — після буремних військових режимів, фіксації валютого курсу, приватизації і приємних об’ємів зовнішніх інвестицій. Так, у них вже тоді були проблеми з доларизацією, корупцією і позиками — але до пори це не було катастрофою. 
Об’єми зовнішнього боргу росли поступово протягом всіх 90х, як в будь-якій країні — без вибухових запозичень і якихось хитрих механізмів. Облігації Аргентини, як і інших "developing countries", країн, що розвиваються, з часом ставали все цікавішими і цікавішими для інвесторів. Про це гарно писав Талеб у своїй найкращій книзі, "Обмануті випадковістю":
Что такое облигации развивающихся стран? Развивающаяся страна — это политкорректный эвфемизм для определения государства, которое не очень развито (будучи скептиком, я не вкладываю в слово «развивающийся» чисто лингвистическую определенность). Речь идет о финансовых инструментах, выпущенных правительствами таких стран, как Россия, Мексика, Бразилия, Аргентина и Турция. Когда дела у них шли не очень, их облигации продавались всего за несколько центов. Внезапно в начале девяностых инвесторы бросились на рынок и начали толкать его все выше и выше, приобретая все более экзотические бумаги. Во всех таких странах строились отели, в которых можно было смотреть кабельные новостные телеканалы из США, а также оборудовались тренажерные залы с беговыми дорожками и телевизорами с большими экранами, что позволяло присоединиться к глобальной деревне. У всех этих стран был доступ к одним и тем же гуру и финансовым шоуменам. Банки инвестировали в их облигации, а страны использовали вырученные от продажи ценных бумаг средства на строительство новых прекрасных отелей, в которые могло бы приехать еще больше инвесторов. В определенный момент эти облигации вошли в моду и стали стоить не центы, а доллары; те, кто знал о них хоть что-то, заработали целые состояния.
А потім стався 1998. Криза, як водиться, почалася з фінансового сектору — обвалився борговий ринок в Азії, потім вибухнула піраміда російського боргу, а інвестори зрозуміли, що країни, які розвиваються — надута ними ж бульбашка. Хтось з них встиг ліквідувати свій портфель з невеликими втратами, хтось — втратив за один обвал в рази більше, ніж заробив на цих облігаціях. Карлос більше не працює на фінансових ринках. "Хто такий Карлос?" Ваша причина почитати Талеба.
Навіть тим країнам, у яких не було особливих причин колапсувати, грошей давали все менше — і вже цим викликали обвали. 
Аргентина вже і так не була синонімом надійності, а коли в регіоні вдарила криза, її останньою надією став МВФ. 

Зліва має бути видно чудовий графік загального зовнішнього боргу й ВВП Аргентини.
1999 рік. Як казав МВФ, "в результаті зовнішніх шоків та погіршення економічної політики, особливо в другій половині року" зовнішній борг досяг 51% ВВП, дефіцит бюджету — 2,5%, падіння економіки — 3%. МВФ запропонував "a sustained effort of fiscal consolidation and structural improvement in the public sector finances" — якщо це повторити простими словами, категоричне урізання бюджету: зниження витрат бюджету, реформу пенсійної системи і системи охорони здоров’я, додаткові акцизи, податок з доходу і багатства громадян, збільшення бази оподаткування ПДВ і податку на прибуток. Згідно з розрахунками, ці заходи мали б знизити дефіцит бюджету до 1,6% ВВП у 2000 і вже до 2003 зробити федеральний бюджет Аргентини збалансованим. Результати, в принципі, видно на графіку.
2000 рік. ВВП замість прогнозованого зростання падає вже на 6% (сюрприз?), інфляція поки практично на нулі. Ставки облігацій сягають 16%, але інституційні позичальники — Світовий банк, уряд США та МВФ — дають гроші під далеко менші ставки. МВФ, до речі, поки досить задоволений зусиллями Аргентини.
Цитуючи самого себе:
2001 рік. Майже 20% безробітних — колапс економіки. Близько 20% виборців здають пусті чи попсовані бюлетені — колапс політики. Коло 40% ставки державного боргу і обмежений доступ до банківських рахунків — але уряд ще тримався.
МВФ залишає Аргентину сам-на-сам з кризою, а ставка піднімається до 48%.
Ой. Громадські заворушення, протести і відверті бунти.
Ой! Уряд і президент складають повноваження (останньому приходиться втікати з будівлі адміністрації вертольотом, гостросюжетно і якось по-українськи).
Ну і все, кінець історії. Перше, що зробив новий президент в грудні 2001-січні 2002 — оголосив дефолт і девальвував валюту. Все.
В 2003 статистика вже зафіксувала зростання ВВП. В 2005-2006 Аргентина щедро розплатилася з МВФ і провела першу хвилю реструктуризації. В 2010 вона закінчила реструктуризацію і змогла зітхнути з полегшенням.
Фонди-стерв’ятники і теперішній дивний кредитний статус Аргентини в цій історії — як вишенька на торті.

Греція і Grexit

Прямо зараз, поки я пишу цю статтю, твориться нова історія Греції. Що ж, надіємося, я встигну до того, як вона з’явиться на полицях книгарень.

Gr-enters

Все почалося досить просто. 
З початку 1980х Греція входить в Європейське співтовариство, а потім і у Європейський Союз. В загальному, грекам сподобалось бути частиною об’єднаної Європи і, як тільки вони з’явилися, Греція захотіла приєднатися до Європейського економічного і монетарного союзу і єврозони.

Відповідно до умов Маастрихтського договору, для вступу до єврозони країна повинна дотриматися 5 критеріїв:
  1. Низька інфляція. Поріг — середнє значення серед трьох "порівняльних" — найменш інфляційних країн єврозони, вони будуть використовуватися і у критерії №5 — плюс 1,5%. Україна, наприклад, в нормальні часи — не 2013! — до цього не підходила і близько. Китай, втім, теж.
  2. Дефіцит бюджету < 3% і цим все сказано. Насправді, станом на  2014 "середня" країна єврозони ледве дотримується цього стандарту з дефіцитом близько 2,5% — а Ірландія, Іспанія, Португалія, Словенія та Франція не задовольняють його зовсім. Печально.
  3. Державний борг до ВВП не перевищує 60%. Насправді, за сучасної ситуації це теж дуже-дуже небагато — більшість країн єврозони зараз явно порушують цей стандарт.
  4. Стабільна валюта, без девальвацій чи якихось напружень протягом двох років.
  5. Ставка державного боргу — не вище, ніж для тих самих 3 країн плюс 2%. На даний момент єдиним "викидом" серед європейських ставок є та ж сама Греція, але зовсім недавно були часи, коли ставки були надто високими серед більшості південноєвропейських країн.
Тепер, озброєні знаннями про "велике падіння" 2008-го, Грецію і боргову паніку у Європі, ми чудово розуміємо всю наївність цих стандартів. На той момент, втім, здавалося, що їх достатньо.

У Греції вийшло задовольнити всі критерії вже у 2000, хоч і з невеликим скандалом: коли трохи пізніше перерахували дані за новою методологією ESA95 і з’ясували, що насправді дефіцит-1999 був майже на піввідсотка вищим за граничну межу. Облік — складна штука. Таке буває і зовсім несхоже на демонстративну підтасовку.
Демонстративна підтасовка почалася трохи пізніше.

Gr-develops

Крім маастрихтських критеріїв для країн, що вступають до EMU, є ще й набір пізніших критеріїв, введених у Пакті про стабільність і зростання 1997 року.
З досить очевидних причин — інфляційний критерій і валютна стабільність для країни, яка вже відмовилася від власної валюти? — з 5 критеріїв маастрихту лишаються тільки два. Куди дівається ставка державного боргу?
  1. Дефіцит до ВВП < 3%.
  2. Борг до ВВП < 60%, а якщо більше — скорочується.
Останнім часом і ці критерії порушують практично всі (дані за 2012), але в 2001 до них ставилися трохи серйозніше. Не можна забувати і про можливі фінансові санкції за їх недотримання.

У свою чергу, з 2001 у Грецію почали вкладати тонни і тонни грошей: капітал шукає, де вища дохідність за того ж самого рівня ризиків. А офіційний прийом Греції у єврозону став таким собі запевненням "середньоєвропейські ризики" (Standard & Poors, до речі, дало Греції рейтинг A+ в 2003)... які супроводжувалися високою дохідністю, надлишком можливостей для інвестування, готовністю греків продавати все, що погано лежить, і позичати все більше і більше грошей. 
З 2005 по 2009, ще до початку офіційної грецької боргової кризи, Греція утримувала дефіцит поточного балансу майже в 12%. При відсутньому власному центральному банку і його резервах це означає, що практично всі ці гроші у Грецію заходили як позички та інвестиції. Для порівняння — в Україні в той же період середній дефіцит поточного балансу становив всього-то 2,2%, а в "пекельному" з точки зору запозичень 2013, від наслідків якого ми досі не оговталися — "цілих" 9%, частина яких компенсувалася майже повним вичерпанням резервів НБУ. 
Звісно, у Греції у часи надлишку грошей все було досить весело: зростання економіки, популізм, корупція, уникнення оподаткування, бульбашки в банківській сфері й нерухомості.
І, звісно, бульбашки в державному секторі. Як грецькі — популістичні — уряди могли стриматися і не позичати, скільки вийде?

Якщо вірити Вікіпедії, NYTimes і старій-старій статті від Risk, вже на самому початку, в 2001-2002, для того, щоб не порушувати маастрихтські критерії, греки почали легальними способами занижувати офіційні цифри державної заборгованості.
Так, відповідно до ESA95 в суму боргу не входять деривативи. Що це означало для Греції? Якщо гарненько приплатити Goldman Sachs, можна оформити валютний своп на борги вартістю порядка 10 мільярдів баксів в японській єні і американському долларі — і не відображати цей цінний папір у загальних зобов’язаннях.
Безпосередні цілі і точні обсяги невідомі, як і конкретні деталі угоди — тут цілком працює банківська таємниця. Стаття підказує, що це робилося не для заниження розміру дефіциту, який тоді з запасом задовольняв всі критерії — а для заниження розміру боргу. 

Кажуть, угода 2001-го обійшлася Греції в 200-300 мільйонів доларів — але, попри цю ціну чи моральну сторону проблеми, вона була цілком припустимою з юридичної точки зору.

Gr-crashes

Вже у 2009 про ту угоду — і подібні їй, які укладали інші європейські країни — заговорили всі. Виявилося, всі, кому хотілося, обходили критерії Пакту про стабільність і зростання — ті ж греки занижували рівень дефіцитів мало не вдвічі.
Але, в принципі, було вже трохи пізно.


Глобальна криза боляче вдарила не лише по Греції — досить рівномірно постраждав весь світ. Фактично, якщо глянути на мапу зростання європейських країн у 2009, її зачепило цілком середньостатистично — менше за Італію, Ірландую чи навіть Німеччину.
В Греції обвалилася добряче розігріта бульбашка нерухомості, сильно постраждали банки і населення. Звісно, це призвело до падіння ВВП і скорочення доходної частини бюджету — а видатки, навпаки, необхідно було збільшувати. Тільки це стосувалося всіх європейських країн — і не покалічило їх так, як Грецію.
Але! Ще до пам’ятного 2008-го в Греції вже була купа боргу. Який — сюрприз! — навіть в кризових умовах приходиться обслуговувати.
Це має бути чудово видно на графіку державного боргу (дані Світового банку, після 2012 — Євростату; в 2012 вони приблизно порівнянні) й ВВП Греції зліва. 
Примітка для графіку. якщо хтось хоче погортати вгору і порівняти з Аргентиною, попереджаю: по-перше, тут йдеться лише про державний борг на противагу загальному; по-друге, тут йдеться і про зовнішній, і про внутрішній борг. Якщо врахувати обидва фактори, хоч якось порівняти Грецію і Аргентину на основі чудових і надійних даних Світового банку не вийде — їх просто нема. Коли ж врахувати специфіку, я б сказав, що Греція вляпалася трохи більше, але це компенсувалося в рази нижчими ставками.

В результаті кризи виріс дефіцит бюджету — до 7% ВВП в 2008 і 12% в 2009 (потім його ще кілька разів переглянули, поки не вийшло 15,7%). Ця нестача повною мірою додалася до вже і так немаленької заборгованості.
Співвідношення боргу до ВВП виросло з уже й так паскудного рівня в 2006-2008 до просто катастрофічних 130-140% в 2009. Мало того, всім раптом стало зрозуміло, що сама Греція з цього болота не вилізе.
І, звісно, її всіма силами почали витягати. 

Gr-bailouts

...на зорі існування ЕВДГ, в 2012, коли грецька криза вже почалася, але до нинішнього етапу їй було ще дуже-дуже далеко, я трохи (насправді, мало й наївно) писав про боргові кризи і давав як мінімум частину основної термінології.
Доходи держави в будь-якому випадку пропорційні ВВП і взагалі досить погано керуються державою — оподаткування не вміє діяти на замовлення. Заперечено Міндоходів України.
Витрати, в свою чергу, досить просто збільшувати чи зменшувати — але вони в будь-якому випадку танцюють навколо доходів. Вся сума, на яку витрати перевищують доходи, йде в дефіцит і фінансується за рахунок випуску нового боргу.
Частину витрат бюджету завжди складає "обслуговування боргу" — ті гроші, які держава видає позичальникам кожного року, щоб вони продовжували ним володіти. Очевидно, ця сума прямо залежить від середньозваженої ставки загальної заборгованості і її розміру.
По-друге, як працює рефінансування, і як в держави виходить постійно платити відсотки за боргом, ніколи-ніколи його не повертаючи.
По-третє, що може зробити держава з борговою кризою, щоб хоча б на якийсь час її ця проблема не хвилювала. 

Повертаючись до проблем Греції...
Що зі списку можливих заходів вона могла б застосувати?
  1. Операції Центрального Банку. У Греції поки що нема свого центрального банку, на який може тиснути грецький уряд, а Європейський центральний банк досить обмежений в своїх діях демократією і поточною політичною ситуацією.
  2. Фінансування за рахунок емісії. Мало чим відрізняється від попереднього варіанту, але технічно практично неможливе: Європа в цілому і Німеччина окремо не готова ризикнути отримати величезну інфляцію просто для того, щоб Греція не дефолтнула.
  3. Гарантування боргу ЦБ. Насправді, хоч офіційно такого не сталося, цей варіант досить сильно стосується ситуації, яка склалася протягом 2009-2012 — всі вважали, що як тільки все зовсім зіпсується, ЄЦБ відразу допоможе.
  4. "Урізання бюджету". Отут у Греції були усі можливості й шанси. І їх, власне, використали. Навіть занадто.
Отже, початок 2010го
Офіційна Греція відчуває, що у неї на горизонті — катастрофічні проблеми: такими темпами вже за кілька років обслуговування її боргу навіть за порівняно низької ставки фінансування у 4-5% вимагатиме більше грошей, ніж є в видатковій частині бюджету. А тоді — однозначно дефолт.
Рейтингові агентства як завжди були раді повідомити публіку про очевидні речі і різко опустили суверенні рейтинги — до рівня, коли жоден нормальний інституційний інвестор не зможе тримати грецькі облігації в портфелі. Так, ще в жовтні 2009 рейтинг Греції не передбачав можливості дефолту (Fitch розумнички, встигли його опустити на два місяці раніше за конкурентів), а вже в березні-квітні 2010-го він застряг на межі інвестиційного.

Вже в травні Європейський центральний банк, Європейська комісія і МВФ — пізніше їх називати "Troika" — були готові допомогти Греції з її неплатоспроможністю.

Для чого це їм? Все досить просто.
Європейська комісія — в принципі дружній до Греції орган, особливо на той момент. Але про  загальноєвропейську стабільність він турбується набагато більше. 
Європейський центральний банк лише трішки симпатизує Греції, але дуже переживає за банківську систему Європи і її монетарну стабільність. 
МВФ в принципі плювати на Грецію (чи на Україну... сюрприз?), але його публічна місія полягає в підтримці міжнародної фінансової стабільності. В тому числі це передбачає існування грецької банківської системи.

Дефолт Греції в першу чергу вдарив би по її кредиторах — і лише в другу по самій Греції: Аргентина, хай і мала більше інструментів через наявність власної валюти, справилася з кризою вже за 2-3 роки при сумніших стартових умовах. 
Кредитори Греції через географічну близькість, фінансову інтеграцію і одну валюту — в основному у самій Європі, в банківських установах Німеччини та Франції. Зрозуміло, чому Трійка не могла не допомогти?

А от як вони це зробили — зовсім інше питання.
За безпрецедентних 110 мільярдів євро позики Трійка захотіла від Греції теж немало: 2 травня 2010 року МВФ (він обіцяє 30 мільярдів євро) пише про:
  • Урізання дефіциту до 3% (нагадую, це з 15% за підсумком 2009го).
  • Скорочення видатків на 5% ВВП за рахунок замороження зарплат і пенсій та відмову від святкових премій.
  • Збільшення дохідної частини бюджету на 4% ВВП (підвищення ПДВ, податків на розкіш, алкоголь та тютюн).
  • Покращення системи адміністрування податків і контролю над державними видатками.
  • Створення незалежного від держави Фонду стабільності для підтримки банків.
  • Пенсійну реформу і скорочення державної підтримки населення.
  • Скорочення військових витрат.
  • Структурні реформи. 
Отакий-от страшненький списочок реформ. Дуже схожий на той, який вже не подіяв в Аргентині.

Населення відреагувало негарно: 3 людини загинули в безпрецедентних демонстраціях 5 травня. Грецький парламент, втім, погодився на цю пропозицію.

В липні 2010, рівно 5 років тому, десятирічні облігації Греції торгувалися під 10% річних — що означає при тодішніх рівнях державного боргу, спрощено, порядка 40 мільярдів доларів витрат на обслуговування боргу щороку. 
Зважаючи на те, що таких сум в Грецїі ніколи не було, кожного разу вони стояли перед вибором — приймати пропозицію Трійки або оголошувати дефолт.
Кожен чесний грецький уряд протягом 2010-2014 максимально відтягував і саботував виконання вимог Трійки, але незмінно погоджувався на її вимоги.
Єдиний раз, коли ця політика дала хоч частину очікуваних результатів — на самому початку, у 2010-2011. Тоді економіка Греції падала трохи повільніше, ніж борги держави. Далі можливості безболісно зекономити вичерпалися, а платежі по боргу почали різко зростати.

На початку 2012 ставки сягнули 37%.
Коли навіть далеким від Греції людям стало ясно, що чуда не сталося і бюджетна економія разом зі структурними реформами не змогли стабілізувати економіку, а боргові платежі скоро вичерпають останні ресурси греків, Трійка погодилася надати другу позику — додаткових 130 мільярдів євро (потім МВФ додав ще близько 8) в обмін на нові заходи економії і реструктуризацію боргу. В кінці 2012 почався перший її раунд

Як і очікувалося, з часом ситуація похмуро стабілізувалася — але всіх проблеми це не вирішило. 
Дефіцит до 2014 знизився: кажуть, греки в 2013-2014 навіть мали профіцит бюджету, якщо не враховувати платежі Греції по боргу (т.з. primary surplus). Варуфакіс, втім, каже, що надлишок в 2013 — махінація. Дані кінця 2014 підказують, що і у 2014 все не було так просто: перед виборами в кінці року різко обвалилися податкові надходження і "профіцит" вийшов ледве-ледве. 
Реальний ВВП у 2014 теж ніби виріс — на 0,8% порівняно з 2013, але навіть якщо це дійсно надійні дані і їх не погіршать пізніше, це поки не схоже на стабільний ріст.
Безробіття стабілізувалося на 25-27%.
Зважаючи на порівняно невеликий дефіцит бюджету і зростання ВВП борг до ВВП майже стабілізувався — виріс за рік всього на 2 процентних пункти з 175% ВВП в 2013 до 177% в 2014.
Ставка тої ж "звичайної" 10-річної облігації на початку 2015 становила всього 9%. 

До рівня 2009го всім цим показникам далеко — але ситуація після 5 років кризи, здається, дійсно перестала погіршуватися.

Теорія: чому ліки виявилися отрутою?

Дещо про причини невдачі пропозицій Трійки я вже, в принципі, писав

Домінантні в 2009-2010 дослідження показували, що кейнсіанські мультиплікатори не перевищують навіть 0,5.
В цих умовах підвищення державних витрат на певну суму супроводжується лише половинним підвищенням ВВП. Звісно, підвищення ВВП викликає збільшення доходів бюджету — але в такому випадку воно зовсім невелике і аж ніяк не компенсує збільшення видатків. В сумі — збільшення дефіциту, суми державного боргу і співвідношення боргу до ВВП.

Тепер безсовісно поспекулюємо на тему мультиплікаторів.
Візьмемо приблизну реконструкцію грецької економіки 2009-го року як основу. Це наші 100% ВВП, від яких ми далі будемо відштовхуватися. Державні видатки в економіці тягнуть на 51%, дефіцит — 15%. Доходи бюджету — 36% ВВП: проста арифметика. Дані Світового банку кажуть, що державний борг до ВВП вже тоді становив 133% — теж приймемо це число.

Тепер уявимо собі гіпотетичну Грецію, яка на рік раніше почала урізання дефіциту бюджету на помірні 10% від ВВП — і вже в кінці 2009 могла заміряти наслідки.
Ми віримо, що незалежно від ВВП державні доходи завжди дорівнюють 36% від нього.

2009
2009C
2009M
2009К
2009K+
Мультиплікатор
?
0
0,5
0,9
1,7
Зміна видатків
-
-10
-10
-10
-10
ВВП
100
100
95
91
83
Доходи бюджету
36
36
34,2
32,76
29,88
Видатки
51
41
41
41
41
Дефіцит
15
5
6,8
8,24
11,12
Борг
133
123
124,8
126,24
129,12
Борг/ВВП
133%
123%
131%
139%
156%

Нас цікавить єдиний показник в кінці — співвідношення боргу до ВВП.
Якщо мультиплікатор чітко дорівнює нулеві, будь-яка фіскальна консолідація в кінці-кінців призводить до покращення боргової ситуації. Чудово!
Якщо припустити, що мультиплікатор дорівнює 0,5 — це могли бути найбільш песимістичні оцінки Трійки в 2009-10, ситуація покращується з голосним скрипом: ВВП падає, але борг знижується швидше. Болюча, але корисна політика.

Якщо ж повірити кейнсіанцям і припустити вплив державних витрат на ВВП на рівні 0,9-1,7... але хто ж вірить кейнсіанцям, особливо після 2008 (сарказм)? Тоді виходить сумно: борг падає, але ВВП обвалюється ще швидше — і співвідношення боргу до ВВП погіршується катастрофічно.

До речі, вам цікаво, звідки я взяв не дуже круглі числа 0,9-1,7? Все просто, це офіційні оцінки МВФвосени 2012 він визнав, що попередні оцінки впливу фіскальної політики були явно неправильні і видав такі попередні значення мультиплікаторів.
Отут я розраховую трохи менш іграшкову ситуацію навколо "гіпотетичної" Іспанії.

В підсумку — урізання державних видатків, якого так домагалася Трійка, виявилося шкідливим для "основного показника", співвідношення боргу до ВВП. Помилкова політика раз за разом, рік за роком, і навіть зараз, у 2014.

Пол Кругман, до речі, показує зовсім нові подібні розрахунки — і додає ще фактор інфляції, через який все стає тільки однозначніше.

Отака от фігня, малята.

Gr-vote

Зараз у Греції — черговий вирішальний момент.

Греція знову на межі дефолту.
Кредитори пропонують ще одну позику зі звичайними умовами — вищі податки, нові скорочення бюджету, структурні реформи, урізання пенсійної сфери.
Європа чесно вважає себе дуже щедрою, а греків — невдячними гадами. Наскільки це виправдано? В принципі, я погоджуюся з Саймоном Рен-Люісом: які б ліниві чи корумповані не були греки — якби їх дефолт стався ще у 2009, для Греції все пройшло б набагато краще.

Стігліц наголошує на поганому прикладі для інших європейських країн.
Сакс нагадує, що не варто заганяти цілі країни в глухий кут.
Рогофф підказує, що греки навіть зараз беруть в Європи куди більше, ніж віддають (насправді дивно: при таких платежах і сучасних ставках більшість боргу повинна бути внутрішньою).

У нинішньої ситуації є дві великих відмінності порівняно з 2010 чи 2012.
По-перше, зараз у Греції нова влада в особі опозиційної до того партії Syriza, готова використати всю переговорну силу власної відчайдушності.
Прем’єр Алексіс Ципрас і Міністр фінансів Яніс Варуфакіс (до речі, дуже розумний дядько, хоч тепер і політик — я його більше пам’ятаю за неринкові фірми і роботу на Valve) абсолютно не в захваті від пропозицій Трійки: вони не хочуть виходити з єврозони і готові погодитися на реформи, але вимагають реструктуризації.
На відміну від керівників 2010 чи 2012го, уряд Ципраса — популісти! — готовий запитати населення і оголосив референдум, хоч при цьому і тисне на виборців. Самі Ципрас і Варуфакіс рекомендують голосувати "ні" запропонованим Трійкою умовам — і якщо населення на референдумі проголосує "за" безумовну співпрацю, їх кар’єрі приходить кінець.

В результаті населення влаштувало штурм банків і банкоматів, а Європейський центральний не надав потрібну ліквідність. Уряд ввів капітальні обмеження і призупинив діяльність банківської системи. Здається, Варуфакісу і самому дивно це робити посередині єврозони.

Насправді, грецький уряд досить обгрунтовано вважає, що Греції просто необхідна реструктуризація: без неї греки не зможуть стабілізувати рівень боргу і рано чи трохи пізніше приречені на дефолт. Ціна вибору "трохи пізніше" замість "рано" вже в принципі була продемонстрована протягом 2010-2014: довга криза, безробіття, падіння ВВП.

По-друге, зараз Європа трохи захищеніша від ризику: зараз існує офіційний "кредитор найвищої інстанції". З 2012 працює система OMT, потенційно необмежених інтервенцій Європейського центрального банку — яка може обмежити катастрофічні наслідки незалежно від остаточних результатів голосування. Фактично ця програма означає, що ЄЦБ буде купувати цінні папери постраждалих країн аж до стабілізації ситуації за виконання цілого набору умов з їх боку — зокрема, крім формальних критеріїв необхідне рішення самого ЄЦБ про "distressed", "проблемні" ставки.
Поки що ОМТ не застосовувався жодного разу — але сама його наявність, імовірно, зупинила кризу 2012го. Якою мірою ОМТ подіє, якщо в ньому дійсно виникне потреба? Ніхто не може сказати точно.

В сумі обидві сторони відчувають свою силу і грають м’язами: європейці обгрунтовано впевнені, що їм без греків буде легше, ніж грекам без Європи; Греція виправдано ж сприймає пропозицію Трійки як довгу загибель у страшних муках замість просто смерті.
Що далі?

Grexit?

Деякі європейські політики багато лякали греків, що "ні" як результат референдуму стане їх квитком на вихід з єврозони. 


Колонка на VoxUkraine за авторством Юрія Городніченка та поки гірше мені відомого Олега Коренька з дуже якісним аналізом ситуації — почитайте! — пропонувала 4 варіанти:
  1. Дефолт + Grexit.
  2. Дефолт без виходу з єврозони.
  3. Прийняття пропозиції Трійки (голосування "за").
  4. Трійка погоджується на реструктуризацію.
В варіанти №1 та №4 автори не вірять: це надто радикально. Греки так просто не погодяться на вихід з єврозони, а керівництво Європи не готове йти назустріч Греції через побоювання подібного розвитку подій в інших, більших європейських країнах.

Тепер став неможливим також варіант 3: після настільки переконливих результатів референдуму Ципрас і його уряд просто не можуть погодитися на умови Трійки — народ не зрозуміє.

Я погоджуюся з авторами, що дефолт Греції без її виходу з зони євро — одночасно найпомірніший і найгірший для греків сценарій. Висока мобільність фінансів в ЄС означає різкий відтік капіталу, відсутність власного центрального банку — неможливість досягти рівноваги платіжного балансу з допомогою девальвації, сумнівний первинний профіцит в умовах поглиблення кризи стане дефіцитом і примусить уряд шукати альтернативних шляхів дофінансування.
Одним словом, навіть якщо греки повністю забудуть про свій гігантський борг, легкого життя їм це не принесе — як мінімум перших кілька років.
І це навіть якщо не зважати, що вже сьогодні можуть закінчитися гроші в банкоматах, банки втратять останню ліквідність вже за години після відкриття, а уряду прийдеться перевіряти, чи є у них омріяний первинний профіцит за умови банківської кризи вже до кінця тижня. Криза конкретно зараз, якщо тільки Європа дуже швидко не передумає.


Варуфакіс радіє через демократичне, проєвропейське "ні".
Тайлер Ковен зауважує, що голосування означає безпрецедентну бюджетну економію прямо зараз — і не припускає при цьому жодного кроку назустріч з європейської сторони.
Кругман зауважує, що від результатів референдуму виграла об’єднана Європа: куди гірше було б, якби європейським політикам вдалося залякати і затероризувати греків аж до "так".

Ципрас чекає нових конструктивних переговорів і говорить про реструктуризацію.
Ми всі знаємо, що не буває простих рішень. Зате бувають чесні рішення. Бувають життєдатні рішення. 
Чесно кажучи, я з усіх сил вболіваю за Ципраса, єврозону і надіюся на помірну реструктуризацію.

Немає коментарів:

Дописати коментар